Окупаційна влада

Четвер, 02 грудня 2010, 13:12

Тепер уже впевнено можна сказати, що там, де Янукович вирішує проблеми у парі з Тігіпком, цілковито і беззастережно опирається на нього, там усе неминуче завершується грандіозним провалом. Справжньою політичною вирвою.

Так було, як, сподіваюся, пригадуєте, коли колишній перший секретар Дніпропетровського обкому комсомолу очолював передвиборний штаб донецького претендента на папаху глави держави, так, либонь, вийшло і тепер.

2004 року розпорядник економічних та людських ресурсів передвиборного штабу біло-голубих так перелякався того програшу, що на декілька літ взагалі заліг на дно, не показувався на люди. Осмілів лише під кінець нинішнього десятиліття.

І тут хтось знову прихитрився напоумити Віктора Федоровича, що неперевершений "професіонал", піднятий із забуття, може очолити найголовніший напрямок роботи уряду – блок так званих економічних реформ.

Тліючий Майдан, якого, схоже, вже не загасити ні силою, ані взяти традиційними солодкими обіцянками, підводить до думки, що це може бути справжнім фіаско для всієї нинішньої влади. Чому?

Тому, що вона не українська і не європейська. Вона щодалі, на жаль, стає все більш глибоко прокремлівською, "єдиноросівською".

Крутий віраж президента Януковича на підлабузне загравання з Росією, його позиція "чаво изволите?" – не що інше, як лакейство за духом перед тими, від кого ми вісімнадцять літ наполегливо намагалися відгребти подалі у своєму національному човні.

А тут замість того, щоб налягти на весла, точніше по компасу взяти курс на європейські стандарти та цінності, влада робить стовісімдесятиградусний розворот із прицілом на вічну мерзлоту духу демократії і свободи слова.

Із затятістю голодного барана-провокатора (таких утримують на м’ясокомбінатах, і годують їх лише у забійних цехах переробних підприємств) веде під залізні окови ФСБ, різних спецслужб, котрі з якоюсь божевільною затятістю, без суду і слідства, знищують у себе в Росії усіх ворогів режиму, називаючи їх екстремістами-терористами.

А чим інакше, скажіть, пояснити те, що в кінці минулого тижня черговий візит глави держави до Москви шокував усіх заявою Януковича про "синхронну (з Росією) модернізацію економіки".

А справжньою сенсацією стала його заява про можливий вступ України до Митного союзу Росії, Білорусії та Казахстану. Через зміни, як пояснив пан Янукович у Конституції, проведення всенародного референдуму.

Ви уявляєте, куди веде нас нинішня влада? Прямісінько до єдиного економічного простору з північним сусідом. І це тоді, коли в інавгураційній своїй промові, в неодноразових виступах пан Янукович десять місяців поспіль до цього твердив: "Україна зробила свій вибір на користь вступу до Світової організації торгівлі кілька років тому... Україна інтегрована в СОТ... і, безумовно, входження до Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану сьогодні є неможливим".

Ці слова він, до речі, сказав 27 квітня цього року Страсбурзі, відповідаючи на запитання депутатів Парламентської Асамблеї Ради Європи в рамках участі в сесії ПАРЄ.

Саме того тижня, коли пан Янукович в черговий раз здавав інтереси незалежної України на поталу московських зажерливих правителів, у Страсбурзі виступав із своєю приголомшливою промовою Михайло Саакашвілі, президент Грузії.

Тієї Грузії, яка ще недавно вважалася епіцентром корупції на всьому пострадянському просторі. Нині, відповідно до даних міжнародної організації Transparency International, ця держава добилася такого прогресу в подолані цього зла, якого не досягла жодна країні в світі протягом 2004-2009 років.

У публічному списку, який періодично складає ця організація (дані за станом на 1 жовтня 2010), Грузія піднялася за останній час на 70 пунктів і займає 79 місце (рейтинг 3,4) у світі, тоді, коли Україна – 118 (рейтинг 2,7).

Усього до складу Transparency International входить 180 держав. Найбільша корупція зафіксована в Іраку (178-ме місце, рейтинг 1,5), М’янмі і Сомалі (обидві країни – 179-те місце з рейтингами 1,4).

Більше того, Всесвітній банк нещодавно назвав Грузію найбільш успішною країною в плані економічних реформ за останні п’ять років! Вона займає 12 місце в світі за критерієм простоти бізнесу і перше – в Східній та Центральній Європі та, зрозуміло, на пострадянському просторі!

А що ж маємо тут ми?

Ще рік тому, за даними, складеними експертами Всесвітнього банку і Міжнародної фінансової корпорації, Україна займала 128 місце в рейтингу умов ведення бізнесу. Нині скотилася на 139 позицію. Після Таджикистану український результат – гірший серед країн СНД.

Сьогодні наш рейтинг погіршав практично і за всіма іншими показниками. Україна займає 109-те місце за можливостями відкриття нових компаній, 174-те за ліцензуванням, 138-ме за умовами реєстрації власності, 68-ме – за можливостями отримання кредиту.

Погіршали наші показники з ведення міжнародної торгівлі і з виконання контрактів.

Саакашвілі заявив, що найперше, що зробила Грузія – розрубали пута централізації.

"Ми інвестували великі кошти у розвиток регіонів, інфраструктури, значимо розширили повноваження місцевої влади. У результаті колись покинуті регіони стали самими вражаючими прикладами нашого розвитку.

До "революції троянд", – продовжив Саакашвілі, – всі ключові принципи для регіонів визначалися президентом. І доки інші відновлювали знамениту "вертикаль влади", скасувавши автономію всіх регіонів, ми систематично передавали владу обраним регіональним органам.

У результаті цієї політики нещодавно були проведені перші прямі вибори мера столиці – Тбілісі. І вирішили питання про переміщення конституційного суду в місто Батумі, парламенту – в друге за величиною місто центральної Грузії, Кутаїсі.

У Радянському Союзі все будувалося на суцільному контролі і корупції. Такою була неповоротна і неефективна держава. І тому ми насамперед розпустили КДБ, звільнили у повному складі поліцію, а також співробітників митниці і податкових інспекторів. Набрали на їх місця усіх нових людей.

А також відкрили нашу економіку і систему освіти.

І ухвалили концепцію, відповідно до якої всякий раз поруч із грузинським прапором у кожній держустанові ми встановлювали європейський прапор. Ми зробили це щоб показати куди ми хочемо привести Грузію своїми реформами".

Чи можливе таке в Україні?

Та звісно, що нині ні. Позаяк ми прямуємо абсолютно і цілковито у протилежному напрямі. До повної і тотальної централізації влади. До побудови чіткої, буквально кованої вертикалі влади – від глави держави аж до голови сільської ради включно.

З введенням неформального інституту сіромашних комісарів, роль яких визначається насильницьким, буквально паличним залученням керівників організацій, установ, міст, сіл до членства в партії влади. Щоб контролювати в режимі реального часу буквально кожен їх крок, кожен пчих…

У макет, фантом цієї громіздкої, але послушної вертикалі навіть вводиться і вищий законодавчий орган влади, завдяки підкупу, шантажу. Якщо муляж системи витримає всі ці перегини, то вже незабаром і в Києві можна буде також почути сакраментальну фразу про те, що парламент "не місце для дискусій…".

Чи треба вказувати пальцями на те, що це за модель державного устрою, з кого вона скопійована, якщо значна частина членів нинішнього уряду, очільників областей, свої дні народження їздять святкувати на територію сусідньої країни? Все це, на жаль, має чітку і конкретну назву – окупаційна влада…

Тому, мабуть, не потрібно дивуватися, що значна частина свідомих українців на минулих виборах голосувала за представників Всеукраїнського об’єднання "Свобода".

Вони жорстко виступають проти цілеспрямованої і упередженої русифікації держави, здачі нинішніми правителями в обмін на якісь, тільки їм особисто зрозумілі вигоди, в оренду територій та міжнародних надбань України, оптом і вроздріб завоювань незалежності і суверенітету своєї молодої держави.

Це переконливе свідчення того, що люди організовуються проти можливої загрози маргиналізації України, напевне ж, із наступною зрадою національних інтересів титульної нації нашої держави.

Тим часом, як не дивно, діюча нині влада зі свого боку все робить для того, щоб викликати справжню відразу до себе самої. Якнайкраще переконати народ у тому, що інтереси мільйонів людей, їх найсвятіше – історична пам'ять, для керівної верхівки – ніщо. Якщо не сказати – беззмістовний звук.

Ви бачили по телебаченню, приміром, як прийшли 27 листопада керівники держави у супроводі вищого духовенства Московського патріархату до Національного музею "Меморіал пам’яті жертв Голодомору України" аби вшанувати мільйонні втрати українського народу після розправи з ним сталіністів у 1932-1933 роках?

Якщо ні, то погляньте сюди.

Кажуть, що на прийом до англійської королеви потрібно йти лише в черевиках, які зашнуровуються.

Якийсь чинуша, котрий переймається питаннями культури ділових стосунків, нещодавно навіть впровадив відповідний дрес-код для відвідання Кабінету Міністрів України, де найважливіший за посадою пост займає вихованець калузької (Російська Федерація) середньої школи і Московського держуніверситету Азаров.

Є глибока духовна традиція в українського народу, у всього православ’я, коли підходиш з поклоном до могили, чи символу пам’яті загиблих, необхідно знімати шапку, кашкета.

Оголити голову в світському середовищі означає віддати честь святому місцю та не банальній, а урочистій ситуації. В Біблії щодо цього чітко і конкретно сказано: "Всякий муж, молящийся или пророчествующий с покрытою головою, постыжает свою голову…".

Яким же треба бути дрімучим безкультурником, ханжею, щоб за плюсової температури повітря, в такі смиренні хвилини, коли пам’яті загиблих мільйонів безневинно замордованих українців поклоняється вся Україна, не зняти з голови кашкета, хреститися у рукавицях.

Як усе це, мабуть же, зумисне демонстративно, на показ зробив на всю Україну нинішній глава уряду Азаров.

Це що публічний і відвертий протест? Зневага до всього того, що ми називаємо Голодомором, геноцидом українського народу? Доказ абсолютної відсутності культури сорому?

А може все це є зайвим доказом того, про що я стверджую своєю статтею – нині в Україні при владі знаходиться окупаційний уряд? І йому свята пам'ять українців, як і проблеми мільйонів наших людей – усе до лампочки.

Як мовиться, лиш би все було добре у рідній Калузі…

Олександр Горобець, для УП

powered by lun.ua

Як Україна ризикує залишитися без виробників молока через змову переробників

"Спогади" наперед: як я на війні через страх неповернення написав для онуки книгу

Декарбонізація та діджиталізація як тренди майбутнього

Зеленський і Порошенко – політика на двох

Навіщо аграріям право розпоряджатися водою

Як врятувати чергове держпідприємство