Практична Любов, або Концепція загального блага

Субота, 08 січня 2011, 14:24

Який підсумок боротьби з корупцією?

Корупція перемогла. Треба здаватись.

Найбільшого захисту сьогодні потребують інтереси наших олігархів та всіх без винятку чиновників. Саме від того, чи зможуть ці люди впевнено дивитись в майбутнє України залежить і майбутнє нашого народу.

Уявіть собі, що у вашому організмі ліва нога конфліктує із правою. Печінка – зі шлунком, а права півкуля мозку оголосила війну лівій. Уявили? Де місце такому організму? Спочатку в божевільні, потім – на цвинтарі.

Саме в такій країні ми живемо.

Більшість політично-аналітичних статей – суть жвавий дискус на тему: "До чого ми ближче – до цвинтаря чи ще у божевільні?" І з точки зору звичного на сьогодні політичного реагування, наявних в суспільстві моделей політичної поведінки – ми впевнено рухаємось до цвинтаря .

Усвідомлення цього не дуже приємного факту та тверезий розрахунок найближчого майбутнього України зобов'язує шукати практично можливі шляхи виходу з тієї ситуації, що склалася.

Питання лише в тому, як нам усім уладнати ті гігантські протиріччя, які виникають у той час, коли всього мало, а всіх – багато.

Із чого почати?

Тим більше, що ніхто не відміняв ані закони діалектичного матеріалізму, ані Творця.

Звісно, ми можемо відокремити Церкву від держави. Але від Бога нікуди не сховаєшся, до якої б конфесії Ви не належали, і як би не називали Творця. Так само, як нікуди не сховаєшся від Закону Природи, як що ви – справжній матеріаліст.

Як громадянин України, можу зробити для суспільства лише одне: нагадати про існування цих законів природи. І на їхній підставі – виявити певні елементи, каркас ефективної в цей час на нашій території моделі політичної поведінки.

Закон Природи

Кожне суспільство у своєму розвитку доходить до того стану, коли єдиним виходом є зміна моделі суспільних стосунків, і наступна модель відміняє попередню.

Відбувається революція у свідомості.

Мотивація таких змін завжди суттєва. Людей примушують до таких змін зовнішні обставини, непереборні обставини – коли все що вважалось учора щирою правдою, сьогодні викликає здивування.

Наприклад, голод, війна, епідемії, природні катаклізми, міграції народів тощо.

Це схоже на той стан, коли людина доходить до тієї точки, коли розуміє, що сама не може нічого, що ніхто її не врятує. І тоді людина звертається до Бога.

Так само й суспільство вимушене звернутись до Законів Природи лише тоді, коли іншого виходу нема: або зміна стану – або загибель.

Наразі ми підходимо до такої межі, до точки прийняття рішення.

Чи можна ігнорувати Закон Природи?

Можна ігнорувати. Можна сховати голову в пісок, і довго переконувати себе та інших, що законів природи не існує. Але це не звільняє нас від відповідальності й дії цього Закону.

Наслідки – катастрофічні.

Чи можна обдурити Закон Природи?

Можна. Для того існує інший параграф того самого Закону Природи.

Суть приблизно така: ми починаємо діяти так, начебто все найгірше вже відбувається. Уже стала очевидною, наприклад, війна, голод, відсутність найнеобхідніших товарів, пального, електрики...

І, борючись за виживання народу або цілісність України в цих віртуальних і ігрових умовах, ми приймаємо таку модель політичної поведінки, яка дозволить народу не лише подолати сучасну кризу. Насамперед – вижити, якщо, не дай Боже, усі ці випробування виникнуть насправді.

Для чого виникають такі ситуації, коли є лише простий вибір – або суспільна злагода, або смерть?

Саме для того щоб ми врешті-решт зробили ще крок. Зробили свідомий вибір, і наблизились до ідеального суспільства.

Адже в звичайному людському розумі логічний і рятівний для ідеального суспільства заклик звернутись до Бога та прийняти модель "Возлюби ближнього свого як самого себе" викликає дуже просте практичне питання: "А як?"

І, не знайшовши адекватної відповіді, будь який практик посилає того, хто закликав, до ... Не має значення куди посилає, головне – викидає рятівну модель поведінки зі своєї свідомості.

Питання лише в тому, як нам усім уладнати ті гігантські протиріччя, що виникають у той час, коли всього мало, а всіх – багато. Із чого почати?

То ж практичні дії, які можуть бути вчинені, досить прості. Вони не вимагають ніяких особливих зусиль, крім зміни мети й призначення дій.

Розглянемо тверезо нашу ситуацію.

Що дав нашому народові Бог на території України?

Усе.

Тобто – усі без винятку корисні копалини й енергоносії в достатній кількості на багато віків уперед.

Талановитих учених, філософів, конструкторів. Розумних олігархів, які вимушені тримати свої мільярди подалі від України.

Родючі чорноземи, відсутність землетрусів, цунамі, тайфунів, небезпечних для життя істот...

Питання: чого ми досі не входимо до десятки найпотужніших країн світу?! Чого нам не вистачає?

Тому що ми всі разом, солідарно, зробили так, що не наш народ – а інші народи інших країн світу розпоряджаються природними багатствами які нам дав Бог.

А наш народ не має сили навіть свідомо визначити власне майбутнє.

Наші підприємства, які давали роботу мільйонам громадян, зруйновані. Ми навіть ложки власні не виробляємо, а відтак – даємо роботу іншим народам. Ті виробництва, які є – це крапля в порівнянні з тим, що має бути.

Народ, який нічого не створює – деградує.

Це теж Закон Природи.

А чи захоче сьогодні хоч один талановитий державний управлінець із чиновників зайнятись довгостроковим проектом у науці чи промисловості? – Ні. Бо не певен, що матиме можливість насолодитись результатами своєї праці.

Тому всі проекти "короткі".

А який проект може бути коротким? – Тільки вкрасти, або отримати відкат. Або виготовити щось дуже просте.

В яких умовах працює узагальнений український чиновник?

Страх. Постійний страх бути звільненим. Страх, що до кабінету ввійдуть, і надінуть кайданки за черговий чесно отриманий хабар. Страх щоб встигнути розрахуватись з керівництвом. Страх втратити своє місце в суспільній піраміді. Страх, що в який час замовкнуть усі телефони.

Чи буде бізнесмен вкладати серйозні суми в довготермінові програми? – Ні. Чи буде тримати свої гроші в Україні? – Ні.

Бо нема гарантії того, що завтра не прийдуть і не заберуть усе.

А хто ж має прийти? Чиновники? Марсіани, не к святам буде сказано?

Ні, це ми самі ходимо один до одного в гості, і відбираємо один у одного шматок бізнесу, хліба, сфери впливу. Це ми самі знущаємось над своїми співгромадянами. На дорогах, у податковій, усюди, де це тільки можливо.

У такій ситуації будь який організм жити не буде. Такий організм приречений.

Першим кроком до суспільного оздоровлення, суспільного блага є усвідомлення того факту, що гроші повернуться в Україну лише в тому випадку, коли грошам в Україні буде комфортніше, ніж у чужих народів. Якщо ми зможемо створити комфортні умови для грошей власних олігархів – прийде й великий капітал, прийдуть промислові технології, буде робота, буде життя.

А хто ж має силу так зробити?! Хто має таку владу? – Тільки наші ж чиновники.

Уявімо собі, що, наприклад, президент України дає команду почати відновлення країни, почати насправді будувати нову Україну.

Хто буде виконувати цей наказ? – Чиновники.

Однак чи можна примусити їх працювати й виконувати такий наказ? – Ні. Чиновники вже давно є особливою кастою, своєрідним братерством, яке здатне загальмувати будь який процес.

Тепер уявімо зворотну ситуацію. А якщо чиновники, перед страхом неминучого краху Системи, починають самостійно діяти таким чином, щоб врятувати в першу чергу самих себе й своє майбутнє?

Хто зможе їм перешкодити в цій святій справі? – Ніхто.

У будь якому випадку, навіть великий шлях починається з першого маленького кроку. Навіть просто з рішення зробити такий крок.

Перші кроки

Можна вважати Ії Кодексом порятунку для осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Заклики до боротьби з корупцією – вважати маренням.

Захищати майнові права громадян усіма доступними методами.

Створити власне виробництво – хоч "свічковий заводик".

Допомагати один одному та іншим громадянам у створенні бодай щонайменшого виробництва.

Максимально швидко й із найменшими вимогами виділяти землю під будівництво будь-яких виробничих об'єктів.

Безкоштовно зменшити будь-який адміністративний тиск на будь-яке виробництво.

Поширювати позитивний досвід тих, хто почав відбудовувати країну, створювати власний промисловий бізнес.

Заклики до люстрації, реприватизації, переділу власності – вважати соціально шкідливими.

Ігнорувати іноземних політтехнологів – використовувати власних. А краще – думати самим.

Готувати наступні кроки:

Податкова амністія. Випустити тих, хто сидить по податковим злочинам, порушені справи – припинити.

Амністія капіталу. Найважливішим вважати створення сприятливих умов для повернення капіталу українських олігархів додому. За ним прийде й великий західний капітал.

Але де гарантії, що якщо ми так вчинимо, то буде добре?

Людина надто недовговічна, щоб щось гарантувати. Однак можу з упевненістю сказати, що якщо так не зробити – втратимо все. Адже Закон Природи діє навіть у цю мить.

Гарантувати може лише певна спільнота людей, з'єднаних чимсь більшим, ніж спільний фінансовий інтерес. Наприклад, принципом рівності, братерства, єдності...

І чим більша така спільнота – тим більше гарантій того, що ваші нащадки будуть користуватись благами, які саме Ви вклали в таку спільноту.

Михайло Притула, спеціально для УП

powered by lun.ua

Чого бракує українському бізнесу для виходу на міжнародні ринки

6 проблем, які потрібно вирішити, щоб покращити якість українських підручників

Завод "Більшовик". Що чекає на зруйнований оборонний гігант?

Примарні заповідники

Які маніпуляції використовують правоохоронці, щоб не розслідувати кримінальні справи

Як почати дайвити: досвід