Що робити з Кощієм?
"- А что с Кащеем делать будем?
- А давайте ему денег дадим, и пусть убирается восвояси!
Так добро побеждает зло при правильном финансировании.
(З виступу команди КВК "Федор Двинятин"
Скільки треба дати грошей, аби люди з брудними намірами назавжди залишили у спокої Україну?
Для початку уточнимо визначення. Що таке "брудні наміри"? В контексті цього есе, це, по-перше, наміри, що мають чіткий радіус уваги – я, моя родина, мої друзі.
По-друге, заради збагачення цього кола я порушую і готовий далі порушувати закони (основний з яких – закон совісті).
Хто такий "я"? Об`єкт аналізу – можновладець, чиновник, якого найняли на роботу платники податків.
Ви бачили посадовця-творця? Такого, який би розумів, що він розбудовує країну, що він особисто може творити нову реальність?
Ви бачили в їхніх очах натхнення? До речі, саме таким "натхненням розбудовувати" були запалені мільйони наших співвітчизників, які задурно працювали "за ідею".
Той, хто має очі й хоча б мінімальну здатність критично мислити, знає, що в Україні, в переважній більшості, люди при владі не мають державницького мислення. А якщо це мислення обмежене лише подачею сигналів добре розвинутого рефлексу "дай!" і "моє", то взагалі біда.
Бачити не себе й "своє коло", а трохи ширше дивитися, проводити паралелі, розуміти, до чого можуть призвести твої дії, чим вони відгукнуться – вміє далеко не кожен з тих, кому випало займати високі й не дуже посади.
Не кажучи вже про сакраментальне й вічне, як учення Христа, – чим я можу послужити людям і як їм можу допомогти. Кого "мучить" така думка – дуже швидко перестає бути чиновником.
Отже, скільки потрібно заплатити, аби такі "звужені" люди нарешті "наїлися" і "добро перемогло"?
Відповідь проста. "Відкупитися" можуть рівні. Натомість рабів використовують до скону.
Хто ти, шахтарю, у якого найсучасніше знаряддя праці – нова лопата?
Хто ти, лікарю, наміри якого одночасно з клятвою Гіппократа були вражені вірусом хабарництва?
Хто ти, вчителю, якого призвано виховувати (!) прийдешні покоління за вісімсот гривень на місяць? Очі – налякані, слова – гіркі, життя – принизливе.
Як не зламатися, як знайти в собі сили боротися? Лише маючи гідність.
Мудреці вважали, що випробування грішми й владою дуже серйозні для нерозвинених душ. Мовляв, ці душі можуть себе занапастити, лишень наблизяться до диявольських спокус.
Але як втриматися, якщо душа незріла? Як не захотіти "володарювати", як не злякатися погроз і злиднів? Як вбачати у можливостях, що дають гроші й влада, засоби для невтомного творіння, для праці заради інших, заради тих, хто за межею?
Лише маючи гідність.
З огляду на теперішній стан речей в країні і на те, як його "віддзеркалюють" провідні телеканали – "гідність тут більше не живе".
Тетяна Селезньова, канал новин "24", для УП