Із приводу ініціативи 1 грудня
Найкраще Різдвяне послання 2011 року – то спільна ініціатива трьох Українських Церков православної традиції, УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ – із приводу духовного пробудження і морального оздоровлення нашого суспільства.
Дітям, звісно, найцікавіше з'ява Ісуса для пастухів і царські дарунки. Але ми, дорослі, розуміємо, що Христос прийшов возвістити світло Розуму, Правди й Любові.
Саме те, чого бракує нам у нашому скаламученому житті.
За дрібною текучкою сьогодення наша преса належно не оцінила й здебільшого не помітила того історичного спільного звернення церков, донедавна порізнених – до народу, пригніченого моральним занепадом і матеріальними злиднями.
Теперішня соціальна ініціатива церков говорить про те, що Церква починає підійматися до належного їй місця – учительного.
Те місце вона займала в Київській Русі часів Святого Володимира і Ярослава Мудрого.
Тисяча років збігли. Як один день.
Люди не порозумнішали. Але вони отримали гіркі уроки й тяжкі кари за боговідступництво, за поклоніння дияволу й віру в обіцяну ним владу над світом.
Найтяжчий урок дістався за втрату страху Божого.
На людей впав лютий страх – одного перед одним. Почалося взаємознищення й взаємопожирання. Приклад був зовсім прозорим. Бог послав дощ і зовсім урожайний рік, а осатаніла людина одбирала від слабшої кусень хліба.
У народі кажуть, що найтяжча кара – коли Бог відбирає розум і пам'ять. І досі важко повернути людей до притомності.
Тож учительська місія церкви полягає в наверненні народу до пам'яті й до правди.
Зараз дуже важливо, щоб усі церкви були в головному єдиними. Адже вони єдині в православній літургійній молитві за "богохранимий край наш, уряд і військо". Це дуже важливо – молитва в плані соціальному: ми молимось за благочестя й мудрість наших правителів, щоб вони мали над собою страх Господній як джерело мудрості.
Отже, ми молимось не за чиновників, щоб вони були святими й багатими – а молимось за Уряд України, щоб він знав, що ми підтримуємо його в служінні, у шануванні свого народу, у мудрому проводі до життя гідного й радісного.
Ми молимось.
Щоб Уряд пізнав дорогу, призначену нам Богом.
Щоб він не збився з української дороги на чужинницькі легкі манівці.
Щоб він викликав до себе повагу.
Ми хочемо, щоб наша молитва була щирою. Від серця.
А це значить, що ми вимагаємо від влади дотримання присяги й закону.
Не будеш чесним громадянином, якщо будеш потурати беззаконню й удавати, що не бачиш нечестивих діянь уряду, за якого молимося. Я не буду гідним громадянином, коли не скажу правителям одверто чесної правди.
Звісно, я можу помилятися. Але коли церква нагадує правителям про їхню присягу й про потреби народу – то звучить поважно. То заклик до навернення до загубленої дороги.
Церква не хоче зневажити правителів – а навпаки, хоче піднести їх у своїх власних очах і в очах народу.
Ініціатива церков "1 грудня 1991 року" давно визріла.
У народі накипіло. Народ не може терпіти владу, яку не можна поважати Якщо мій сусід корисливий і зажерливий – то прикрість. Але коли влада, покликана служити й підносити народ до морального життя, опускається до того, до чого опустився сусід – це вже викликає обурення в народі й провокує в певних середовищах екстремізм.
То закономірність, до якої треба поставитись з великою серйозністю.
Підтримуючи голос Церкви, українська громадськість прагне до конструктивної співпраці із владою на шляху навернення до принципів, оголошених у Декларації.
Головна перешкода – у людях, які не хочуть почути Шевченкового нагадування:
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувати...
Заклик до створення НАЦІОНАЛЬНОГО КРУГЛОГО СТОЛУ є закликом до громадянської злагоди. У нас нема іншого шляху, як навернення до моральних принципів і демократичних методів.
Привітаймо один одного з радістю Різдвяних Свят і побажаймо оновлення в 2012 році.
Євген Сверстюк, спеціально для УП