Ще раз про розмежування

Четвер, 05 липня 2012, 13:09

Наполегливими зусиллями правлячого класу у більшості населення України сформовано викривлене, рабське уявлення про сутність виборів до органів влади і місцевого самоврядування.

Більшість населення сприймають вибори як боротьбу між політичними угрупованнями (партіями, виборчими об’єднаннями), між кандидатами на посади депутатів, голів рад, президента України. Таке хибне, спотворене уявлення відстороняє громадянина від участі в активному формуванні влади.

Через спотворене уявлення про сутність виборів громадянин-виборець перетворюється з носія суверенної влади на уболівальника у виборчому видовищі. Таким чином виборець сам себе позбавляє можливості вибору, сам себе ставить у позу пасивного спостерігача.

Участь у виборчому видовищі кількох партій, багатьох кандидатів до цього часу не надавала справжньої можливістю вибору, оскільки майже всі вони є складовою сформованого в Україні правлячого політичного класу. В середині цього класу є суттєві суперечності, є внутрішня боротьба відповідно до принципу "щурячого короля".

Водночас правлячий клас неподільний і згуртований у прагненні не допустити до участі в управлінні країною решти населення України.

Що робити?

По-перше, формувати у громадян усвідомлення, що вибори мають іншу сутність, ніж уболівання за одного із представників правлячого класу у виборчому видовищі. Сутність виборів не у перемозі того чи іншого кандидата, тої чи іншої партії. Боротьба кандидатів є лише оболонкою – яскравою, іноді захопливою.

Сутністю виборів є реалізація прагнень суспільних верств, прошарків, груп. Перемагають чи зазнають поразки не партії, не кандидати, а виборці.

Політики не обдурюють виборців. Всі, хто брав участь у виборах, робили це свідомо. Не треба приймати вигляд зґвалтованої дівчинки : "ми не знали, що він здатен таке з нами вчинити".

Кожен виборець знає, чого варта політична партія, чого вартий кандидат, за котрого голосував і буде голосувати. Кожен знає, що шахрай і злодій у владі будуть ще більшими шахраєм і злодієм, що прислужник бандюків і у владі залишиться їхнім прислужником, що лихвар і торгаш будуть у владі дбати лише про власний гаманець і гаманець свого хазяїна.

По-друге, потрібно чітко розшарувати суспільство. Розшарування потрібне на всіх рівнях – від світоглядного і культурного до побутового. Критерії розшарування мають бути "за", а не "проти".

Критерії слід обирати масштабні, світоглядні: солідарність чи егоїзм, споживання масштабу "бенкет під час чуми" чи розвиток, патріотичне згуртування чи глобалізаторське підпорядкування, вперед до Бога чи назад до зіпсованої збоченої тварини.

Наприклад, якщо ти за самоврядні громади, то проти тебе той, хто дозволяє приймати рішення проти самоврядних громад.

У такому разі головний ворог не депутат Верховної Ради або місцевої ради, який проголосував за позбавлення тебе права на самоврядування, не чиновник, котрий своїми діями порушує твої права і свободи. Вони не є причиною.

Причиною і головним ворогом є той громадянин, хто дав їм повноваження чинити такі дії.

Чи той громадянин свідомо підтримує людожерську систему, чи робить це через своє невігластво і тупість, чи просто дешево продає власну душу – це не принципово.

Принциповим є сам факт підтримки ним бандитів, злодіїв, шахраїв, лихварів.

Розшарування суспільства має бути радикальним. Натомість слід створювати всередині хворого суспільства власне здорове, сильне, згуртоване, котре поза процесу виробничої діяльності не перетинається з суспільством упирів, прислужників упирів, з суспільством декласованого і деморалізованого люмпену.

Водночас створювати дієву систему взаємної підтримки, господарський комплекс для побудови умов економічної незалежності, власну систему освіти, власну систему інформування суспільства. Солідарність, патріотизм, розвиток, воля, віра можуть бути постулатами нашого нового суспільства.

Таке розшарування не є руйнівним, воно не розпорошує зусилля активної частини суспільства. Навпаки, розшарування згуртує і структурує активних прогресивних людей, значно збільшить їхні спільні ресурси, надасть нових можливостей для прогресивного розвитку.

По-третє, створювати і розвивати ідеологічні, світоглядні засади, пропагувати їх серед інших верств населення, розвивати інформування, просвіту. У такий спосіб формувати у більшості населення схвальне сприйняття нашого нового способу життя, укорінювати у свідомості мас світоглядні постулати, принципи, цінності.

Через це збільшувати чисельність нашого суспільства, перетягувати до нового суспільства людей із інших, раніше ворожих груп.

Принциповим є те, що ідеологічна робота не буде дієвою без розшарування суспільства, без успіхів і розбудові нового здорового суспільства всередині старого, хворого. Лише приклад успіху у створенні паралельного суспільства буде підґрунтям успіху пропаганди і агітації.

Якщо нема результатів власних справ – не протестів, не боротьби проти будь-чого часто без відчутного і важливого результату – не буде і дієвих аргументів на підтримку власної правоти.

Без прикладу успіху на господарському, побутовому рівні до боротьби здатні залучитися лише "справжні буйні", на кшталт махновців або вояків УПА. Таких бійців у нашому суспільстві одиниці.

Суспільство споживання укорінилося у нас міцно, а в ньому герої є винятком, правилом є безхребетні пристосуванці. Героїзм є чужим для споживачів, споживачі не люблять героїзму.

Для споживача ліпше гарантовано сидіти все життя в лайні, ніж зважитися на вчинок, котрий не принесе очевидної і швидкої матеріальної вигоди.

Більшість не повстане до боротьби навіть коли їх поставлять рачки, навіть коли їх будуть не лише ґвалтувати, а просто знищувати. Більшість українських громадян є потенційними жертвами голодомору, а не героями-повстанцями.

Таких можна залучити до спільних дій лише через їхній власний дрібний сьогоденній інтерес, особисту користь. Потрібно таким показати: дивіться, з нами ліпше, з нами безпечно, з нами ситно, з нами весело.

Пропаганда і агітація для пасивної більшості має бути саме такою. Кажу тим активним, хто вважає це приниженням: якщо не згоден, ліпше емігруй. Тому що для боротьби сьогодні можна згуртувати лише активну меншість, котра власними ресурсами, власними силами змінити нічого не спроможна.

Той, хто прагне не боротьби як процесу, а результату, мусить працювати з масами саме через прості лозунги, близькі дрібній за масштабом мислення людині, дрібному споживачеві. Щоб такі прості лозунги призвели до потрібного результату, вони мають спиратися на реальні успіхи у творінні.

Запропонований спосіб дій не заперечує і не відкидає інші способи. Слід використовувати всі можливості, зокрема участь у виборах, громадських кампаніях і проектах, діалог а у разі потреби і тиск на органи місцевого самоврядування і державного управління.

Водночас потрібно дотримуватися стратегічного вектору на створення і розвиток нового суспільства.

Яким чином здобути потрібні фінансові ресурси для організаційної діяльності? Сподіватися на широку підтримку сучасних українських підприємців марно. Олігархам взагалі не потрібно змінювати суспільство, воно саме зараз є таким, якого вони прагнули: біомасою, яка організує власне життя тваринними інстинктами і не спроможна мислити категоріями вищими за "хліба і видовищ".

Підприємці середнього і дрібного рівня так само не будуть підтримувати нові ідеї власними коштами. Абсолютна більшість з них незадоволені умовами існування в Україні, але ніколи не стануть витрачати кошти на те, що не дає їм безпосереднього особистого прибутку або слави, відомості, котру можна використати для підвищення прибутку у майбутньому.

Витратити гроші на вечірку, розваги, забаганки – залюбки, на громадянську спільну справу – зась. Вони ліпше залишать Україну і поїдуть жити за кордон, ніж витрачатимуть на суспільне, а не на особисте.

Можливо, є винятки, але вони лише підтверджують правило. Це стосується і більшої частини тих найманих працівників з високою зарплатнею, хто вважає себе "середнім класом".

Тому власні ресурси мають вкладати самі учасники розбудови нового суспільства. Ті, хто не купує маєтки за кордоном, чиїм дітям і онукам жити на нашій землі. Ті, для кого рідна земля, нація, рід є вартісними поняттями.

Достатньо всім відомої десятини. Така десятина буде першим "фільтром", котрий розшарує тих, хто прагне змін на дійсних прибічників і на балакучих мрійників, що здатні лише скиглити.

Другим фільтром буде особиста участь в пропаганді, агітації, організаційній, господарський діяльності для створення нового суспільства.

Для чого це потрібно? Для того, щоб тут жили наші діти і онуки, щоб вони у кожного з нас не спитали: "чому ти зробив нас рабами на нашій землі, а не загинув із зброєю в руках за нашу волю?".

Святослав Стеценко, полковник запасу, для УП



powered by lun.ua

Як українському бізнесу брати участь у тендерах за кордоном

Де "злітатимуть" Донеччина і Луганщина

Який порядок виконання покарань

Жіноча праця: низькооплачувана, невидима, важлива

Все, що варто знати про вакцинацію проти COVID-19 в Україні

Навіщо Україні закон про адмінпроцедуру: досвід Латвії