ЗМІ потрібна саморегуляція
Лише 17% населення Землі має доступ до вільної преси, 83% змушені сприймати світ таким, яким його подадуть через ЗМІ чиновники. Як правило, саме багаті країни мають найбільшу свободу преси.
Свобода – це цінність, яка приносить достаток та гідне життя. Проте модель повністю вільної преси теж має значні недоліки – нерідко стикаємося в ЗМІ з неперевіреними фактами і інформацією, яку висмикнули з контексту.
Цензуровані урядом ЗМІ надають необ’єктивну інформацію для підтримки діючого політичного режиму. Маючи повну свободу, ЗМІ теж викривляють інформацію, але вже для отримання прибутку.
ЗМІ – це приватні чи публічні компанії, часто з обігом акцій на фондових ринках, яким потрібно заробляти. Гроші медіа отримують від реклами. Чим більша увага аудиторії – тим більші прибутки.
Журналісти у гонитві за цікавою історією не особливо звертають увагу на фактичне підкріплення чи збалансований погляд. Як правило, важливі новини – підписання зовнішньоекономічних догорів, зміни в законодавстві, дані ВВП – подаються поверхнево, оскільки це доволі нудні факти.
А якщо конкретно, то саме добрі новини є нецікавими. Люди запрограмовані реагувати на загрозу, небезпеку – це викликає більше емоцій та уваги.
Як починаються кожні новини на телебаченні? Традиційний старт – це масова загибель. Чим більше смертей, кривавіше, нестандартніше – тим більше уваги до події.
Улюблений сюжет – це падіння літака. Обговорюється все до найменших деталей. Особливо креативні іноземні канали будують цілі 3D карти катастрофи, моделюючи "останні трагічні хвилини".
Десятки тисяч людей гинуть щодня, чим смерть людей у авіакатастрофі є більш значущою? Літаки – це найнадійніший вид транспорту. Одиночна катастрофа не вплине на цю статистику. То навіщо на це дивитись, крім як задовольнити свою нездорову цікавість?
Подібно ЗМІ подають і інші "страшилки" – від вірусів до терористів. Проблема надмірної концентрації на насильстві та іншому негативі часто піднімається окремими дослідниками. Один науковець спробував поговорити про цю проблему в США, попросивши аудиторію вказати, який малюнок відрізняється від інших:
 |
Правильна відповідь, звичайно, басейн.
Знаєте чому? Бо він є більшою причиною смертей серед американців ніж теракти, радіація чи вулкани.
ЗМІ мало цікавить турбота про життя та безпеку людей. Адже рідкісне, але регулярне нагадування не пити алкоголь біля басейну і не робити біля нього акробатичних трюків зберегло б більше життів, ніж розповіді як ідентифікувати терориста в натовпі.
Постійна концентрація ЗМІ на насильстві спотворює уявлення про світ серед людей.
Для прикладу, дослідники запропонували карту світу, яка базується на кількості приділеної уваги з боку ЗМІ у США:
 |
Як бачимо, дуже багато уваги припало на війну в Іраку, при цьому Росії, Індії та Китаю в сумі було приділено лише 1% всього ефірного часу новин.
Тож тепер видно, чому викривлення інформації від ЗМІ наносить шкоду. Люди концентруються на проблемах, які їх реально не стосуються.
Згодом політики спрямовують величезну кількість фінансових ресурсів на їхнє вирішення. Боротьба з тероризмом у США вже коштувала більше 4 трильйонів доларів, призвела до загибелі сотень тисяч людей, а кількість терактів у світі тільки зросла.
Натомість 50 мільйонів людей у США не мають медичного страхування, 700 тисяч щороку оголошують банкрутство через оплату медичних послуг. Увага ЗМІ до насильства провокує нове насильство та призводить до величезних фінансових витрат.
Викривляються не тільки проблеми безпеки життя, але й економічні проблеми. Візьмемо для прикладу як ЗМІ лякають людей атомними станціями. Натомість атомна енергетика – найбільш надійна, дешева та безпечна для життя людей.
Шкідливі викиди від спалення нафти, вугілля є в багато разів більш небезпечними. Від Чорнобильської аварії загинуло в найгіршому випадку біля 4 тисяч людей. Від хвороб, пов’язаних із органами дихання, що спричинені шкідливими викидами, в Україні щороку гине більше 20 тисяч.
Проте надмірна увага ЗМІ, приділена аварії на атомній станції у Фукусімі, змусила навіть далеку Німеччину відмовитись від всіх своїх атомних станцій та в майбутньому перейти на більші обсяги спалення російського газу.
Українські ЗМІ, в основному, повторюють принципи роботи західних колег. Проте залишки радянських страхів та міфів мають свій особливий відбиток. Окремою українською особливістю ЗМІ є постійна гра на зображенні несправедливого багатства інших.
Новини перенасичені сюжетами про маєтки багатих. ЗМІ переконують, що хто б не був при владі – це завжди погані люди, які користуються надмірними привілеями. Проблема не в тому, що часто ці факти є перебільшеними, проблема в тому, що це однобоко.
Хіба хтось намагається звернути увагу на те, що в Україні 18 мільйонів пільговиків?
Навіть якщо забрати у всіх депутатів та урядовців пільги, то пільговиків все одно залишиться… 18 мільйонів.
Але коли бачимо репортаж про протест чорнобильців проти скасування пільг, то неправими завжди здаються урядовці. Хоча тільки в Рівненські області "чорнобильські" пільги отримують 300 тисяч людей.
Також є багато сюжетів про шкідливість продуктів харчування, води та повітря. Журналісти дуже прискіпливі ледь не до всієї товарної номенклатури у своїх сюжетах, проте шкідливістю рекламованих товарів на їхніх каналах особливо не переймаються.
Більш ніж часто рекламуються алкоголь та ліки зі сумнівним медичним ефектом.
Я чудово розумію, що в умовах конкуренції журналіст із найбільш страшною історією приваблює максимум публіки. Але все ж повністю комерціалізована діяльність медіа та необ’єктивність подачі інформації шкодять життю людей та економіці.
У нас є приклад тютюнових компаній, які попадають під цензуру, оскільки їхня продукція шкодить. Цензура для тютюнових компаній була запроваджена, в тому числі, завдяки тиску ЗМІ, що поширювали інформацію про наслідки паління. Спасибі їм за це.
Але немає і не може бути нікого, хто здійснить тиск на самі ЗМІ. Критика ЗМІ є політичним самогубством, таких людей швидко клеймують противниками свободи слова. Хоча за захистом свободи слова деколи стоїть просто захист сумнівної бізнес-моделі.
Можливо все ж варто подумати про регулювання подачі інформації ЗМІ. Категорично поганою ідеєю було б редагування новин чиновниками. Це гірше ніж повна свобода ЗМІ.
Найкращим способом регулювання є саморегуляція. Для прикладу, у фінансових аналітиків є затверджені стандарти поширення інформації. Якщо аналітик дотримується таких стандартів, то може використовувати спеціальну емблему у своїх публікаціях. Це показує читачам рівень перевірки та збалансування поданої інформації.
Згідно з такими стандартами, аналітик, показуючи фінансовий результат від здійснення інвестицій, зобов’язаний показувати прибутковість від інвестиції мінімум за останні 5 років. Так само ЗМІ могли б після новин про чергову катастрофу надати статистику ймовірності настання такої події.
Також можна додати порівняння статистики смертності від подібних видів катастроф із основними причинами смерті. Таким чином люди не будуть боятись подій, які мають малий шанс на них вплинути.
Крім того, аналітик зобов’язаний розкривати інформацію про можливий конфлікт інтересів у фінансовому плані. Наприклад, розкрити в публікації факт отримання роботодавцем будь-яких доходів від компанії, якій надається оцінка.
Тож було б непогано, якби журналісти, показуючи новини про керівника свого каналу, який балотується в депутати, не забували нагадувати, кому канал належить. Також варто повідомляти, чи отримує медіа підприємство кошти від об’єкта свого репортажу.
Зараз ЗМІ великими чорними банерами на своїх сайтах закликають суспільство захистити їхню свободу. Особисто я б дуже не хотів, щоб чиновники якось контролювали медіа.
Проте хотілось би бачити, що ЗМІ самі здатні регулювати себе і не публікувати неперевірену інформацію про людей чи події. Адже проблема об’єктивної подачі інформації насправді існує, в тому числі, і в плані наклепу.
Подання більш збалансованої інформації допомогло б вирішити значну кількість економічних проблем, які зараз ігноруються, та зменшити популізм політиків. Саморегуляція була б також хорошим способом захисту журналістів від тиску з боку власників медіа-підприємств.
До новин потрібно додати окремі факти, які б ставили подію в більш широкий контекст, а також інформацію про можливий конфлікт інтересів з боку медіа-підприємства, особливо у фінансовому плані.
P.S. Кому було нудно читати весь текст ось короткий виклад у кліпі від R.E.M.
Мар’ян Заблоцький, кандидат економічних наук, начальник відділу економічних досліджень АТ "Ерсте Банк", для УП
