Народна пам’ять вічна

101 перегляд
Вівторок, 27 листопада 2012, 12:12
Євген Сверстюк
для УП

Сьогодні нас збирає скорботна пам’ять – біль людської пам’яті. Той рятівний біль не затихає. Приглушений спершу, він прокинеться через півсторіччя і волатиме до неба. І головне, та пам’ять переходить у свідомість і сумлінні чужих вільних людей, які мають дар відчуття правди і обов’язок совісті.

Здавалося б, яке діло американським інтелектуалам Джеймсу Мейсу чи Роберту Конквесту до трагедії в невідомій їм Україні? Але людяність споріднює дітей Землі.

Брутальне зневаження українців і нищення народу вражало і жахало іноземців.

З мільйонів людських жертв Голодомору мені особливо запам’яталася мати з Полтавщини, яка одягла у вишиванки своїх трьох дітей, сама одяглась і замкнула двері від чорного світу.

Так їх і знайшли чотирьох урочисто одягнених, мертвих.

Поняття "геноциду" ввів у юридичний обіг Рафаель Лемкін і дав йому визначення як стратегічно задуманому злочину.

Він не конче означає нагальне знищення нації, як, скажімо, у випадку Голокосту. Він скоріше означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя нації — культури, мови, національних почуттів, релігійних та економічних опор.

Поступовий геноцид як нищення особистої власності, безпеки, свободи, гідності почалося в Україні в кінці 20-тих років. Нема сенсу убивати сорок мільйонів селян, коли досить убити мозок — інтеліґенцію, душу — церкву і мову, а решту стероризувати голодом і перетворити народ на залякану масу рабів.

Полювання на українців почалося демонстративно — в день народження Тараса Шевченка. 9 березня 1930 року в Харківському оперному театрі почався відкритий суд над українською інтеліґенцією, звинуваченою… в тероризмі.

Смерть від голоду найстрашніша. Світ знав і промовчав задушення семи мільйонів людей у мирний час за один рік в центрі Європи. А тим, що уціліли, було заборонено казати слово "голод".

Великі злочини паралізують свідомість, але потім правда вибухає. "Каїне, де твій брат Авель?". Каїн приховує злочин перед Богом: "Хіба я сторож брату моєму?".

Злочинці завжди приховують злочин і саме те приховування викликає бажання розкрити приховану правду.

Розголошення Голодомору прискорювало падіння імперії зла. В основі голосування українця за незалежність 1 грудня 1991 року лежала також  пам’ять про Голодомор.

Багато держав, десятки парламентів світу визнало геноцид України.

А Кремль і досі не визнає. Тобто по суті зберігає Каїнову "секретність злочину".

Однак для нас, на мій погляд, важливіше визнання Голодомору з боку самих українців, бо це є мірою їх пробудження, розкріпачення. Не визнають найчастіше люди, що травмовані долею своїх предків і успадкованим страхом.

Історична пам’ять сягає біблійних глибин. Вона закоренилася у наших святах, у нашій натурі. Ми пам’ятаємо день розп’яття Христа, пам’ятаємо день страти Йоана Хрестителя… Пам’ятаємо імена мучителів і їхніх жертв, пам’ятаємо відступників…

Християнська свідомість зберігає пам’ять століть. Та пам’ять вічного.

Ми повинні віддати честь українському президентові, що відновлював національну пам’ять. Що побудував цей музей Голодомору на київських горах. Інакше ми мали б пам’ятники Голодомору тільки в Канаді, Америці і Австралії. А ось тут уже стояв би "елітний" ресторан.

Схиляю голову перед усіма замученими Голодомором, а також перед тими, хто поклав камінь пам’яті Голодомору. Нехай ця пам’ять додає нам сил і мужності. Пом’янемо їх у своїх молитвах.

Євген Сверстюк, для УП



powered by lun.ua
"Стіни" vs "мости": який шлях обере Зеленський?
Перед Зеленським стоїть простий і водночас складний вибір – між "політикою стін" і "політикою мостів". "Стіни" – це курс на самоізоляцію, яку у нас люблять позначати евфемізмом "свій шлях". Наводити "мости" – це вміння (і бажання!) Ставити незручні для себе питання і вислуховувати не завжди приємні відповіді. (рос.)
ЗЕнавгураційні замітки
Зеленський сказав, що хотіли почути його виборці. Він, треба визнати, дуже органічний у своєму образі просвітленого Робін Гуда, який навіть на Банкову ходить пішки. Але у програмній промові не було власне ПРОГРАМИ.
Процедура важлива: чим відрізняється отримання дозволів в Україні та ЄС
Громадяни та бізнес часто опиняються у ситуації, коли держава ухвалює рішення стосовно їхніх прав та обов’язків. Для таких ситуацій в ЄС діє адмінпроцедура. А в Україні?
Зеленський, пасіонаріії та прийняття рішень
Маємо нового президента. Звичайно, великі повноваження мають ще і Рада, і уряд. І, що важливо, суд. Проте президент і його команда матимуть значні важелі на вплив і у цих гілках влади. А після виборів можуть мати ці структури в кишені. Рішення буде підписувати президент. Впливатимуть ім'ям президента. А хто ж насправді готуватиме, прийматиме і впроваджуватиме рішення?
Президент-невдаха. Яка з нього користь?
Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.
"Керований дефолт": безглуздий і небезпечний
Заклики оголосити "керований дефолт" і реструктуризувати зовнішній борг держави — недолугі. Якщо іти шляхом реформ, проблем не буде.
Обнулення "зелених" тарифів для домашніх СЕС: вбити середній клас на догоду олігархам?
Якщо держава вже взялась через "зелені" тарифи субсидувати альтернативну енергетику, то кому треба допомогати — олігархам чи власникам дрібних домашніх СЕС?