Зло з малої букви "ВЕ"

21 перегляд
Середа, 23 січня 2013, 15:19
Марія Кривенко
Львів

Під час Першої світової війни у Львові газета "Діло" зверталася до співгромадян з таким проханням: якомога детальніше записувати щоденні події, фіксувати лихоліття в подробицях, особливо стосовно дій російських військовиків, які окупували місто й поводилися в ньому як господарі.

Навіть у помешканні великого Франка, в той час вже дуже хворого, поселилося кілька офіцерів.

Прохання фіксувати й наш час в його найдетальніших нюансах та подробицях знадобилося б також дуже.

Не те що називається "рухомим рядком", а так, як у всі часи, коли людина брала папір і залишала на ньому сліди своєї душі.

Ми, європейська нація, в усі часи особливо не відзначалися любов’ю до нотаток. В іншому випадку, про життя наших видатних людей 15 чи 16 століття було би відомо більше – не така вже й "сива" давнина з огляду на існування детальних особистих та всілякого роду інших європейських хронік, густо описаних біографій ренесансних діячів, їхньої творчості.

А в нас, для прикладу, біографія Івана Вишенського, людини вже 17 століття, наче суцільна біла пляма.

Записи громадян про час, який вони проживають, час, що протікає крізь них, залишаючи сліди, становлять більше істини, аніж історичні хронології. Можливо, навіть, що існування таких нотаток і істориків спровадить на правильний шлях, бо на істориків впливає то зовнішня, то внутрішня політика, то зміна міністрів, то курс валюти.

Оптичний приціл громадянської пильності сьогодні, як і в воєнні лихоліття, фіксує багато чого такого, від чого напружуються нерви: невже це з нами діється, люди?

Що записав би вдумливий, поінформований громадянин, не "самашедший", з того, що відбувалося в Україні минулого тижня?

Що святили воду, що десь у горах чоловік убив жінку, а ще десь жінка зарізала хвору матір та двох доньок, що на Львівщині трапилося жахливе ДТП із смертельними наслідками.

Я записала би, що божевільна жінка-безхатченко, яка впродовж року ночує на купі мотлоху на початку Зеленої, так і ночує там далі, незважаючи на сніг та мороз, нікому не заважає, нікого не зворушує.

Коли несила терпіти холод, можливо, на ніч ховається десь у під’їзді під батареєю, доки не витурять.

Я записала би також, з якою ненавистю вслухаюся щоранку в шкрябання лопат на засніженій вулиці. Адже двірник – бідна жінка, вона не винна, – зараз подзвонить у двері й вимагатиме заплатити борг за квартиру.

Від щомісячних візитів жеківців підноситься кров’яний тиск, прибуває в печінку жовчі.

Занотувала б ще кілька повчальних історій, в яких ішлося би про людську ницість, підлість, заздрість, захланність, здирництво, хабарництво чиновників, приниження "вищим нижчого", що має в нас такий страшний, потворний вираз; про свавілля "начальства" та пригнічення підлеглих…

Ну, і , звичайно, історія з Юлією Тимошенко, що трапилася минулого тижня.

Суспільство в основному мовчить, бо благоденствує чи кутю споживає на здоров’я, а там людину доводять до божевілля чи самогубства…

Знаходиться три особи жіночої статі серед депутатів Верховної Ради від опозиції – Олександра Кужель, Людмила Денисова та Тетяна Слюз, які заявляють про тортури, що застосовуються стосовно людини – однієї з нас.

Ці жінки їдуть в Качанівську колонію підтримати Юлію Тимошенко – їх, як кошенят, викидають "за шкірку" за двері кімнати зустрічей із захисниками, де вони нібито не мають права перебувати.

Олександра Кужель намагається розповісти по телебаченню про те, що роблять з Юлією Тимошенко, але народного депутата від опозиції брутально затикають.

Сором тобі, "Інтер", сором, Ігорю Панюто, сором усім вам, що склепали жалюгідні замовні кривляння перед глядачем на тему жахливих фактів знущання з людини...

Суспільство на ці теми в основному мовчить, лише кілька хлопців у столиці прикували себе ланцюгами на знак протесту проти знущань над колишнім прем’єр-міністром України.

І записів суспільство також не веде. Тільки дехто: так їй і треба! Надто довго в це суспільство, очманіле од випарів антисемітизму, ксенофобії та власних фобій, вливали отруту, щоб знечулити реакцію на зло.

Нехай воно живе собі поміж нас, невпізнане та безлике, й неназване. І робить свою справу.

Сьогодні віддаємо в руки зла таку ж співгромадянку, як і всі ми. Стадне бажання видовища кари на майдані, наче дріжджі в тісті, бродить неосвіченими інертними масами. Зло підігріває це бажання, підливає оливи до вогню в формі нових, дарма що не доведених в суді звинувачень.

Остання "Свобода слова" на ІСТV на чолі з Андрієм Куликовим заслуговує окремої статті. Ось як виглядає судилище, розправа, товариші громадяни! Терзали адвоката Юлії Тимошенко Сергія Власенка, підключивши до цього "милого" видовища колишню ображену дружину.

Ба! Та й усі катюги демократії на місці – і пріснопам’ятний Джангіров, і заспаний Піховшек виповз із затишної хатки, й іже з ними.

Тільки жінка – Ольга Мусафірова – проявила мужність у запитаннях до заступника генпрокурора Рената Кузьміна, мовляв, якщо Тимошенко засуджена за те, що віддала наказ підписати збиткові для України угоди, то чому ж не сидять в тюрмі ті, хто ці угоди досі виконує.

Президент Янукович на всі запитання стосовно Юлії Тимошенко на високих світових зібраннях каже, що не може впливати на її становище, оскільки це справа неупередженого українського судочинства.

Знаємо, що це плоска брехня. Оскільки український суд показав себе у всій красі саме в справі Юлії Тимошенко. І той суддя жодного слова не промовив упродовж процесу такого, яке б не сподобалося президентові.

Суд над Юлією Тимошенко стильово нічим не відрізнявся від судів над в’язнями сумління в 70-ті 20 століття, в 30-ті. Як і в принципі не відрізняються умови її утримання та способи катування від тих, що їх застосовували до радянських дисидентів, котрі в часи наступу брежнєвської реакції мали сміливість на повний голос заявити: "Ти знаєш, що ти – Людина?".

Сьогодні влада в особі Партії регіонів та з президентом Януковичем на чолі робить усе для того, аби кожен громадянин України забув, що він – людина. Відсвяткували, як фарисеї, цілком по-радянськи, для галочки, 75-ліття від дня народження В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса… І не помітили нових політв’язнів.

А тому мої записи про жінку-безхатченка, візити працівників жеку до громадян, яким нема чим сплатити високі комунальні послуги, про те, що хтось регулярно сходить з розуму, а хтось гине в ДТП від такого життя, про Юлію Тимошенко, яку упереджений суд кинув за грати й жорстоко карає там, – усі ці фрагменти складають єдине ціле – обличчя зла, ім’я якого незаслужено пишемо з великої літери "ве".

Але не тільки. Мої записи – про співвідповідальність та примари жорстокого минулого, що їх ніяк не пошлемо до пекла, а дозволяємо, аби вони перетворювали в пекло наше життя.

Ганьба, співаки, піснярі, поети-прозаїки, художники-мазохісти, нон- і конформісти, герої України та кавалери всіх орденів укупі взятих, – всім, всім нам ганьба як суспільству за нереакцію на катування такої ж, як ми, людини.

Марія Кривенко, Львів, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.