Чи писаний закон для українського президента?
До захисту наших прав ми підходимо зазвичай надто вузько – вимагаємо сатисфакції від найближчих кривдників, так би мовити, виконавців. До прикладу, підвищили ціну для споживачів на газ – у кращому разі тягнемо до суду чиновника, який підписав розпорядження! Порушили виборчі права – керівника дільничної комісії до відповіді!
При цьому не менш традиційно забуваємо, що в нашій державі є цілком конкретна посадова особа, яка прямо відповідає за дотримання наших конституційних прав.
Навіть має прямі конституційні зобов’язання – гарантувати їхній захист.
За логікою права…
Не секрет, що дієвість захисту громадянських прав напряму залежить від балансу традиційних гілок влади – у тому числі, судової.
У більшості цивілізованих держав високопосадовці стережуться судового переслідування – або впродовж виконання власних повноважень, або після їх завершення.
І глава держави не є винятком.
До прикладу, Річарду Ніксону в США після звинувачень у корупційних діях і порушенні чинного законодавства довелося достроково припиняти президентські повноваження і йти у відставку. Бо мав іншу перспективу – звільнення з посади в зв’язку з імпічментом. І жодні аргументи стосовно ефективності його менеджменту не бралися до уваги.
Або зовсім свіжий випадок – два місяці тому французький суд визнав колишнього главу держави Жака Ширака винним у в розкраданні бюджетних коштів і перевищенні посадових повноважень. Кінцевий вердикт суддів – два роки в'язниці умовно.
Можна, звісно, розвести руками – мовляв, за таке законодавство Франції передбачає 10 років ув’язнення і €150 тисяч штрафу. Але з одного боку, зважили на похилий вік політика і його фрагментарну амнезію.
А з іншого боку, зафіксували головне – прецедент обов’язкової відповідальності державного діяча. Не перед політичними переслідувачами – як це практикується в нашій державі – а перед законом.
Судочинство "на замовлення"
Українських правителів також неодноразово звинувачували в судовому порядку – і в зловживанні повноваженнями, і в суттєво менших гріхах.
До прикладу, львів’янин Дмитро Зушман позивався до Леоніда Кучми, який не захистив його прав у сфері стягнення заборгованостей по зарплаті за рішенням суду з ВАТ "Львівський завод фрезерних верстатів".
Ішлося про відшкодування моральних збитків – бездіяльність глави держави робітник оцінив у гривню, а саботаж державної виконавчої служби Галицького управління юстиції у Львові трохи дорожче – у 100 тисяч українських грошей.
Про серйозніші гріхи, зокрема, участь у замовленні політичних убивств, так само згадували – але винятково тоді, коли виникала потреба вплинути на зятя-олігарха. Як тільки ж потреба в тому зникала – суд розводив руками, а прокуратура моментально втрачала інтерес до президентської відповідальності.
Нинішнього "гаранта" Віктора Януковича наразі звинувачують у не менш страшних злочинах – в узурпації влади, в переписуванні Конституції, в ігноруванні прав громадян під час проведення податкової, пенсійної та інших реформ, у скороченні мережі навчальних і медичних закладів і багатьох інших смертних гріхах.
І якщо справедливість аргументів, наведених опозицією в недавньому позові до Вищого адміністративного суду країни, було визнано і підтримано сотнями тисяч громадян, чиї права було порушено "гарантом" – сам суд вкотре продемонстрував свій "кишеньковий" статус – у підсумку позов навіть не було взято до розгляду. А президента, відтак, навіть не викликали до суду.
Тим часом як його провідних опонентів перетворюють на політичних в’язнів.
Не випадково серед ключових умов ЄС стосовно лібералізації візового режиму з Україною – реформування судоустрою відповідно до вимог Венеціанської комісії і припинення практики оголошення політично вмотивованих вироків.
Примус до законослухняності
Серед найбільш очевидних випадків ігнорування гарантом Основного закону – історія підписання закону "Про благодійну діяльність і благодійні організації" (№5073-VI), адресованого самотнім літнім людям, дітям-сиротам, багатодітним родинам, невиліковно хворим і талановитій молоді з незаможних родин.
Майже півроку благодійники й автори закону переконували "гаранта" в необхідності виконати прямі вимоги Конституції і візувати закон – зверталися, пояснювали і вимагали.
Адже впродовж 15 днів після отримання закону главою держави його не було ні підписано, ні повернуто назад для повторного розгляду – як того вимагає ч.2 ст. 94 Конституції країни. При цьому ст. 68 Основного закону вимагає від президента додержуватися Конституції і законів України, а стаття 102 вповноважує главу держави бути гарантом дотримання її вимог з боку всіх без винятку чиновників.
Зрушення відбулися лише після того, як звернулася до керівників АП і ВР задля підтвердження факту протиправних дій з боку президента і реєстрації позовної заяви стосовно грубого порушення ним вимог ст. 68, 94, 102 і 106 статей Конституції.
Під законом "одразу" віднайшовся підпис – через півроку після прийняття.
Як документально підтверджує відповідь керівника апарату ВР Валентина Зайчука, закон ухвалено парламентом 5 липня 2012 року, підписаний спікером 30 липня 2012 року, наступного дня документ надійшов до АП – і лише 29 січня 2013 року закон повернуто з підписом до парламенту.
Чи є вихід?
Доки всі три гілки української влади контролюються Банковою, українці можуть покластися в захисті власних прав винятково на себе і медіа – як "четверту" владу.
Як увірветься терпець…
Саме за такою логікою відбувся "податковий" майдан, учительські страйки, студентські заворушення – їх усіх об’єднували законодавчі ініціативи нинішньої влади. І щоразу влада була змушена "визнавати" прорахунки окремих чиновників, які невірно тлумачили волю президента, і "відкликати" нововведення.
Саме за такою логікою громадяни захищаються в "Черзі за життям" від монополізації ринку лікарських препаратів в інтересах корумпованого чиновництва.
Без ілюзій – доки ця влада не піде, марно сподіватися на радикальні зрушення в судоустрої та правозастосуванні. Так само, як і в ставленні нинішнього глави держави – як до людей, так і до Конституції, яку має боронити.
Леся Оробець, народний депутат України