"Вона сама винна". Чому Євромайдан треба підтримувати як ніколи

Доводиться багато чути, що Євромайдан себе дискредитував, перетворившись на немирні вуличні протистояння. Так стверджують не тільки наш президент, прем'єр та інші депутати й посадовці, а також російські речники.

На цю точку зору пристають і багато розгублених інтелектуалів та звичайних громадян. Вони вагаються, чи варто далі підтримувати протест – коли це означає солідарність із вуличними зіткненнями й можливість потрапити до рук МВС.

Панове, варто.

Ваш страх зрозумілий, але логіка відмови від підтримки хибна.

Дискурс влади зараз дуже схожий на якесь особливо цинічне обвинувачення жертв, яких намагається ґвалтувати високопосадовий насильник.

Ситуація така. Жертви мають гідність чинити спротив, б'ють у чутливі місця й намагаються розказати оточуючим, що насильник – це насильник.

Той, у відповідь, звинувачує жертв у нанесенні важких тілесних ушкоджень і злісному хуліганстві. Більше того, домагається прийняття закону, за яким будь-який спротив ґвалтуванню, що чиниться посадовцями, автоматично є злісним хуліганством, планку покарання за яке підвищено.

Жертви з гонором розуміють, що втрачати особливо нічого. Вони-таки наносять важкі тілесні ушкодження, порушуючи громадський порядок. Високопоставлені особи драматично сплескують руками й намагаються зам'яти питання, хто є справжній насильник, а хто жертви.

Перш ніж відмовляти в підтримці Євромайдану, слід поставити собі два запитання.

1. Хто створив умови, у яких протестувальники вимушено радикалізуються, намагаючись хоч якось вплинути на ситуацію чи просто захистити себе?

2. Що при цьому роблять силовики, підтримувані відомо ким, і чи не є їхні дії ще більш аморальними й нелюдськими?

Ось, наприклад, несамовиті праворадикали закидають бідний "Беркут" і солдат внутрішніх військ камінням і коктейлями Молотова.

Але поки не було прийнято сумнозвісні "закони про диктатуру", котрі фактично поховали надію на мирний компроміс, вони просто охороняли Євромайдан, оскільки радикальні дії мало хто підтримував.

По-друге, за два місяці мирних протестів "Беркут" вже встиг накоїти достатньо, щоб у протестувальників до них був свій рахунок. Я не закликаю до помсти, я просто говорю про почуття протестувальників, з якими слід рахуватися.

Питання, втім, такі.

Чи це войовничий Правий сектор винен у прийнятті законів 16 січня, і фактичній відмові влади йти на поступки мирним демонстрантам?

Чи Правий сектор винен у тому, що "Беркут" і внутрішні війська двічі намагалися змести Євромайдан?

І наскільки морально їх засуджувати, не помічаючи, що силовики зараз розгортають на вулицях Києва терор у кращих латиноамериканських традиціях?

Як на мене, питання риторичні.

Аналогічним чином варто замислитися й про "відлов тітушек", і про транспортні незручності в центрі міста, і про інші амбівалентні прояви протесту.

Панове, співгромадяни, ваша підтримка зараз важлива, як ніколи. Марно гадати, що терор силовиків і "закони про диктатуру" вас не торкнуться, навіть якщо ви не активіст.

Не треба всім брати кийки й бігти на Грушевського. Можна носити їжу, медикаменти, інші потрібні Євромайдану речі. Підвозити на машинах. Просто приносити гроші. Просто стояти на мирних євромайданах.

І, для початку, не треба погоджуватися із ґвалтівниками, коли вони перекладають відповідальність на своїх жертв.

Олексій Шестаковський, громадянин України, соціолог, спеціально для УП