Про дуті рейтинги й громадянський інфантилізм

П'ятниця, 11 липня 2014, 10:31

Коли Володимир Ілліч Паніотто прокоментував останнє опитування КМІСу, в якому Радикальна партія Олега Ляшка несподівано обійшла Порошенкову "Солідарність", ЗМІ моментально написали, що рейтинг партії Ляшка – дутий або, стриманіше, несправжній. Припускаю, з певним полегшенням написали.

Насправді прикрим є не те, що рейтинг "Солідарності", яка досі існує переважно на папері, все ж у певному сенсі роздутий. Опитування КМІСу це красномовно підтвердило.

І не те, що самі рейтинги давно стали фетишем, а їхня правильність визначається близькістю формулювань до виборчого бюлетеню. Хоча формальні вибори без політичної культури ще не роблять суспільство демократичним, і журналісти про це мають знати краще за інших.

Дійсно погана річ, про яку сигналізують нестійкі рейтинги – ми маємо серйозні шанси, що нова Верховна Рада принципово не відрізнятиметься від поточної, і байдуже, хто набере більше всіх голосів. Тому що схоже, ніби велика частка співгромадян досі очікують на Лідера, який прийде й усе порішає.

Очевидно, що більшість респондентів, до цього часу обираючи "Солідарність", насправді обирали Порошенка. Без прізвища Петра Олексійовича партія закономірно втратила популярність, а особливо палкі прихильники простих і радикальних рішень воліють голосувати за інших.

Проте чи робить наявність прізвища Порошенка рейтинг віртуальної партії більш "справжнім"?

"Солідарність" не єдина партія, що помітно втрачає електорат без бренду очільника. В тому ж сенсі дутим є рейтинг багатьох інших партій. Уявімо, що Віталій Кличко завтра складе всі повноваження і піде з політики. Яким буде рейтинг УДАРу якогось там Ковальчука? Схожі перспективи матиме Радикальна партія без Ляшка й "Громадянська позиція" без Гриценка.

Прихильність до виражених лідерів і нехтування складом та функціональністю партій на парламентських виборах важко пояснити по-іншому, ніж патерналізмом чи громадянським інфантилізмом, попри затасканість і спрощеність цих слів. На президентських виборах так теж відбувається, але не настільки впадає у вічі.

По суті, йдеться про обрання батьківської фігури. Мовляв, нехай вона сама керує державою, сама і відповідає за це без нас. Батькові краще знати, як керувати для нашого блага. Так простіше ніж взяти на себе клопіт розібратися в партіях, командах і програмах дій; у тому, як і навіщо робляться закони.

Зате це ускладнює побудову парламентської демократії. Коли голосують лише за перше прізвище у списку чи назву іменного блоку – легше протягнути причепом до Верховної Ради кого завгодно: і слухняних кнопкодавів, і непомітних ділків, лише не законотворців.

В комплекті йде слабкий громадський контроль за народними обранцями і призначенцями – навіщо контролювати Батька?

Хоча наш патерналізм зазвичай не супроводжується авторитарними очікуваннями, за винятком меншості радикалів, котрі сповідують вождізм, проте він цілком потурає корупції й диктаторським замашкам політичних еліт. За останні чотири роки ми в цьому наочно переконалися.

А новий популізм матиме старі наслідки для дотримання прав і свобод, прозорості й підзвітності влади. І "соціал-національний" популізм може виявитися ненабагато кращим за "великоруський".

Оцінити поширеність таких установок серед українського населення неможливо, маючи лише рейтинги партій. Невідомо, хто хоче голосувати за улюблену медійну персону, а хто намагається все зважити й обрати менше зло. Але різні дослідження говорять про безперечно високу розповсюдженість такого роду патерналізму.

Наведу лише дані моніторингу Інституту соціології НАНУ. Згідно з ними, протягом 1992-2012 років від 40 до 66% респондентів погоджувалися, що декілька сильних керівників можуть зробити більше для країни, ніж усі закони й дискусії. І останніми роками цей індикатор не знижувався.

Тисячі волонтерів, громадських активістів і координаторів можуть зі мною не погодитися.

Але чи зможуть вони зараз змінити свідомість більшості виборців?..

Втім, , скільки не мудруй над політичною культурою та її наслідками, волевиявлення народу буде таким, яким буде, з поправкою на виборче законодавство і підрахунок.

Електоральні рейтинги важливо знати, щоб передбачати принаймні обриси майбутньої Верховної Ради. Але не слід забувати, що рейтинги – лише показник.

З Порошенком чи з Луценком на чолі "Солідарності"– в даному випадку вони однаково відображують з різних ракурсів реальність політичної свідомості населення, яку треба мати на увазі.

Зрештою, багато хто з нас ставить позначки в бюлетені не просто, щоб хтось переміг.

Ми хочемо сформувати орган, котрий разом з нами розбудовуватиме країну, а не приведе чергового Батю.

Олексій Шестаковський, соціолог, спеціально для УП



powered by lun.ua

Ринок праці України, гендерна нерівність та трудова міграція: досвід карантину

Записки з Луганська: звичка бути винними всередині "республіки"

Потрібно вміти "продавати" реформи і мати наполегливість доводити їх до кінця

Навіщо швидкісний інтернет у віддалених селах

Топ 5 очікуваних змін у "зеленій" енергетиці в 2021

Капітолій. Початок реваншу Трампа