Уроки Донбасу

53 перегляди
Вівторок, 01 липня 2014, 17:43
Роман Ілик
заступник міністра охорони здоров'я України

Події на сході України, що сталися за останні три місяці, зробили виклик українській державності, українській громадянській сконсолідованості, зрештою, самій українській національній ідентичності.

Сталося щось страшне, таке, що суперечить засадам і пафосові всієї офіційної української політики.

Раптом виявилося, що держава наша не в змозі забезпечити громадянам певного регіону елементарний захист від зовнішніх диверсійних груп, що кордони держави – прозорі, що громадяни України, які майже чверть століття прожили в ній як самостійній державі, цілком зневажають її і ненавидять будь-які вияви української національності.

Виявилося, що тисячі і тисячі українських формально "громадян", розселених на великому просторі країни, готові із завзяттям і фанатизмом жорстоко боротися проти цієї держави й знищувати будь-кого, хто виявиться носієм української етнічності і її символів.

Це вилилося у двох густо заселених областях Донбасу – понад 7 мільйонів жителів – у захоплення й руйнування державних будівель, у знищення міліційних і військових відділків та частин, у тотальне ігнорування українського права, у масові побиття і вибіркові вбивства всіх, хто хоч якось проявив свою незалежність і незгоду із вакханалією.

У цільове переслідування тих, хто був причетний до розвитку української самосвідомості, мови і культури, з показовим вивішуванням списків всіх, хто ще запідозрений у такій діяльності і кого згодом треба покарати за українство.

Справжній вибух шовінізму у найвідразливіших його формах.

Усе це спонукає замислитися над долею нашої країни, зробити перші висновки з уроків Донбасу.

Першим висновком для українських правлячих еліт, незалежно від їхньої партійності і походження, буде ствердження того, що усі ці 23 роки державності політикум був безвідповідальним, нечесним, насамперед, перед собою, цинічно закриваючи очі на все, що діялося на Донбасі і в Криму.

А діялося там наступне: місцева влада відкрито переплелася із криміналітетом та олігархією. Все господарство і природні багатства регіону були підпорядковані корисливо-захланним інтересам гібридної еліти, фактично – антиеліти, бо ж головним своїм завданням і сенсом життя вона вважала не ідею розвитку краю, а плани нещадного пограбування його.

Ця псевдоеліта в союзі із залишками проросійської інтелігенції, які абсолютно домінували, взялася плекати нову ідентичність регіону, яка була примітивним симбіозом совєтськості, російського імперіалізму та провінціалізму.

Відтак регіон Донбасу реально, за поширеним в ЗМІ підтвердженням самого президента Кучми, ніколи не контролювався Києвом, тобто офіційною українською владою.

Він перетворився на гігантське джерело корупції й підставу для неймовірного збагачення олігархічно-кримінальних груп, у бастіон несприйняття й ненависті до всього українського.

Ця проблема безвідповідальної, оманливої внутрішньої політики вседозволеності на Донбасі, уможливлення його фальшивої "автономності" сьогодні має НАСЛІДОК.

Другим висновком для нас у справі Донбасу є усвідомлення потреби формування повноцінної новітньої національної ідентичності та ідеології із відповідним забезпеченням їхньої пропаганди і поширення.

Проблемою, яку так і не відважилися розв’язати наші політичні еліти, була для України усі ці 23-и роки незалежності – беззуба, примітивна політика українізації, яку встидливо вела центральна влада.

Це призвело до того, що майже половина країни реально жила поза простором поширення національної ідеології, української культури.

Тому в багатомільйонних суспільних масах процес формування української ідентичності навіть ще й не починався, а в регіонах, де російські середовища були надто компактними, як в Донбасі, ситуація переважила до відвертого наступу на український світ.

Таким чином країна опинилася у ситуації перманентного дисбалансу, саморозхитування, коли хвилі двох конфліктних, майже взаємовиключних ідеологій – національно-визвольної та імперської – накочувалися одна на одну, розбиваючи цим основи держави.

Третім висновком є ствердження загрози з боку постсовєтської дійсності, яка з усіх боків підриває основи української ідентичності і це в сконцентрованому вигляді демонструє ситуація на Донбасі.

Совєтська ментальність, традиції, символи, герої самою своєю суттю суперечить ідеї української нації, оскільки усе совєтське на Україні було результатом перемоги імперської ідеології над фактом постання української незалежної держави.

Нормальне формування української нації буде неможливим доти, доки міста в Україні будуть називатися іменами-символами з агресивного щодо України большевизму – Дніпродзержинськ, Свердловськ, Котовськ...

Доки мільйони українських громадян будуть святкувати комуністичні свята, вірити в совєтський варіант історії, сприймати совєтську систему критеріїв щодо оцінки минулого, його переможців і переможених, героїв і зрадників.

Українська держава буде настільки міцною, успішною, наскільки вона зможе витиснути із себе постсовєтську ментальність і культуру.

Четвертий висновок щодо донбаських подій полягає у виявленні фатального пацифістського комплексу, який тяжіє над українською нацією.

Це не просто українська армія здала Крим, не просто так вона "буксує" на Донбасі, це не лише наслідки кількарічних деструкцій армії з боку груп російських агентів і цинічних запроданців-корупціонерів із кодла Януковича…

Це фатальна переконаність більшості, що сила – це не аргумент, що історія твориться будь-чим – науковими ідеями, матеріальним прогресом, демократичними правами – тільки не доблестю і войовничістю нації.

Доки ми як нація не спроможемося подолати цей злощасний комплекс пацифізму, самозасліпленої миролюбності, яку спостеріг в українцях ще Хмельницький, що гнав їх залізною рукою на війну, доти не утвердимося як народ із державницьким світовідчуттям.

І п’ятий висновок: в епоху цивілізаційних протистоянь, в яку ми живемо, не може нація допустити розростання на своїй території ворожої, нетолерантної щодо своєї духовної традиції, чужої конфесійної ідеології.

Як показали факти з Донбасу, саме непримиренна, експансивна, фанатизована пропаганда і впливи на окремих політиків з боку священиків Московського патріархату стимулювали в Україні згубні процеси розколу, ксенофобії, антиукраїнства.

Отже, ми узагальнили п’ять основних уроків, які має винести Україна й українська нація з війни на Донбасі.

Назавжди подолати безвідповідальність, що стала нормою для правлячих кіл держави, відмовитися від страусячої політики ховання голови в пісок перед викликами антидержавництва.

Відважитися на послідовну, продуману і тверду політику українізації України на засадах повновартісної національної ідеології.

Розпочати і закінчити процес десовєтизації нашої країни, яка ніколи не зможе розправити свої крила національного, культурного, духовного, громадянського розвитку без докорінної ліквідації залишків совєтчини.

Подолати фатальний для українства комплекс історичної примирливості, потульності, замішаних на байдужості та соціальному егоїзмі.

Зробити це можна лише через виховання нації на героїчних традиціях минулого, через плекання нової етики національного воїнств, яка б охоплювала суспільство від низів до верхів.

Консолідувати українське у суспільство на основі тих духовних традицій і Церков, які постали і розвинулися із насущних історичних потреб та устремлінь українського народу, які не суперечать національним ідеалам, сприяють гармонізації українського суспільства.

Уроки Донбасу не можуть залишитися без розв’язання і без позитивного руху вперед, бо інакше країна наша не лише розхитуватиметься далі, а й постане перед загрозою самознищення.

Роман Ілик, народний депутат України, для УП



powered by lun.ua
На старті нової прозорої оренди державного майна
Що варто знати тим, хто хоче взяти в оренду державне майно.
Кандидати до Вищої ради правосуддя від парламенту: хто вони?
Попри реформу суди так і не стали повноцінно незалежними, а рівень довіри суспільства до судової влади залишається найнижчим серед всіх державних інституцій. Що можна вдіяти з цим вже зараз?
Що вбереже галузь житлово-комунальних послуг від падіння в прірву?
П'ять важливих змін до закону "Про житлово-комунальні послуги", які потрібні споживачам.
Гонгадзе і сумбурні думки
Гія дав в результаті суспільству і зачатки політичної огиди, і початкову волю до протидії злу, і більше демократії, і зовсім іншу свободу слова, і в цілому - багато-багато передумов до руху вперед, до прогресу.
Знову про Кагарлик, або Що не так із системою атестації поліції?
За результатами переатестації, 95% кагарлицьких поліцейських, які можуть бути відповідальними за численні випадки застосування фізичного та психологічного насилля щодо людей, або відповідають своїм посадам, або навіть заслуговують на підвищення.
Зворотна третя зупинка "Вулиця Щорса". Київ та київське життя 1960-80-их
Важливо з тактом та розумінням добирати назви для вулиць, попередньо вивчаючи історію героя чи самої вулиці. Адже іноді невідповідність величних назв обдертим та занедбаним носіям-вулицям викликає жаль та насмішку, а то й катастрофічні для держави наслідки вибору.
У науці й відеоіграх дітей приваблює одне й те саме
"Як зацікавити дітей наукою?" – питання, на яке намагається дати відповідь уся світова прогресивна педагогічна спільнота. При цьому "ворогами" вважаються комп'ютерні ігри і соцмережі: діти віддають їм перевагу перед навчанням.
Реклама: