Що побудуємо з радянськими дипломатами?

Четвер, 03 липня 2014, 13:58

Якими продуманими не були би диверсійні технології Москви проти української державності, але, в кінці кінців, вони розбиваються об граніт українського національного духу, що найбільше виражається у прагненні українців бути вільними у виборі свого світогляду.

Звичайно, не може бути ціла нація героїв; і Україна впродовж своєї історії на століття загрузала в занепад і в принизливе підданство загарбницьких імперій через хохляцтво, яке вміло підкупляли за різну ціну агресивні сусіди.

Непідкупні ж, здебільшого ціною власного життя, рятували націю від цілковитого знищення і давали енергію на духовний та культурний розвиток цілих поколінь.

Але в матеріальному світі люди, у своєму загалі, швидко забувають про героїв і знову добровільно стають рабами спритних пристосуванців, які, у випадку України, продають себе українофобній Москві.

Толерантність, діалоги, співдружність – скільки разів у нашій історії Кремль встромлював у спину ножі за фасадом миротворчих лозунгів?!

Скільки мільйонів українців не дожили свого віку через "солодкі" відлуння цих слів у перевдягнутих на показ вишиванках?! Ми не можемо зараз собі дозволити гратися у заспокоюючі ігри старої Європи у боротьбі проти московського іга, бо нас стараються фізично знищити, а Європі потрібно купувати газ.

Та, перш, ніж скалити зуби чужим, потрібно прибрати свою хату. Майдан подарував нам для цього унікальний шанс. Потрібно тільки згадати: як себе поводили в часи революції ті, хто тепер береться керувати громадами, чи представляти офіційно інтереси нашої держави.

Можливо, це і є найважливішим кроком, щоб збудувати бажану вертикаль влади, яка ефективно захищатиме і локальні, і загально-національні інтереси.

Але як це зробити на практиці та ще й умовах закордонних громад, що хоча й поза Україною, але стоять на передовій інформаційної війни Росії проти України у "хворому своїми проблемами" Західному світі?

Умовно аднімінстративним органом представництва українських громад є дипустанови. Здебільшого, перший вихід на діаспору починається з контакту посольств чи консульств.

Тобто, чи скерувати іноземного журналіста за коментарем щодо подій в Україні до захисників Майдану, чи до тих, "кто ближе", – залежить від конкретного чиновника.

Наведу приклад Португалії. В умовах вже відкритої війни Росії проти України на сайті посольства України в Португалії у рубриці про українську громаду продовжуємо бачити: "Громадські організації іммігрантів з країн СНД, в яких є українці".

А далі, контакти організації "Русского мира".

Це що, на всякий випадок? А враз Путін здійснить свої мрії? Чи це всемогуня сила першого секретаря посольства Юрія Новицького?

Ще під час правління Януковича, він активно старався розвалити Спілку українців у Португалії, що з самого початку опозиційно поставилася до екс-президента та Партії регіонів.

Через свої контакти з громадами в інших країнах, автору відомо, що і в інших дипустановах проводилася політика притягування проросійських активістів і відчуження проукраїнських.

Хто за цим стояв, і головне: як швидко і чи, взагалі, дипустанови України стануть захисниками національних інтересів, чи далі прямуватимуть в СНД?

Коли Москва анексувала Крим, Вищий комісар з питань міграції в Португалії – Розарія Фармгауз зібрала терміново так звану групу українського представництва, де серед семи організацій тільки Спілка українців у Португалії – суто українська, а решта, відверто проросійські.

Свою причетність до України вони пояснюють членством українських громадян у їхніх організаціях, хоча тільки на словах. Метою тієї зустрічі було підписання спільного звернення про мир.

Таким чином, Вищий комісар забезпечувала собі "пилатівський нейтралітет".

Так ось, коли представники Спілки обурилися з цього відвертого фарсу, то представник української групи – Валентина Василенко, професор Лісабонського університету, замість захистити українців, звинуватила перед португальцями і представниками "Русского мира" керівництво Спілки у нетолерантності і націоналізмі. Але саме її далі продовжує лобіювати, як представницю української громади, пан Новицький.

Чи з посольством, чи ні, – українці активно стараються допомогти Україні. Хтось збирає кошти, хтось бере активну участь у протестах, щоб звернути увагу світу на агресію Москви.

Одна жінка, що змушена була виїхати на заробітки, щоб вивчити своїх дітей, зі слізьми розповіла, що переслала сину гроші на купівлю бронежилета. Через декілька днів він, з власної волі, їде в зону бойових дій.

Так, ми обов'язково виграємо цю війну! Але чи швидко побудуємо сильну державу, яка захистить нас від нових жертв, – залежить, насамперед, від свідомості державних мужів. А ця свідомість не може виникнути у людей, що живуть минулим! 

Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії, для УП

Якими продуманими не були би диверсійні технології Москви проти української державності, але, в кінці кінців, вони розбиваються об граніт українського національного духу, що найбільше виражається у прагненні українців бути вільними у виборі свого світогляду.

Звичайно, не може бути ціла нація героїв; і Україна впродовж своєї історії на століття загрузала в занепад і в принизливе підданство загарбницьких імперій через хохляцтво, яке вміло підкупляли за різну ціну агресивні сусіди.

Непідкупні ж, здебільшого ціною власного життя, рятували націю від цілковитого знищення і давали енергію на духовний та культурний розвиток цілих поколінь.

Але в матеріальному світі люди, у своєму загалі, швидко забувають про героїв і знову добровільно стають рабами спритних пристосуванців, які, у випадку України, продають себе українофобній Москві.

Толерантність, діалоги, співдружність – скільки разів у нашій історії Кремль встромлював у спину ножі за фасадом миротворчих лозунгів?!

Скільки мільйонів українців не дожили свого віку через "солодкі" відлуння цих слів у перевдягнутих на показ вишиванках?! Ми не можемо зараз собі дозволити гратися у заспокоюючі ігри старої Європи у боротьбі проти московського іга, бо нас стараються фізично знищити, а Європі потрібно купувати газ.

Та, перш, ніж скалити зуби чужим, потрібно прибрати свою хату. Майдан подарував нам для цього унікальний шанс. Потрібно тільки згадати: як себе поводили в часи революції ті, хто тепер береться керувати громадами, чи представляти офіційно інтереси нашої держави.

Можливо, це і є найважливішим кроком, щоб збудувати бажану вертикаль влади, яка ефективно захищатиме і локальні, і загально-національні інтереси.

Але як це зробити на практиці та ще й умовах закордонних громад, що хоча й поза Україною, але стоять на передовій інформаційної війни Росії проти України у "хворому своїми проблемами" Західному світі?

Умовно аднімінстративним органом представництва українських громад є дипустанови. Здебільшого, перший вихід на діаспору починається з контакту посольств чи консульств.

Тобто, чи скерувати іноземного журналіста за коментарем щодо подій в Україні до захисників Майдану, чи до тих, "кто ближе", – залежить від конкретного чиновника.

Наведу приклад Португалії. В умовах вже відкритої війни Росії проти України на сайті посольства України в Португалії у рубриці про українську громаду продовжуємо бачити: "Громадські організації іммігрантів з країн СНД, в яких є українці".

А далі, контакти організації "Русского мира".

Це що, на всякий випадок? А враз Путін здійснить свої мрії? Чи це всемогуня сила першого секретаря посольства Юрія Новицького?

Ще під час правління Януковича, він активно старався розвалити Спілку українців у Португалії, що з самого початку опозиційно поставилася до екс-президента та Партії регіонів.

Через свої контакти з громадами в інших країнах, автору відомо, що і в інших дипустановах проводилася політика притягування проросійських активістів і відчуження проукраїнських.

Хто за цим стояв, і головне: як швидко і чи, взагалі, дипустанови України стануть захисниками національних інтересів, чи далі прямуватимуть в СНД?

Коли Москва анексувала Крим, Вищий комісар з питань міграції в Португалії – Розарія Фармгауз зібрала терміново так звану групу українського представництва, де серед семи організацій тільки Спілка українців у Португалії – суто українська, а решта, відверто проросійські.

Свою причетність до України вони пояснюють членством українських громадян у їхніх організаціях, хоча тільки на словах. Метою тієї зустрічі було підписання спільного звернення про мир.

Таким чином, Вищий комісар забезпечувала собі "пилатівський нейтралітет".

Так ось, коли представники Спілки обурилися з цього відвертого фарсу, то представник української групи – Валентина Василенко, професор Лісабонського університету, замість захистити українців, звинуватила перед португальцями і представниками "Русского мира" керівництво Спілки у нетолерантності і націоналізмі. Але саме її далі продовжує лобіювати, як представницю української громади, пан Новицький.

Чи з посольством, чи ні, – українці активно стараються допомогти Україні. Хтось збирає кошти, хтось бере активну участь у протестах, щоб звернути увагу світу на агресію Москви.

Одна жінка, що змушена була виїхати на заробітки, щоб вивчити своїх дітей, зі слізьми розповіла, що переслала сину гроші на купівлю бронежилета. Через декілька днів він, з власної волі, їде в зону бойових дій.

Так, ми обов'язково виграємо цю війну! Але чи швидко побудуємо сильну державу, яка захистить нас від нових жертв, – залежить, насамперед, від свідомості державних мужів. А ця свідомість не може виникнути у людей, що живуть минулим! 

Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії, для УП



powered by lun.ua

Що таке емоційний інтелект та як він впливає на добробут людини

"Європейська правда" змінюється. Допоможіть визначити, як саме

Як правильно виходити заміж? 5 порад адвоката сімейної практики

ОГХК: за мить до приватизації

Ринок праці України, гендерна нерівність та трудова міграція: досвід карантину

Записки з Луганська: звичка бути винними всередині "республіки"