Обережно! Цунамі! І томати "Бичаче серце"

140 переглядів
Четвер, 01 січня 2015, 14:38
Валерій Семиволос
вільний журналіст, село Губарівка, Харківська область, Товариство "Малого Кола"

За усе бурхливо-мандрівне геолого-писацьке життя де тільки-но і за яких лишень екзотично-несподіваних обставин мені не доводилось зустрічати Новий рік.

Бувало що і застрягши в Хабаровському аеропорту; і в якомусь шаленому напівпустому Харків-Львівському потязі з одним провідником на пів-составу; і в Богом забутій мисливській заїмці на Підкам’яній Тунгусці.

Одного ж разу трапилось святкувати на якомусь засніженому полустанку десь поміж Золочівим та Пересічним під Харковом у кампанії двох друганів, таких же як і я скубеїв, маючи на "святковому столі" двухлітровку перваку, півпачки галет, кимось покинутий букет змерзлих троянд і старого смердючого чобота.

Первак ми пили прямо зі слоїка, попередньо покидавши туди трояндові пелюстки, закусювали галетами зі снігом, а чоботом занюхували. А ще була трійка ялинок, через здобування котрих ми, власне туди і потрапили, і навколо котрих стрибали майже до ранку, – бо як відомо алкоголь на морозі не зігріває, а навпаки тіло охолоджує.

Коли ж нарешті надійшла електричка, що таки прорвалась через снігові замети (уявляєте!? – тоді в 70-ті Новий рік був зі снігом, а не з дощем чи сракопадом як переважно останнім часом) – горілка була випита, навіть пелюстки висмоктані, галети потрощені, чобіт винюханий, а ялинки тут-таки продані задля продовження свята…

Але найпам’ятнішими чомусь залишилась зустріч нового 1982-го та проводи старого 81-го років на славному острівці Шикотан Малої Курильської гряди…

***

Я працював тоді в Центрі Цунамі Южно-Сахалінського Гідромету, і наприкінці 81-го був відряджений на Малокурильську сейсмостанцію (надалі СС) набиратися досвіду.

З усіх, ще за рік до того, я ще на Сахаліні познайомився лише із начальником Шикотанської метеостанції і за сумісництвом в. о. місцевої філії ЦЦ у вигляді тієї ж СС Геною Полянським, котрий дізнавшись про моє незабарішнє відрядження до Харкова, попрохав привезти дещицю насіння овочів елітних сортів, в тому числі, і томатів "Бичаче серце", пояснивши:

- У вас під Харковом в Борках є селекційний інститут, спробуй роздобути саме там. А потому із оказією передаси мені на Шикотан. У боргу не залишусь.

І вже при першій же зустрічі на Шикотані Гена вручив мені торбу із картоплею впереміж із морквою та буряком і радісно повідомив:

- Картоха місцева, а буряк та морква з "твого" насіння. Є й капуста з огірками, а помідори аж буяють. Днями поїдемо покажу своє головне господарство – сам все побачиш.

На Новий рік випала чудова нагода і з людьми поспілкуватися, і в курс справ увійти. Тим паче, що традиційно свято це на СС зустрічалось гуртом та ще у форматі step by step.

Цей формат передбачала поетапну 12-кратну зустріч Нового року. По кількості часових поясів, що накривали тодішню Есесесерію.

Тобто перший раз Новий рік зустрічався за місцевим часом о 20.00 заразом із чукчами, алеутами та ескімосами, а в останнє вже о восьмій ранку хто з ким, за місцем материкового проживання. Я випив – із харків’янами.

Десь поміж Магаданом і Якутськом Гена почав уводити мене в курс справ, а вже на проміжку поміж Іркутськом і Свердловськом він заявив, що ми там у себе в ЦЦ із створенням автоматичної системи попередження цунамі муйнею займаємося, бо він вже ту АСПЦ на Шикотані запровадив.

А потім довго розтовкмачував мені, що він декілька нових сейсмоприймачів примудрився підключити до системи "повітряна тривога", котру принагідно йому пощастило вициганити у військових. І тепер, якщо десь трясоне більше ніж за 6 балів, то шикотанців про можливе цунамі верескливим ревінням попередить сирена повітряної небезпеки.

Вона засвистить так, що і мертвого підніме, – на підході до Новосибірську повідомив Полянський, і склавши губи сопілкою спробував зімітувати ревіння сирени.

Але почулося лише шипіння, і махнувши розпачливо рукою він додав:

- Хоч мертві, хоч живі усі хутко леменуться в сопки. Ми із дружиною рік лікнеп на острові провадили, так що народ в курсі, що робити, коли ревун загарчить.

А першого трясонуло. Дружина саме пішла на вулицю розвішувати білизну, 1,5-річна донька Світлана сиділа на підлозі на килимку і бавилась іграшками, а я, забравшись на табурет, намагався забити в стінку цвяха.

Я якраз замахнувся молотком аби вгатити гвіздка, як почулося якесь гудіння – гул підземної хвилі – і  стінка кудись подалась від мене. Краєм ока я помітив, що Світлана покотилася з килимка кудись під ліжко.

Потім стінка почала насуватися на мене мітячи наживленим в нею цвяхом прямо мені в лоба. Аби не насадитися на гвіздок, я в останній момент відштовхнувшись від стінки обома руками, жабою гепнувся з табурета на підлогу. Мала підкотилася до мене і сіла, як нічого і не було.

І тут врізало. Візуально мені здалось, що Світлану підкинуло десь на півметра. Знаючи, що це лише перша, не найпотужніша хвиля, я не став чекати другої потужнішої, і підхопивши малу прожогом вилетів на вулицю.

Надійшла друга хвиля. Я лише якимось дивом втримався на ногах, а когось із співробітників, що біг доріжкою до СС, просто знесло вбік і він покотився схилом сопки кудись під паркан.

Передавши малу дружині, котра, сидячи прямо на травичці, в розпачі роздивлялась розкидану по землі білизну, я подався на СС. Там спостерігався суцільний гармидер…

Хтось кудись біг, хтось щось кричав, хтось просто метушився безцільно дефілюючи із кімнати в кімнату. Лише Гена присівши навпочіпки, спиною підпирав стіну в коридорі, курив і в якійсь прострації повторював: "Усе гикнулось. Все вийшло з ладу".

Аж тут хтось нагадав Полянському про тривогу Цунамі, котра автоматично так і не спрацювала. Гена стрепенувся, підхопився, кудись збігав і над островом залунало противне ревіння.

Він запропонував усім заспокоїтись і поки сходити глянути як воно люд буде евакуюватися в сопки. Зі СС, що розташувалась на самій верхівці пануючої над Малокурильським сопки, як на долоні було видно і нижнє селище, і однойменну бухту із портом в ній.

Перше на що хтось звернув увагу – жоден сухогруз, сейнер чи "пасажир", які бовтались в бухті не проводив евакуаційних маніпуляцій.

Ніхто не підіймав якорів, не починав маневрувати бухтою, розгортаючись курсом на вихід із неї, і тим паче не вишиковувався в чергу біля вузької бухтової горлянки аби якнайшвидше вийти із закритої заводі і влупити якнайдалі від берегу.

Але пасивність мореманів компенсували активність місцевих поселян. Хоча замість бігти в сопки, народ густо під ревіння сирени посунув у звортньому напрямку – на берег бухти. І незабаром на так званій набережній і портовому пірсі зібрався чималенький натовп люду.

Гена, спостерігаючи за цим абсурдом, тільки і спромігся що буркнути: "Дебілоїди!!!".

В це коротеньке слівце була вкладена вся розпач за дурно потрачені час і зусилля на створення най і примітивної системи попередження та навчання дурнуватого місцевого народонаселення.

Хтось надбіг і доповів, що радіозв’язком із Сахаліну запитують про силу землетрусу. Гена наслинив пальця, підняв його вгору, прислухався і сказав:

- Передай, 8,5 балів.

Як у воду дивився. Саме таку цифру видали японські сейсмологи щодо землетрусу, епіцентр котрого був  саме посередині між острівцем і північним краєм японського Хоккайдо.

Сам по собі землетрус шкоди майже не наробив. Житлові будівлі на острові були сейсмостійкі, тобто дерев’яні і не вище двох поверхів. Все обійшлось переляком і битим посудом.

Надвечір Гена запросив нас із дружиною на проводи Старого року до себе на метеостанцію, що самотіла на протилежній через бухту сопці.

***

Гена, онук репресованого і засланого до Сибіру куркуля, син шабая-будівельника і сам був ще тим куркулем і шабаєм. Головним же його життєвим кредо була спадкова сентенція, яку заповідав ще дід: "чим далі від Москви – головної цитаделі совєцької влади – тим краще, бо тієї самої влади менше".

А ще дід, котрий після розкуркулення і депортації подався до артілі вільних золотошукачів, потому радив нащадкам застосовувати таланти у сферах найменш контрольованих державою.

Так воно і було. Батько Гени гайнув ще далі на схід, на Зелений  Клин, де  сколотивши із таких же як і він шибайголів бригаду "освоював" дурні БАМ-івські гроші.

Ну, а Гена, діставшись аж самого, майже буквального Краю Світу – на Шикотані є такий мис – розгорнувся на всю дану йому Богом і предками потугу, перейнявшись за його ж суржиковим висловом "інтенсивним куркулеводоством".

До чого надзвичайно сприяла майже повна відсутність на острові совєцької влади. Чи не єдиного її ж представника на Шикотані – голову місцевої селищної ради – можна було відшукати хіба що у найближчій до крамниці баюрі і без допомоги тієї ж міліції, бо її на острівці не було.

***

Поки дружини накривали на стіл, Гена нашвидку познайомив мене із своїм господарством. Увесь південний схил сопки він відвоював у цупкого як кліщ місцевого бамбучника і розвів там огороди на надзвичайно родючій земельці, щедро здобрюваній  попелом вулкану Тятя із сусіднього Кунаширу.

Малися в господарстві і корівник зі свинарником, під які Гена переобладнав старий покинутий барак, і котрі майже за Андрієм Курковим називав коров’ячим та свинячим гуртожитками.

Особливо пишався Гена теплицями, в одній із котрих буяли, підпираючи плексигласову стелю, томати "Бичаче серце".

***

Старий рік проводжали за вже згаданою схемою step by step. І Гена десь поміж Тиндою і Улан-Уде видав тост:

- Люди хочуть не тільки вірити, але і бачити дива. І у цій вірі вони готові обманюватися, а будучи обдуреними дратуються і навіть шаленіють. Так хильнемо за те, аби не бути обдуреними робімо дива своїми головою та руками…

Аж тут щось затріскотіло. "Землетрус!" – майнуло майже у всіх. Але Гена, вгадавши наш переляк, заперечливо промовив: "Ні, це щось інше. Гайда подивимось!".

Гена увімкнув потужного станційного прожектора і незабаром ми побачили, що теплиця із "Бичачим серцем" припіднялася над землею сантиметрів так на 30.

Гена розпачливо з пересердя мовив: "Отак завжди, коли українське зерно та в чужий родючий грунт – яка-небудь дурня може трапитись…".

***

Із Геною я пересікся ще раз випадково вже наприкінці 90-х на Харківському залізничному вокзалі. Я поспішав на Сумський, а він на Полтавський.

Коротко поспілкувавшись, з’ясувалось: на рідну Полтавщину він повернувся років зо два тому, переймається фермерством. Діти, певно за родинним поконом, подалися далі на Схід, хто до Штатів, а хто до Канади.

Вони із дружиною виховують двох онуків. Мріє, коли підростуть, послати наймолодшу поросль на навчання до Європи. Там, напевне, два останніх покоління Полянських і зустрінуться.

А мені подумалось, що не лише Полянських, але й іншого неприкаяного українства…

Валерій Семиволос, Харківщина, село Губарівка, для УП



powered by lun.ua
10 перемог для пацієнтів, або "Що вона зробила, ця Супрун?"
Виявляється, можна в обов'язковому порядку змусити кожен обласний департамент охорони здоров'я викласти на сайт інформацію про наявність ліків. (рос.)
"Неконституційна НКРЕКП": як рішення суду вплине на ринок електроенергії
До врегулювання Верховною Радою правового статусу НКРЕКП, запуск ринку електричної енергії варто відкласти мінімум до 1 січня 2020 року.
Як фінансування шкіл впливає на результати ЗНО
За останній час український уряд декілька разів підвищував заробітну платню вчителям. Та чи призводять такі дії до збільшення успішності учнів?
Підтримка бізнесу з боку держави: чи можна більше?
Україні не обов'язково знижувати порівняно невисокий рівень державної допомоги, але варто оновити її структуру.
Зелене одеське море для "зеленого" міністра екології
Причини цвітіння моря в Одесі: водорості, спека, зниження солоності води і… діяльність людей. А от поява "зеленого моря" – чудовий привід повернутися до прибуткової теми "екологічних перевірок". Тим більше, що скоро лавочка закриється і чергова прибуткова артерія не буде міністру зайвою.
Післядипломна освіта лікарів: як дотримати слова перед виборцями?
Держава фінансує програму післядипломної освіти лікарів, однак чи є вона ефективною і які є альтернативи?
Справедливість як політтехнологія
Терпінню убогості й несправедливості є межа. Світова історія знає багато прикладів, коли цьому терпінню приходив край. Тоді примусово починають питати не з тих, хто створив умови для несправедливості, а з тих, хто обіцяв, але не виправив цю несправедливість. Це має знати чи принаймні здогадуватися про це нова управлінська команда на чолі з новим президентом.