Лібертаріанський погляд: економічний розвиток починається зі зміни світогляду

1674 перегляди
Неділя, 07 жовтня 2018, 08:00
Валентин Хохлов
член правління ГО "Українська альтернатива"

1 жовтня відбулася презентація Індексу бюрократії, метою якого є кількісне оцінювання зайвих витрат часу та коштів, пов’язаних із виконанням регуляторних вимог з боку держави, яких зазнає малий бізнес.

Під час дискусії всі спікери погодились із тим, що для прискорення темпів економічного росту та підвищення конкурентоспроможності України вкрай потрібно зменшити регулювання, спростити звітність, прибрати контроль держави над економікою. Але для цього наразі немає політичної волі.

Тож чому, розуміючи проблему та шляхи її подолання, Україна не спромоглася її вирішити ані за 22 роки між здобуттям незалежності та Революцією Гідності, ані за 4 роки після неї?

Коротка відповідь: немає політичної волі. Чому її немає? Тому що політики бояться робити непопулярні кроки.

Чому потрібні саме непопулярні кроки? Тому що в Україні досі домінує патерналістський світогляд, де люди бояться брати на себе відповідальність за своє життя, здоров’я, фінанси, добробут, а сподіваються, що за них усе вирішить, потурбується та їх забезпечить держава.

Наразі в нас немає політиків, які пішли б супротив цих патерналістських настроїв суспільства, які робили би непопулярні, але правильні речі. У нас є лише БПП — брехуни, популісти та пустодзвони.

Світогляд

Проблема світогляду — це дійсно важка спадщина радянських часів, коли людей привчали, що особистість — ніщо, а держава — усе.

Держава надавала житло, роботу, освіту, медичне забезпечення. Вона вбивала, пригнічувала та видавлювала тих, хто бажав бути незалежним та самостійним, працювати на себе і жити завдяки власній праці.

Комуністи та соціалісти поширювали міфи про "дикий капіталізм" і "експлуатацію трудящих".

На жаль, українські політики не намагалися боротися з цим світоглядом. Тільки у 2014 році наше суспільство зрозуміло, що потрібно якось демонтувати радянську спадщину, але обмежилось лише пам’ятниками та назвами населених пунктів чи вулиць.

Це ніби запалення легенів лікувати таблетками від кашлю — так, симптоми зникають, але джерело хвороби лишається. Джерело хвороби України — це патерналізм та соціалізм у світогляді нашого суспільства, а не в географічних назвах.

Лібертаріанський світогляд є прямо протилежним соціалістично-патерналістському. Його головною цінністю є свобода. Особистість — усе, держава — майже ніщо.

Люди самі розпоряджаються власним життям і здоров’ям, заробляють гроші та вирішують, на що їх витрачати, самі шукають роботу та роблять пенсійні накопичення.

Держава забезпечує лише обмежену кількість функцій — національна оборона, правосуддя, базова інфраструктура. Вона не втручається в економіку, за винятком природних монополій, та не перерозподіляє ВВП, відбираючи в багатих і віддаючи бідним.

Соціальне забезпечення — це справа недержаних організацій, у тому числі благодійних. Досвід українських волонтерів свідчить про те, що вони можуть це робити набагато ефективніше, ніж державні посадовці.

Громадяни є власниками держави, а не її підданими. Як будь-яка власність, громадянство унаслідується дітьми від батьків. Як у випадку власності, громадянства можна позбутися за бажанням.

Але громадянство — це власність громадян, а не держави. Держава не може нікого позбавити громадянства.

Немає жодної проблеми подвійного громадянства. Ви можете мати у власності дві квартири чи акції двох компаній — так само ви можете бути співвласником двох держав.

Як співвласник, ви несете видатки на підтримання цієї власності, сплачуючи податки, але на цьому ваші зобов’язання щодо держави закінчуються. Ви не маєте віддавати за державу життя, здоров’я або власність — так само, як ви не маєте це робити заради пакету акцій.

І немає жодної державної власності — є лише суспільна власність, що належить усім громадянам. І, як казала Маргарет Тетчер, немає жодних державних (суспільних) грошей — є лише гроші платників податків.

Ось це треба зрозуміти українцям, інакше нас чекає чергова руїна.

Політика

Коли громадяни нарешті зрозуміють, що держава — це їхня власність, а не нянька-годувальниця, з’являться передумови для формування політичної волі на проведення реформ.

Це буде можливо за трьох умов: у політику прийдуть нові та компетентні люди (бажано, з найкращою західною освітою), у них буде чітка стратегія (ідеологічна програма з конкретними відповідями на всі актуальні питання та планом дій), вони будуть підкорятися суворому етичному кодексу (не брехати, виконувати обіцянки, не шукати особистої вигоди, розкривати конфлікти інтересів). Це є принципи Політики 2.0.

Бажано перезаснувати державу на підставі нової суспільної угоди, нової Конституції, про що я детально писав у циклі "Записки лібертаріанця" (зміст наведено в кінці Записки №12).

Ось деякі нововведення запропонованої конституційної моделі:

— Обмеження функцій держави через вичерпний перелік питань, які можуть регулюватися законодавчо (заборонено приймати закони з інших питань).

— Повномасштабна люстрація — запобіжник від повернення до влади колишніх кучмістів та регіоналів, членів СДПУ(о) та інших БПП, які швидко перефарбувалися після Помаранчевої революції та Революції Гідності й наразі корумпують нашу політичну систему.

— Ліквідація посади президента — усі п’ять осіб, що її займали, зганьбили себе, цю посаду та нашу країну.

— Кримінальна відповідальність депутатів за свідомі дії всупереч передвиборчій програмі (бо це обман і зловживання довірою), дострокове припинення повноважень за інше недотримання передвиборчих обіцянок (бо це невідповідність займаній посаді).

— Кодекс етики публічних службовців у Конституції — це допустимі межі поведінки, які суспільство встановлює для посадовців, а не вони визначають самі для себе.

— Незалежність органів місцевого самоврядування від органів державної влади — це є запорукою справжньої децентралізації.

Економіка

Основний принцип лібертаріанської ідеології — свобода. Держава може втручатися в економіку лише для захисту вільної конкуренції.

Це, з одного боку, боротьба з шахрайством та недотриманням контрактних умов, а з іншого — боротьба зі зловживанням монопольним положенням на ринку. В усе інше держава не може втручатися.

Мають бути скасовані закони про зовнішньоекономічну діяльність, валютне регулювання, державну стандартизацію та сертифікацію, цінове чи тарифне регулювання, ліцензування видів діяльності (крім тих, що впливають на життя та здоров’я — продукти, ліки, медицина, будівництво). Мають бути усунуті всі перешкоди вільному руху товарів, капіталу, праці.

Треба скасувати радянський Кодекс законів про працю. Трудові відносини мають регулюватися індивідуальними контрактами між двома особами — працівником і працедавцем. Усі умови контрактів, у тому числі оплата праці, мають регулюватися ринком — попитом і пропозицією.

Профспілки можуть існувати як і будь-які інші громадські організації, але не маючи жодної монополії на труд.

Потрібно скасувати примусові стягнення на соціальні потреби та їхнє задовольняння через державні фонди, перейти до добровільних внесків та недержавних фондів. Пенсійна система має стати 100% накопичувальною (див. мою статтю про демонтаж солідарної системи).

Страхування від нещасних випадків, тимчасової непрацездатності, безробіття має бути добровільним та відбуватися через недержавні страхові компанії.

Розмір та наповнення соціального пакету повинно регулюватися ринком, а не державою, оскільки ринковий перерозподіл ресурсів завжди є набагато більш ефективним.

У податковій сфері потрібно ліквідувати ПДВ та замінити його податком з продажу. Навіть якщо його ставку встановити на такому рівні, щоб загальні надходження залишилися на тому ж рівні, податок з продажу є набагато простішим в адмініструванні.

Більшість "обнальних" схем базується на структурних недосконалостях ПДВ. Податок на доходи фізичних осіб має стягуватися за єдиною ставкою з усіх джерел доходів, у тому числі підприємницьких — після чого можна скасувати державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців та окрему звітність для них. Податки на майно мають бути скасовані.

Валентин Хохлов, спеціально для УП



powered by lun.ua
Маленька війна для Ердогана: навіщо Туреччина загострила конфлікт у Сирії
На тлі падіння популярності правлячої партії президенту Туреччини була потрібна маленька переможна війна. Та чи не зробив Ердоган найбільшу політичну помилку в своєму житті?
Як розпущена ВККС намагається залишити на посадах 75 недоброчесних суддів
17 жовтня біля ВККС зберуться активісти у костюмах нечисті та суддівських мантіях, щоб показати людей, яким кваліфкомісія хоче дозволити судити довічно. 
ЗЕ-законопроекти про землю: зрада чи перемога?
Уряд та керівна партія внесли свої законопроекти про обіг землі. Які пункти вони містять і які норми слід внести для балансу інтересів зацікавлених сторін?
Гра на "посилення": що насправді ховається за президентськими змінами до Конституції
Законопроекти від Зе справляють двояке враження. З одного боку, вони прагнуть задовольнити очікування суспільства, проте з іншого – намагаються посилити президентську владу та послабити роль парламенту.
Червоні лінії переговорів щодо транзиту газу, або Як не потрапити в пастку "Газпрому"
Тривають переговори між Росією та Україною щодо укладання угоди про транзит газу. Якими повинні бути стратегія і тактика Києва?
Президенти змінюються. Струковщина в судах forever?
Гарантовано увійде в історію України тільки той державний діяч, який усвідомить: країні потрібен не слухняний владі суд, не інструмент для вирішення поточних проблем, а суд незалежний, що керується виключно Законом.
Чи можна навести порядок у хаотичному русі бюджетних потоків
Закон про державну допомогу в країні почав працювати, проте без внесення змін до нього ефективного регулювання сектору не буде.