Чому викривачі корупції – це прорив для України? 

Четвер, 19 вересня 2019, 09:00
директор Фонду Інновацій та Розвитку - Україна

У разі ухвалення відповідних законодавчих змін щодо викривачів корупції в Україні буде запущено найдієвіший в усьому світі інструмент боротьби з корупції – інститут викривачів.

Зараз у суспільстві активно обговорюють внесення змін до законодавства в частині, що стосується захисту та заохочення викривачів корупції.

Як директор громадської організації, чиї представники брали участь у розробці законопроекту щодо викривачів корупції, дозволю собі обґрунтувати важливість нових ініціатив, а також прокоментувати хибність уявлень про нові законодавчі зміни, що лунають від частини представників громадянського суспільства і простих людей.

Гори сарай, а моя хата скраю

Українці реально усвідомлюють, яку проблему становить корупція. Низка соцопитувань резюмує, що проблема корупції, на переконання українців, одна з найголовніших. 

Так, скажімо, українці вважають корупцію однією з трьох найсерйозніших проблем в Україні. Боротися з корупцією готові більше 36%, а реально борються через повідомлення у ЗМІ чи у соцмережах – майже 12,6%. Про це свідчать результати Національного антикорупційного опитування, проведеного у липні-серпні 2018 року Київським міжнародним інститутом соціології.

Відчуваєте, як знижуються цифри від усвідомлення проблеми до її реального вирішення? А все тому, що люди не відчувають у собі спроможності і потенціалу до змін, тому що не бачать результату і позитивних прикладів, тому що елементарно бояться, не відчуваючи захисту і зацікавленості з боку держави у тому, щоб прості громадяни включилися в боротьбу з корупцією. 

Більшість боїться повідомляти про корупційні правопорушення, оскільки на рівні держави відсутній реальний захист викривачів корупції. А дехто просто не вважає за потрібне самостійно включитися у боротьбу з корупцією, почати, як кажуть, з себе.  

Окрім того, маємо  український менталітет: сарай вже горить, але моя хата скраю. В результаті навіть ті люди, яким відомо про корупційні правопорушення, не повідомляють про них, оскільки бояться переслідувань, втратити роботу, вважають, що це не їхня справа або що промовчати буде корисніше і простіше.

Врешті, такий дієвий в усьому світі інструмент боротьби з корупцією як викривачі в Україні просто не працює. А жодне антикорупційне законодавство чи антикорупційні правоохоронні органи не можуть заповнити ту нішу у загальній боротьбі, що відведена саме громадськості – викривачам корупції. 

І ми знову повертаємось на початок кола – усвідомлення проблеми і безальтернативності її вирішення. 

Зараз Україна має унікальний шанс змінити цю ситуацію, ухваливши зміни до законодавства щодо викривачів корупції.

Мета цих змін – дати викривачу корупції чіткі сигнали і розуміння того, що повідомити про корупцію йому буде набагато вигідніше, ніж змовчати. 

Тобто новими законодавчими змінами в Україні будуть встановлені умови, коли у людини буде виникати бажання не змовчати, а розповісти про корупційне правопорушення. 

Читайте також: 

Президент вніс до Ради законопроект про викривачів корупції

10 інструментів для інноваційної боротьби з корупцією

Чи спрацює "10% за корупціонера" від Зеленського?

Тренди НАЗК для викривачів корупції

Не стукач, а свисток 

Одночасно з появою інформації про нові законодавчі зміни стосовно викривачів корупції, у ЗМІ, соцмережах та просто у дискусіях з'явилася низка маніпуляційних тез щодо недоцільності або й взагалі шкідливості запровадження таких змін. Спробую виокремити кілька і довести їхню абсурдність.

Отже, деякі громадяни, які, ймовірно, досі відчувають гіркий або, навпаки, привабливий для них смак совєтів, заговорили про павліків морозових, гулаги, стукачів на сусідів і донощиків на ворогів держави. Причому деякі просто заговорили, а інші аж заволали про повернення сталінських часів!

Крім того, "прогугливши" тему викривачів у мережі після офіційного повідомлення Офісу президента про те, що триває робота над законодавчими змінами щодо викривачів корупції, натрапила на випадки, коли регіональні ЗМІ не просто вільно трактували законодавчі ініціативи, але й відверто маніпулювали, називаючи викривачів стукачами, донощиками, агентами і сексотами. 

Для цієї групи розкрию просту істину. 

Викривач – не "стукач" і не "донощик", а свідомий громадянин, який не чекає когось, а сам включається в боротьбу з корупцією, якщо йому стало відомо про те чи інше корупційне правопорушення. 

Це людина-герой, яка розуміє небезпеку, одначе не може несвідомо стояти осторонь. І, що важливо, з агентами викривачі не мають нічого спільного – у них інша функція і місія. До речі, англомовний варіант терміну "викривач" – "whistle blower", що перекладається дослівно як "той, що свистить у свисток", по суті, той, що запобігає. 

Друга категорія зрадофілів отаборилася, як не дивно, у громадянському суспільстві. Деякі шановані громадські активісти дозволили собі кричати про "вселенську зраду", закопану в законі, навіть не прочитавши текст законопроекту. Це нагадало старезну, як світ, фразу анонімного письменника Союзу письменників СРСР стосовно Бориса Пастернака: "Не читав, але засуджую". 

Інші активісти побачили зло в тому, що викривачі і правоохоронці можуть зробити бізнес на антикорупції і "проводити" розслідування корупції через своїх викривачів, щоб отримати винагороду. 

Питання: а що краще – щоб вони таки викрили корупційний злочин і повернули державі мільйони чи щоб просто виявили байдужість до цієї справи? 

За кордоном юридичні компанії змагаються за викривача, оскільки знають, що матимуть прибуток у разі виграшу справи. І це благородні змагання, коли у виграші всі, а найбільше – держава. В Україні ж чомусь заробіток вважається соромним, при цьому всі реально хочуть грошей.

Крім того, я вважаю абсолютно правильним, коли ми спочатку відпрацюємо модель роботи з викривачами на викривачах корупції, а вже потім поширимо позитивну практику на всіх викривачів інформації. Навіщо? Щоб не дискредитувати ідею і мати позитивний ефект. 

Тільки завдяки тому, що рівень довіри до антикорупційних органів в Україні значно вищий, ніж до решти правоохоронних органів, інструмент викривачів корупції може реально спрацювати. І навпаки, запровадження інституту викривачів інших правопорушень може розбитися вщент через неготовність відповідних органів оперативно та ефективно реагувати на повідомлення викривачів. І в результаті, навіть попри наявність захисту і мотивації інститут викривачів може не реалізувати свій потенціал. 

Підсумовуючи

Україна зараз має унікальний шанс отримати надійний інструмент у боротьбі з корупцією, а також гарантувати викривачам корупції не лише надійний захист, але й фінансову винагороду.

І я дуже тішуся, що критиканів нових законодавчих змін набагато менше, ніж людей, які реально можуть оцінити їхній конструктив та інновацію.

Законодавство про викривачів – це точно не про повернення до минулого зі стукачами. Це – про крок у завтра на основі кращих світових практик і вже з перевіреним досвідом. 

Людмила Євсєєнко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.