Це вітчизняна війна української нації з Росією
Суттєва потреба назвати речі своїми іменами: це не агресія Росії до України, а вітчизняна війна української нації з Росією.
24 лютого почався новий розділ в українській історії. Маємо нову історичну реальність, а нова реальність потребує нових слів.
Такі слова вже появилися. Маю на увазі не посилання до російського корабля. Вони не зовсім нові та й цитувати їх у майбутніх шкільних підручниках буде точно незручно.
Маю на увазі назву того, що робиться в Україні. Це – українська вітчизняна війна. Вчора вперше (якщо не помиляюся) ці слова прозвучали у звереннні МВС до українців. Зрештою, немає значення, хто і коли сказав це вперше. Важливо, щоб ми почали вживати їх постійно і при всіх обставинах.
Ця війна вітчизняна, бо воює вся країна, від Львова до Харкова, від Чернігова до Києва.
Найбільший сюрприз для мене – навіть Добкін і Терехов сьогодні воюють. Ця війна вітчизняна навіть і для них.
Під час Євромайдану вони були по іншому боці. Тепер дух Євромайдану – дух солідарності, взаємодопомоги і самопожертви – залив усю Україну і захопив навіть їх. Зараз вони наші співвітчизники, і у цій війні вони з нами на одній стороні.
Переназвання цієї війни у вітчизняну допоможе відчути себе патріотами і тих наших співвітчизників, які донедавна відмовлялися останню війну називати Другою світовою і святкували День Перемоги 9 травня. Це додасть нам наснаги боронити свою вітчизну так само, як наші діди і прадіди боронили свою вітчизну 80 років тому. Родова память особливий інструмент, і вона мотивує більше, аніж офіційні заклики.
Є ще два слова, які вимагають зміни.
Ми більше не український народ – ми зараз українська нація.
Народ – це там у них, у Росії. Народонаселення, трудящі маси (разом з олігархами, які теж тяжко працюють над порятунком своїх капіталів), жовтороті юнці, яких послали як гарматне мясо вмирати на чужій землі, їхні батьки, котрі сподіваються, що їх і їхніх дітей пронесе.
Народ – це безмовна спільнота підданих, котрим плюють в обличчя, а вони терплять і посміхаються, їх б'ють нагайками, а вони підставляють спину, їх копаєш чоботом, а вони повзуть його цілувати.
Це тема жертви, яка закріплена на генетичному рівні у людей і ми всі довго жили так. І частково ще живемо. Прийшов час змінити це налаштуваня.
Ми українці, ті, що встановили оновлення системи. Може забагато інтернет термінів, але так ясніше.
Нація – це те, що у нас, в Україні. Це нове суспільство громадян, свідомих політичних прав та обовязків. Котра чужого не хоче, але й свого не віддає. Не дозволяє вирішувати нічого "про нас без нас". Котра любить батьківщину, а не владу.
Про владу окремо. Донедавно наш президент був слугою народу. Нині він лідер націі.
Якщо найближчим часом я отримаю нагоду зустрітися з оточенням президента, то обов'язково порекомендую перейменуватися з "Слуги народу" у "Голос нації".
Служити комусь – це дуже не по-українськи. Українці – не слуги. Вони – господарі, у кожному розумінні цього слова.
24 лютого почався новий розділ в українській історії. Але вже зараз назвемо його так, як його годиться назвати: українська вітчизняна війна, в якій воює вся українська нація.
Ярослав Грицак