Ми подолаємо це пекло. Про що сьогодні думають українці, росіяни і куди дивиться Бог

Коли ракети припинять летіти на українські міста.

Коли орки з мітками Z та V заберуться з України.

Коли сотні тисяч українців повернуться до своїх домівок.

Ще довго звучатимуть ці голоси. 

Незважаючи на весь жах того, що відбувається, ми живемо в дивний час. Це час, коли неможливо прикидатися не тим, ким ти є насправді. 

Все на межі. Все з першого погляду і з першої ноти.

Про що думають українці

"Спасибі ЗСУ за кілька годин сну наших дітей. Дорослі не спали ні хвилини, не змогли. Знаєте, я винайшла для себе те, що трохи вгамовує тремтіння − таблетка но-шпа і тепла вода. І щось тепле на живіт".

***

"Мы стоим в поезде уже 12 часов. И неизвестно сколько ещё будем стоять. Люди едут стоя. Эвакуируются из-под обстрелов. Куча, куча людей, которые из Донецка и Луганска бежали в 2014 году. Они верили, что больше не придётся. В наш поезд попали почти одни женщины: с детьми, пожилые. По очереди одни дают посидеть другим. Дети в вагоне рыдают. Те, что помладше, хотят домой и папу. Те, что постарше от того, что понимают весь ужас. Война - это всегда война против детей.

[BANNER1]Я спасаю своих детей. С отчаянием кошки, которая хватает за шкирку котят и летит, куда глаза глядят, когда слышит шаги того, кто её беременную пнул в живот. 

Я стараюсь изо всех сил держать глаза сухими. Я буду реветь, если мне повезет довезти детей в безопасное место, где можно будет хотя бы лечь. 24 часа сидя и стоя, это нам ещё ужасно повезло, мы выбрались. 

Мои друзья с детьми остались под обстрелами. Есть раненые и убитые дети. Поэтому я выдержу все, все, что угодно только бы довезти детей живыми в место, где они будут падать на пол от хлопнувшей двери. Еще много месяцев. Если повезет. Я буду рыдать потом. От того, что не удалось вывезти всех…

Мы переживем этот ад. Защитим самое дорогое, что у нас есть. Нет вариантов просто".

***

"Переночевали в подвале. Xолодно, зато не надо было спящих детей при тревоге на руках вниз тащить. Меня обложили мальчики Олесь и Бадесь, на голову улеглись кошки. Утром варили ведро кофе и овсянки, пока относительно тихо. Обидела Бадесю: отобрала у него лак для волос, которым он поливал стены. старшие дети возмутились:

− Мама! Он стены укрепляет!

Вместо доброго утра дети приветствуют друг друга словами "Слава Украине!"

***

"На територію притулку Best Friends влучив снаряд. В ці хвилини живцем гинуть у вогні гине понад тисяча собак, рятувальники в зону бойових дій не можуть приїхати. Якщо хтось має контакт тероборони Макарівського района (біля села Фасів), дуже прошу поділитися".

***

"Доречі, мені прийшло нагадування про завтрашню вакцинацію. :-)))) як у нас зараз з коронавірусом? Мені здається, ми і його перемогли. Вже нічим не налякаєш".

***

"Дорогі, я прочитала в багатьох коментарях про ненависть до окупантів, радість про їх загибель і одночасно провину за це.

Любі, прекрасні люди. Зараз ненависть − це сила, що саме зараз дає витримати біль. Вона захисна. За нею прийде скорбота за всіма. Потім, коли-небудь, прийде співпереживання до всіх жертв війни. Сьогодні − це страшний прояв любові до своїх. І не наша провина, що саме так зараз. Я взагалі не використовую ненормативну лексику. Зараз лаюсь і відчуваю, як це повертає сили. Обезболює. Нам тільки треба утриматись від ненависті до всіх.

Подивіться поруч − саме зараз знайдіть когось поглядом − якщо є сили − посміхніться один одному. Ви вистояли цю страшну ніч!!!! Ми є один у одного".

Про що думають росіяни

"В кафе не считался мой Apple Pay, оливковое масло в лавке, где я привыкла его покупать, подорожало на 20%, отпуск в Будапеште, который я планировала на май, не состоится. Буду приунывать, заводить карту "Мир" и сокращать расходы".

***

"Я лечу, а не улетаю. Сейчас у ребенка каникулы в школе, и мы летим в отпуск, давно запланированный (обещание – даже ребенку – надо исполнять). Так я следую собственному совету не поддаваться панике. Я русская, я гражданка России, я никуда не эмигрирую, у меня нет никаких других гражданств, "тупичков" и яхт. Муж в Москве, приходите завтра на его "Дядю Леву", он там играет. Репетирует и готовит театр к открытию. Мы не можем никак повлиять на то, что происходит, мы можем только работать. И не истерить. Так что, вот такие новости, никакого незапланированного отъезда, все ок".

***

"Овсянка моей любимой марки подорожала в полтора раза… Овсянка! Российский продукт!.. Буду больше работать и покупать более дешевую овсянку".

***

"Препараты от тревожности подорожали в два раза (а они российские). Даже бороться с эмоциями становится сложно. Стараюсь не тревожиться понапрасну".

***

"Самое болезненное – курс доллара: теперь мы с мужем снова получаем меньше тысячи каждый". 

***

"Меняю работу, буду искать дополнительные подработки. Уезжать из страны не собираюсь. Есть внутри это шевчуковское чувство "а она нам нравится, хоть и не красавица".

Про що думає Бог

Як завжди надає кожному право вибору – з ким бути і навіщо.  

Михайло Кригель

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.