Руський значить нах*й
Я не вписуюся в образ стереотипної українки. Брови не чорні, очі не карі, коса руса, але і та не до пояса.
Я не їм сала і вважаю, що сметана псує борщ. Вдома я спілкуюсь російською. Врешті, в дипломі в мене написано "викладачка російської мови та літератури".
Проте є один фактор, який робить мене типовою українкою – всеохопна ненависть до русні.
Мені пощастило не мати родичів у рф. Не впевнена, що витримали б цю полеміку про "Гдє ви білі восємь лєт, когда бомбілі Дамбас?" і "Нє всьо так однозначно".
Однак впевнена, що не змогла б нічого їм пояснити, бо для цього треба закликати до здорового глузду, а його в переважної більшості було знищено російською пропагандою.
Мій єдиний знайомий з росії у перший день війни написав, що відчуває жах перед цією війною, відчуває свою провину і провину своєї країни, запропонував фінансову чи будь-яку іншу допомогу.
Це реакція адекватної людини, яких там лишилось небагато. Проте я не можу уявити, як і за яких обставин зможу знову нормально говорити навіть з ним.
[BANNER1]Я любила російську літературу. Але, що симптоматично, представники самої російської літератури не долюблювали росіян.
"Русский человек любит вспоминать, но не любит жить", – писав Чехов, ніби про СРСР.
"Ах, как тяжело, как невыносимо тяжело порою жить в России, в этой вонючей среде грязи, пошлости, лжи, обманов, злоупотреблений, добрых малых мерзавцев, хлебосолов-взяточников, гостеприимных плутов…", – писав Аксаков, ніби жив у Росії 2022.
"Я думаю, что русскому народу <...> свойственно чувство особенной жестокости, хладнокровной и как бы испытывающей пределы человеческого терпения к боли, как бы изучающей цепкость, стойкость жизни", – писав Горький, ніби бачив, що його співвітчизники зробили в Бучі.
Та ще багато чого (приємно) поганого писали.
Раніше я могла слухати російську музику. Там місцями теж говорили правду.
"Хотел в окно посмотреть на двор
Но запрещает Роскомнадзор", – співав Noize MC.
"Меня спросили: "Почему в русском рэпе нет gangsta?"
Но gangsta на Руси – прерогатива государства", – співав Oxxxymiron.
Але саме через росію я вже 39 днів не можу слухати музику. Тим паче російську.
Навіть російське кіно дуже рідко, але показувало щось схоже на правду. Наприклад, "Левіафан" чи "Нелюбов" Звягінцева.
Читайте також:
Проте настав час докорінно змінювати свої культурні коди. Треба було зробити ще 8 років тому, коли нога першого російського загарбника ступила на українську землю. Але тоді я ще вірила в "хороших руських". Зараз моя русофобія абсолютна.
Вона стала такою зранку 24 лютого, коли мені зателефонувала мама і вмовляла не йти воювати, коли моя подруга вивозила дитину з Харкова під обстрілами, коли друзі розшукували родичів у Маріуполі, коли я щовечора писала в Енергодар і Охтирку: "Як ви?", тримаючи у голові "Хоч би живі".
росія перекреслила все хороше, що в неї було, розстрілюючи чоловіків з зав’язаними руками в Бучі, гвалтуючи жінок на Сумщині, скидаючи бомби на лікарні в Маріуполі, переїжджаючи танками автівки на Запоріжжі, відправляючи машини їхати по мінах на Чернігівщині.
Все це мають перераховувати судді Нюрнберга та Гааги.
А поки, сподіваюсь, в кожній країні, кожному паспортному контролі, кожному ресторані, на кожному ресепшені, просто повсюди звучатиме фраза: "Русский? Иди нах*й!".
Аліна Полякова