Куди подіти свою лють та безпорадність під час війни?
Останні вибухи в Києві мали посіяти паніку, зневіру й депресію. Декілька цих атак відбулися дуже близько біля мого дому й офісу.
Коли трясуться шибки, чуєш гул ракет і вибухи, тебе охоплює невимовна лють. Та її потрібно направити в правильне річище, інакше війна знищить тебе, навіть лишивши живим.
Протягом виснажливих місяців наша психіка пережила багато стресу. Тривога відбилася не тільки на тому як ми говоримо, вона проникла у м’язи, у сон, у кожну найменшу думку.
Ще 8 років тому від втрати власного "я" та землі під ногами мене врятувало прийняття. Нічого спільного з опусканням рук та зневірою це не має.
Може комусь допоможе моя проста філософія, з якою мені набагато легше жити, діяти та просто спати. Я її називаю "Шлях воїна".
Перше – це чесно поговорити з собою та підготуватися до найстрашнішого.
Найбільше пригнічує саме невизначеність та невідомість. Як тільки ти внутрішньо прийняв страшну реальність і своє місце в ній, місію і роль, то відразу є полегшення.
Війну, як би страшно це не здавалось, треба впустити в себе, прийняти як даність. А лють навпаки перетворити на силу і зосередженість.
Дуже допомагає тренування та військовий вишкіл. Вміння стріляти та поводитися зі зброю, медична допомога під час критичної ситуації не завадить нікому, навіть дівчатам.
Під час війни ці навички діють як внутрішня медитація, вони заспокоюють. Певен, потрібно запровадити такі курси з підготовки для всіх охочих з досвідченими інструкторами в кожному місті. Переконаний, що багато очільників міст та сіл можуть організувати це навіть самостійно.
Друге – від паніки та пригніченості обов’язково потрібно перейти до діяльності. Будь-якої, головне свідомої. Дуже допомагає волонтерство та спілкування з військовими, які на фронті, від них віє впевненістю.
Мене особисто в будь-якій надскладній ситуації рятує думка про те, що тим хлопцям та дівчатам під щоденними обстрілами набагато важче і ми не можемо їх зрадити своїм скигленням.
Дуже важливо знайти простий і зрозумілий зв’язок між тим, що ти робиш кожен день та нашою перемогою.
Працюєш, платиш податки, створюєш хоча б одне додаткове робоче місто, пишеш інформаційні дописи в соцмережах, донатиш на ЗСУ, оплачуєш вчасно комуналку, свідомо заощаджуєш електроенергію або підтримуєш тих кому важко — все це наближає нашу перемогу!
І головне – не прогнозувати, коли буде кінець цієї жахливої війни, не відкладати життя на після перемоги, не чекати кращих часів. Просто робити свою справу і спробувати кожен день прожити свідомо. Не впускати байдужість в серце. Бути українцем – бути не таким як вони!
Україна понад усе!
Ігор Ліскі