Докази з поля бою: роль Збройних сил України та можливості розвитку
Автори:
Сергій Мокренюк, військовослужбовець ЗСУ
Денис Пефтієв, керівник слідчо-аналітичного підрозділу Національної поліції України
Попередні війни були іншими. Люди воювали інакше.
Спочатку роками велися бойові дії, а лише після їхнього завершення (або наприкінці) починали згадувати про жахіття війни і розслідувати найбільш системні та масштабні порушення законів і звичаїв війни – шукати свідків, потерпілих, відновлювати обставини події, встановлювати винуватців, доводити їхню провину.
Тоді найшвидшим способом передачі інформації було радіо, а найефективнішим – паперові газети та листівки.
У попередніх війнах була можливість сховати або викривити обставини скоєння воєнних злочинів. Наразі – ні.
Ми живемо в еру інформації, в умовах тотальної доступності до неї. З одного боку інформація про скоєні злочини, а також фото-, відео-, аудіопідтвердження потрапляють в мережу Інтернет майже миттєво. З іншого, ми бачимо спотворення інформації та перекручення фактів – інформаційно-психологічні операції (ІПСО) як метод ведення війни.
Проте надважливим є не так володіння інформацією, як її ефективне використання. Роль Збройних сил України в цьому контексті, необхідність та можливості розвитку ми намагатимемося розкрити нижче.
Російсько-українська війна – нова реальність
Сучасна наша війна з московитами відбувається в абсолютно іншій, новій реальності. Її можна визначити наступними характеристиками.
- Інформація про воєнні злочини фіксується нашою державою та її агентами, а також громадськими організаціями та небайдужими громадянами безпосередньо під час бойових дій та одразу після їх завершення, в більшості випадків – негайно.
- Інформація про воєнні злочини фіксується не лише Україною, а й ворогом, а також іншими іноземними державами (партнерами і не дуже), урядовими та неурядовими організаціями, зокрема міжнародними.
- Інформація про будь-яку подію на війні з'являється у всесвітній мережі Інтернет за лічені секунди та миттєво стає публічною. Держава та її суб'єкти вимушені негайно проявляти свою реакцію майже на кожен або принаймні на кожен показовий випадок. Опції "ігнорувати" немає.
Реакція передбачає щонайменше підтвердити або спростувати саму подію, її деталі, наслідки, організаторів та учасників, дати виважену військову, юридичну, політичну оцінку події та ролі в ній конкретних осіб. - Більшість доказів воєнних злочинів – електронні/цифрові. Слідчі широко та активно використовують для доказування інструменти, які ще декілька років тому визнавали неохоче: документи противника, відео з камер дронів, дані радіоелектронної боротьби, інформацію із захоплених на полі бою гаджетів тощо. Персональні дані злочинців встановлюються через соціальні мережі, з сайтів медіа, державних та інших інституцій та інших джерел.
Покази свідків як доказ відіграють важливу, але вже іншу роль.
Не все потрапляє в об'єктив. У великих масивах даних інколи губиться окрема, вже наявна, інформація. Не всі дані можна швидко пов'язати між собою. В таких випадках навіть незначну зачіпку дає свідок. Його свідчення направляють слідчого в пошуку інших джерел доказів. Свідок – це ключ у цифровий світ.
Приклад. Лише завдяки збору та аналізу свідчень понад 300 свідків звірств у Бучі поліції вдалося встановити не лише конкретні підрозділи окупанта, а й конкретних злочинців.
В окремих випадках особу злочинців встановлювали завдяки тому, що свідки описували окремі фрагменти зовнішності людей, які брали участь у злочинах. Ці дані в подальшому слідчі підтвердили завдяки цифровим доказам.
Непоодинокі випадки, коли свідки та жертви злочинів надавали слідству важливі для доказування воєнних злочинів фото- та відеоматеріали. Завдяки вибудованій поліцією комунікації з потенційними свідками цифрові докази слідчі збирають навіть від осіб, які наразі перебувають за кордоном.
Проте підкреслюємо, що воєнні злочини доводиться розкривати великою мірою завдяки саме цифровим/електронним даним.
- Розрив у часі між подією воєнного злочину та початком повноцінного розслідування майже відсутній. Розслідування цих злочинів відбувається безпосередньо під час війни.
Російсько-українська війна – це приклад війни, коли країна – жертва агресії не просто збирає інформацію про воєнні злочини, а й досить успішно їх розслідує. Частина наших правоохоронців залучена до виконання бойових завдань. Проте сама система не зруйнована російським вторгненням, а продовжує функціонувати: слідчі розслідують воєнні злочини, прокурори здійснюють їх процесуальне керівництво, а судді ці справи розглядають.
- Держава активно почала використовувати процедуру спеціального досудового розслідування та судового розгляду справ за відсутності обвинуваченого.
- Міжнародний Кримінальний Суд розпочав розслідування воєнних злочинів, вчинених в Україні, що, безумовно, є важливою віхою в новітній історії.
Виміри війни
ЗСУ та інші Сили оборони України є вістрям боротьби з московитами та московією. Саме наші Збройні сили здебільшого знищують ворога.
Проте вже давно війна – це не лише військовий вимір. Битва зі злом відбувається у політичній, дипломатичній, юридичній, інформаційній та інших сферах.
Лише поєднання та синхронізація зусиль у всіх вимірах боротьби дозволить нам вистояти та перемогти московитів з найменшою втратою людських ресурсів. Ефективна активність українських політиків, дипломатів, юристів дозволяє країні переконувати світову спільноту та отримувати безпрецедентну підтримку.
Для боротьби на дипломатичному, політичному, юридичному фронті нам потрібні відповідні, притаманні цьому полю, інструменти.
Безумовно важливими для успішних перемовин є аргументи безпекового плану. Ми, українці, своїм життям боронимо кордони цивілізованого світу. Як зазначив Джон Кірбі мета США "полягає в тому, щоб зміцнити східний фланг НАТО, аби ми могли стримувати будь-яку агресію, будь-яку потенційну агресію з боку Росії та Путіна".
І демонстрація боєздатності ЗСУ, які зуміли зупинити та відкинути "другу армію світу" на першому етапі широкомасштабної агресії, а після провести низку успішних наступальних операцій – основний, проте не єдиний, аргумент для іноземних країн підтримувати Україну.
Поруч з аргументами безпекового плану ми активно використовуємо аргументи іншого характеру – сенситивного. Зверніть увагу, кожна іноземна делегація обов'язково відвідує Ірпінь та Бучу. Жахливі злочини московитів, їхня масштабність обґрунтовують справедливість нашої боротьби та благородність підтримки нас партнерами.
Потужними аргументами для дипломатів, політиків, юристів є доведені факти воєнних злочинів росіян в Україні. Кожен належним чином виявлений та зафіксований факт злочину збільшує наші можливості переконувати країни-партнери продовжувати підтримку України та збільшувати її характер та обсяги.
Ми переконуємо партнерів встановленими, перевіреними, підтвердженими доказами злочинів московитів – фактично матеріалами кримінальних проваджень. Іншими словами – документами з висновками юристів. Ми вже довели, що Україна не Росія, що ми – інші.
Як визначив завідувач відділу Інститут всесвітньої історії НАН України С. Толстов: "Західні політики зрештою почали визнавати жорстку антагоністичність і несумісність цілей, намірів та характеру політичних систем України та Росії, які стали істинною причиною російської агресії й перешкодою для досягнення взаємоприйнятних компромісів".
Розвідувальна інформація і не лише
Характер війни наразі такий, що саме ЗСУ та інші воєнізовані формування часто володіють великими масивами важливої для розслідування воєнних злочинів інформації. Інформація, що є ключовою для встановлення події, обставин злочину та винних осіб, часто знаходиться лише в зоні відповідальності ЗСУ.
До такої інформації щонайменше можна віднести:
- найменування підрозділу ворога, що стояв у конкретний час у конкретному місці, де вчинено воєнний злочин;
- дані про командирів і особовий склад цих підрозділів;
- дані про особу, яка ухвалила злочинне рішення, та зміст цього рішення;
- відеозаписи самої події злочину;
- радіо- та телефонні перехоплення, тощо.
Здебільшого це інформація розвідувального характеру, яка потрібна командирам для прийняття правильних обґрунтованих військових рішень. Проте важливість цієї інформації для Держави у невійськовому контексті військовослужбовцям не очевидна. Особовий склад і командири часто не усвідомлюють цінності такої "звичайної" інформації. Цінності бути доказом воєнних злочинів окупанта на нашій землі.
Крім того, Збройні сили України завжди першими потрапляють на місце злочину. На місці злочину завжди є інформація, що може стати доказом воєнного злочину московитів. Але "може" не означає "буде". Інформація буде доказом лише за умови її належної передачі слідчому. Минають дні, тижні, а інколи і місяці, коли слідчі отримують фізичну можливість потрапити на місце злочину. Втрачається так звана "золота година" для збору доказів. Час безжально знищує інформацію про злочини.
Саме тому необхідно переглянути роль Армії у сучасному збройному конфлікті. ЗСУ це суб'єкт, який не тільки боронить країну, фізично знищуючи ворога, а необхідний елемент механізму Держави щодо притягнення винних до відповідальності та недопущення звірств у майбутньому.
Окрім безпосереднього знищення ворога ми маємо концентруватися також і на зборі інформації, що може бути використана для документування злочинів, з подальшою передачею до правоохоронців.
ЗСУ, підрозділи Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, які безпосередньо виконують бойові завдання, вже відіграють вкрай важливу роль у зборі інформації про злочини. Яскравим прикладом є спільне використання інформаційної підсистеми "Воєнний злочин" Національної поліції України, якою користуються 12 міністерств та відомств Сил безпеки та оборони держави.
Україна наразі формує тренди в питанні взаємодії органів безпеки і оборони для документування воєнних злочинів. Ніколи та ніде не було такої плідної, послідовної та повноцінної співпраці на рівні усієї держави.
Нормативні документи (Бойовий статут механізованих і танкових військ Сухопутних військ Збройних сил України, Доктрина) закріплюють необхідність ЗСУ здобувати дані (документи, речі), що можуть бути використані як докази для доведення воєнних злочинів. Така інформація відноситься до категорії А – тобто інформації, що має найвищий інтерес розвідувального або іншого характеру.
Інструкція про порядок застосування норм МГП в ЗСУ прямо закріплює, що одним із основних обов'язків розвідки є добування достовірних розвідувальних даних про порушення норм МГП під час ведення воєнних дій своїми військами (силами) і військами противника.
Проте ці вимоги нормативних актів почали наповнюватися новим сенсом відповідно до реалій сучасного конфлікту. Завдання (та вміння) збирати докази з поля бою є необхідною і важливою частиною сучасного військового мистецтва.
Важливість політичних, дипломатичних та інших зусиль і їх об'єктивний внесок у майбутню перемогу над ворогом вимагають від нас зламати радянську парадигму війни та ролі в ній війська.
Роль Збройних сил України має бути переосмислена, а робота з доказами в середині ЗСУ – інституціоналізована.
Організація та забезпечення збору, акумуляції та передачі інформації, предметів, що можуть мати доказове значення, від ЗСУ до органів поліції чи СБУ, вимагатиме певних зусиль. І йдеться не лише про формування спільного інформаційного поля, уніфікації підходів до фіксації інформації про воєнні злочини та організаційну інтеграцію ЗСУ з іншими інституціями, що працюють з інформацією про воєнні злочини ворога. Сформувати повноцінний механізм постійного обміну даними між ЗСУ та правоохоронцями замало.
Ідея збору доказів воєнних злочинів Збройними силами України має бути усвідомлена насамперед військовими.
Сучасна організація роботи з доказами в середині війська вимагає формування певної культури (стандарту) поводження з доказами: уточнення відповідальних за збір доказів осіб/підрозділів, розробка алгоритмів поведінки, проведення відповідних морально-психологічних заходів з мотивації особового складу, перегляд внутрішніх нормативних актів.
Необхідно чітко й однозначно закріпити нормативно необхідність прямої комунікації відповідальних підрозділів і служб ЗСУ з правоохоронцями з питань передачі предметів/інформації, що має значення для доведення воєнних злочинів ворога. Таке рішення, безумовно, позитивно вплине на обсяг та якість інформації, що може бути передана від ЗСУ до слідчих підрозділів.
Наразі існує велика кількість прикладів успішної горизонтальної співпраці ЗСУ та правоохоронних органів та її вражаючі результати. Проте співпраця відбувається скоріше завдяки "людському" фактору. І цей тренд теж варто розвивати.
На Військову службу правопорядку ЗСУ було покладено завдання сприяти органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду. Однак це не покриває собою всю потребу у взаємодії в тому, що стосується документування воєнних злочинів. Адже основна інформація про воєнні злочини перебуває у сфері діяльності інших підрозділів ЗСУ: служб розвідки, цивільно-військового співробітництва, юридичної служби тощо.
Переосмислення ролі ЗСУ в зборі доказів воєнних злочинів ворога дозволить перевести логіку взаємодії між усіма Силами безпеки та оборони держави на якісно інший рівень. А також надасть можливість формувати набагато більше потужних аргументів для боротьби у політичному, дипломатичному, юридичному вимірах сучасної війни, посилити переговорну позицію нашої Держави, вкотре підкреслити сенс цієї війни та ціну непокараній агресії.
Зрештою встановлення та притягнення до відповідальності окремого воєнного злочинця саме по собі є не менш цінним, ніж його знищення. Можливо, судовий процес та вирок над конкретним воєнним злочинцем може стати хоча б невеличкою сатисфакцією і для десятків тисяч інших жертв, кривдники яких вже ніколи не будуть встановлені.
Сергій Мокренюк, військовослужбовець ЗСУ
Денис Пефтієв, керівник слідчо-аналітичного підрозділу Національної поліції України
