Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Пастки адаптації військових і ветеранів до цивільного життя, або Чому "надмірна турбота" може нашкодити

Середа, 03 липня 2024, 11:00

Під час війни військовослужбовці і ветерани стикаються з фізичними та психологічними викликами, пов’язаними, з одного боку, з перебігом подій на фронті, а з іншого – складнощами в реінтеграції до цивільного життя.

Комплексна підтримка та найбільш ефективне застосування своїх навичок у війську – те, що може змінити підхід до мобілізації

З тривалістю повномасштабної війни посилюється емоційна напруга військових. Думаю, що по-справжньому зрозуміти їхні потреби можна тоді, коли сам є дотичним до цього: з 7 березня 2022 року я приєднався добровольцем до Збройних Сил України, і за період служби пройшов шлях від стрільця стрілецької роти до офіцера командування логістики Командування Сухопутних військ Збройних Сил України. Перших півтора роки великої війни я виконував бойові завдання на Лисичанському та Чернігівському напрямках, зараз займаюсь більш звичними та притаманними мені функціями побудови ефективних логістичних процесів, адже саме це було моєю сферою діяльності до мобілізації. 

Попри експертизу у логістиці, в ЗСУ першопочатково я був стрільцем. Звісно, ідеально, коли ти можеш бути корисним на фронті, використовуючи свої найсильніші навички. Але в реальності зустрічаємось з нестачею кадрів, що призводить до відсутності ротації.

Реклама:

Зокрема у вирішенні цієї проблеми можуть допомогти спеціалізовані рекрутингові центри, які наразі активно створюють та розвиваються.

Чому люди бояться мобілізації? Частково – через страх невідомості і нерозуміння, як саме вони будуть задіяні на війні. Рекрутинговий центр визначає, на якій позиції людина буде найбільш корисною: якщо має досвід в логістиці, то це логістичний напрям, спеціалізується в ІТ – програмна інженерія чи кібербезпека, має гарну фізичну підготовку – штурмовик тощо.

Ще один страх: що буде з моєю родиною, коли я піду до війська. Мова не тільки про матеріальне забезпечення, а про комплексну підтримку – надання психологічної допомоги за потреби, турбота про дітей чи батьків військових.

Рішення на поверхні, але потребує системності  – має долучитись громада, державні установи – будь-то школи чи лікарні, компанія-роботодавець. За умови синергії та розподілу зон відповідальності між цими сторонами, краще себе почуватимуть і ті, хто вже на фронті, і ті, хто невдовзі стане частиною війська.

Для чого більшість чоловіків і жінок воюють або воювали на війні? Для своєї сім’ї, щоб забезпечити їм гарне й безпечне майбутнє. Думаю, нічого не надихає військовослужбовця так, як щастя своєї дитини. Тож нам варто спрямовувати спільні зусилля на підтримку дітей: організовувати табори, тури, навчальні і розважальні програми.

Тоді і один з найбільших викликів – довготривала розлука з сім’єю – буде сприйматись легше. Так, ти потребуєш бути поруч із рідними, але коли ти певен у тому, що про них дбають, ресурсу вистачає на довше.  

Виклик адаптації

Деякі демобілізовані військовослужбовці після повернення до цивільного життя схильні ізолюватися від спілкування з друзями, колегами і знайомими, оскільки відчувають, що їх не розуміють. Адже модель поведінки цивільних людей з їхніми турботами про власне життя, і ветеранів, які жертвували всім для перемоги і суспільного благополуччя, відрізняється, і останнім особливо важко це сприйняти.

Тому нам варто працювати над поінформованістю суспільства: потрібно розповідати про те, як побудувати екологічну розмову з ветеранами та військовими.

У старшій школі, в університеті, на роботі тощо ми повинні стати нацією, яка має найбільше знань по цій темі. 

Ще одна категорія ветеранів – ті, хто потребує максимальної залученості до соціуму. Щоб провести соціалізацію демобілізованих військових якомога м’якше і позбавити їх відчуття відчуженості, потрібно ініціювати відкриття реабілітаційних центрів у громадах, і залучати до їхнього створення також бізнес, який там локально працює  – це дозволить представникам компаній зрозуміти, в якому стані ветерани повертаються до цивільного життя, і якої саме підтримки вони потребують.

Також, за необхідності, потрібно проводити перенавчання ветеранів. Накриклад, в межах програми підтримки військових та ветеранів, якою я опікуюсь, є декілька прикладів, коли компанія підтримала відкриття реабілітаційних центрів, або коли були створені робочі місця індивідуально під демобілізованого з урахуванням персональних потреб. І це мало позитивний ефект, оскільки люди відчували, що їх цінують. 

Ще один універсальний спосіб підтримки військовослужбовців і ветеранів, які не закриваються від соціуму – визнання їхніх досягнень. Ось гарний приклад реалізації: чи не щодня співробітники дізнаються історію колеги, який зараз на захисті держави, чи який вже повернувся з фронту до роботи в компанії. Це ненав’язливі розповіді про військових та ветеранів – і щоразу шквал підтримки та вдячності від колег, які чекають нас усіх на робочих місцях. 

Було б добре, якби на рівні держави працювала така програма визнання: щоб у кожному місті, містечку чи селі знали про своїх героїв. Звісно, після Перемоги, коли це буде безпечно для всіх. 

Визнання цінності дій людей впливає на їхню мотивацію рухатися далі. 

Разом з тим, особисто я раджу не доходити до "надмірної турботи". Створення спільнот ветеранів і проведення майстер-класів для них гуртує їх між собою, але і одночасно ізолює від інших людей. Також це може шкодити, оскільки ветерани у своїй більшості не потребують сильної опіки: вони вижили на війні і повернулися до цивільного життя, це демонструє їхню вольовитість. Особливі умови можуть їх образити. Але, звісно, всі люди різні: треба спілкуватися з кожним демобілізованим військовослужбовцем окремо на рівні професійної психологічної підтримки, і визначати, що для нього чи неї є доцільним.

Євген Дьордяй, офіцер командування логістики Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, заступник директора з операційної логістики МХП та експерт програмного комітету "МХП Поруч", що надає комплексну підтримку військовим, ветеранам та їхнім родинам. 

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Чому провалилося будівництво захисних споруд навколо енергооб'єктів

Як війна вплинула на обсяги виробництва меблів та їх експорт

Річниця атаки на Вінницю. Як відновити віру потерпілих в міжнародне право і примусити Росію заплатити за скоєне

Ще раз про розмір застав, які визначаються підозрюваним у корупції

"Клуб білого бізнесу": які умови пропонує новий законопроєкт

Сребрениця: майже тридцять років потому