Колегіальна відповідальність, або Як уникати безперспективних справ

Що краще – відкрити 300 справ, більшість з яких виявиться програшними, або відкрити всього 30 справ, але довести їх до суду, виграти і покарати злочинців? Відповідь очевидна. І саме за таким принципом має працювати НАБУ. 

Справи, відверто програшні на етапі відкриття, відбирають у Бюро час і ресурси, а результату не приносять. То як навчити правоохоронців розрізняти, що варте уваги? 

Нещодавно ми писали post-mortem аналіз кейсу Володимира Омеляна. Нагадаємо, у червні 2020 детективи НАБУ повідомили ексміністру інфраструктури про підозру щодо недоотримання коштів в держбюджет через зниження портових зборів. Детективи не врахували, що рішення про зменшення зборів було колегіальним, а в перспективі ще й вигідним бюджету України (завдяки зниженому збору морська галузь продемонструвала ріст). В результаті, кілька років суду, виправдувальний вирок ексміністру і нуль вигоди для НАБУ та держбюджету. 

Але сфокусуємося в цьому питанні не на грошах, а на колегіальності. 

Деякі державні органи (наприклад, Кабінет міністрів) мають колегіальну систему ухвалення рішень. А деякі (наприклад, Нафтогаз, Укрзалізниця) – акціонерну структуру, де ключові питання вирішуються на зборах або радах. Це означає, що керівник, тобто міністр або голова правління, не є єдиним ухвалювачем рішення і єдиним відповідальним за нього. Роль керівника – підписувати спільно укладені документи і впроваджувати спільно ухвалені рішення. 

Візьмемо для прикладу Кабмін. Потрібно виділити гроші на будівництво захисних споруд. Питання обговорюється на засіданні Кабміну, відбувається голосування, після чого прем’єр-міністр створює постанову. 

Візьмемо тепер приклад Укрзалізниці. Потрібно змінити майновий стан підприємства. Директор скликає загальні збори (або збори наглядової ради). Учасники голосують за рішення, яке директор має підписати і впровадити.

Добре, а до чого тут взагалі НАБУ?   

НАБУ розслідує корупцію в колах найвищих посад чиновників і держслужбовців або де корупційні доходи (хабарі, відкати) у 500+ разів перевищують розмір прожиткового мінімуму (це від півтора млн грн). Тобто часто в поле зору детективів потрапляють рішення саме верхівки держструктур або підприємств, де є частка власності держави. 

А в Україні наразі немає єдиного комплексного підходу до регуляції діяльності акціонерних товариств та до відповідальності у сфері корпоративного права. Є окремий Закон про акціонерні товариства, але немає загальної структури регуляції, як, наприклад, в Європі. Тому співробітники правоохоронних органів часто не розуміють, як влаштована корпоратизація процесів, хто за що відповідає, як і ким ухвалюється рішення, яким чином вони вводяться в дію. А відтоді – чи має справа проти конкретної особи шанси у суді? 

Якщо правоохоронці за звичкою будуть намагатися вішати всіх собак на "головного", при цьому ігноруючи питання колегіальності прийнятих ним рішень, є великий шанс отримати купу безперспективних справ. 

Сьогодні Україна поволі рухається до корпоратизації державного управління за прикладом Європи і США. Але правоохоронні органи все ще орієнтуються на радянський підхід – на притягнення до відповідальності директора колгоспу, який розкрав народне майно. Проте підходи, актуальні за часи Горбачова, не діють по відношенню до нинішніх структур. І правоохоронцям вкрай важливо це зрозуміти. 

Корупція ускладнюється, і прості рішення на кшталт "посадити директора" можуть принести не перемогу, а затяжний і заздалегідь програшний для НАБУ судовий процес. 

То що із цим робити? 

По-перше, змусити правоохоронців вивчати корпоративну регуляцію, провести для них курси підвищення кваліфікації щодо процесів корпоративного управління. В перспективі це зменшить або взагалі прибере кількість справ, які орієнтовані на притягнення до відповідальності однієї людини у випадках, коли рішення ухвалює корпоративна рада. Або у випадках, де складу злочину взагалі немає – про що правоохоронці знали би, якби краще розбиралися в питанні. І потрібно почати це навчання вже зараз.   

По-друге, продовжити почату практику в цьому скликанні Ради громадського контролю щодо аналізу справ НАБУ. Рада вивчатиме справи, фінально розглянуті в усіх судових інстанціях. І надаватиме рекомендації по результатах аналізу, аби допомогти правоохоронцям у майбутньому уникнути типових помилок. 

Тож, підсумовуючи, нові часи вимагають нових підходів, а новим підходам треба вчитися. Якщо ускладнюється корупція, якщо ускладнюється структура управління державних органів – мають ускладнюватися і антикорупційні органи. 

Розуміння того, як працюють колегіальні органи, дозволить правоохоронцям краще відслідковувати точки виникнення корупції. У корпоративному світі "посадити голову колгоспу" вже не працює. А витративши сьогодні трохи часу і зусиль на підвищення кваліфікації, можна в майбутньому зекономити набагато більше. Ще й не понести репутаційні збитки.

Антон Микитюк, заступник голови РГК НАБУ