Формула миру для України: від Арістотеля до Максима Сповідника
У цій колонці я розглядаю питання війни і миру для України з точки зору класичної арістотелівської діалектики. Це експериментальний шлях, яким, наскільки мені відомо, раніше ніхто не ходив. Тим не менш, на мою думку, він може відносно швидко вивести нас до однозначних орієнтирів того, якою має бути формула миру для України. Ця формула складається з елементів класичних філософії і теології, що додає їй ґрунтовності. Серед головних незмінних параметрів в ній справедливість та моральність.
Зазвичай соціально-політичне вчення Арістотеля дискутується на основі його політичних і етичних трактатів, таких як "Політика", "Афінська держава", "Риторика", "Нікомахова етика" та "Евдемова етика". У цих працях афінський мислитель запропонував деякі концептуалізації війни, миру та справедливості, які живуть і донині. Наприклад, він сформулював те, що ми сьогодні називаємо "теорією справедливої війни". Ця теорія передбачає, що війна може бути виправданою за певних обставин. Августин, слідуючи Арістотелю, встановив три такі передумови: справедлива причина, легітимна влада та етично прийнятні наміри.
Однак я зараз не збираюся підсумовувати відомі теорії війни та миру і добре вивчений внесок Арістотеля в них. Я хочу піти менш протореним шляхом — через його логічні трактати, відомі під узагальнюючою назвою "Органон". Серед них найвизначнішими є "Категорії". "Категорії" — це не політичний чи етичний, а онтологічний трактат. Він встановлює критерії для класифікації речей та істот за ознаками спільності та особливостей. Спільність і особливості становлять найфундаментальнішу пару "категорій", за якими і було названо трактат. Ця пара універсально застосовна до всіх істот. І власне універсальність становить суттєву ознаку всіх категорій: кожна онтологічна категорія за визначенням є універсальною і застосовною до будь-чого чи будь-кого.
У християнську добу вони були застосовані навіть до Бога, щоби пояснювати Трійцю. Тоді ж були вдосконалені первинні арістотелівські категорії. Конкретні сутності стали називатися "іпостасями". Вони повністю втілюють спільну сутність, яку назвали "усією". Було встановлено, що окремі іпостасі та їхня спільна сутність можуть бути лише розрізнені, але не відокремлені одна від одної.
Як ці категорії можуть працювати для пояснення того, яким має бути мир в Україні? Уявімо, що мир (у сенсі відсутності війни) — це не соціально-політичний стан нації, а обʼєктивна річ або предмет, який в давньогрецькій онтології називався односкладовим словом "он". Щоби бути річчю, себто онтологічно стабільним, мир повинен бути стійким. Іншими словами, він не може бути просто перемирʼям або припиненням вогню, які легко скочуються у нову війну. Тобто мир за визначенням має бути тривалим. Коли це не так, то це не мир, а якась інша сутність, яку не можна називати "миром".
"Сутність миру" становить загальну категорію. Ця категорія є універсальною і незмінною. Вона втілюється по-різному в різних конкретних випадках: наприклад, у Франції після світових воєн, в Хорватії після югославських воєн, і нарешті в Україні. Ці випадки є, так би мовити, іпостасями миру.
Згідно з класичною онтологією, не може бути розриву між спільною сутністю миру та її конкретними іпостасями. Усі країни, що живуть у мирі, втілюють його спільну сутність по-своєму, але це завжди той самий мир. За термінологією богослова з VII століття, Максима Сповідника, іпостась — це "спосіб існування" ("тропос") загальних сутностей, які він ще називав "логосами". Отже, мир як спільність — це "логос". Нам в Україні треба його добре зрозуміти. Щоби мати можливість втілити його як українську іпостась миру. Український "спосіб існування" миру не буде повністю подібний до якихось інших випадків зі світової історії та практики. І це нам вирішувати, яким має бути цей "тропос". Але для нас важливо, щоби "тропос" українського миру повністю відповідав його універсальному "логосу".
Хтось може стверджувати, що ідеального миру на землі не існує, і матиме рацію. Але таке твердження змушує нас повернутися назад до Платона. Ще до Арістотеля Платон розробив те, що ми можемо назвати протокатегоріями. Він сам називав їх "ідеями". Це спільні риси конкретних речей, і ці риси існують в ідеальній сфері, яка перебуває десь понад цим світом. Ці риси не лише спільні, але й досконалі — на відміну від своїх недосконалих утілень у цьому світі. Якщо застосувати все це до ідеї миру, то будь-яке конкретне втілення ідеального миру є менш досконалим — що повністю відповідає спостережуваній політичній реальності. Проте навіть у недосконалих випадках миру ідеал миру залишається незмінним і невідʼємним від реальності.
Неоплатоніки намагалися примирити Платона й Арістотеля, зокрема й щодо категорій. Один із них, Порфірій, а після нього й інші філософи та теологи, іноді представляли те, що пізніше назвали іпостассю, як поєднання властивостей. Ці властивості належать природі й походять від неї. У період між V і VII століттями, християнські богослови особливо ретельно досліджували взаємозвʼязок між сутністю і її властивостями. Було встановлено, що будь-яка зміна в першій одразу спричиняє аналогічні зміни в останніх, і навпаки. Іншими словами, сутність і сутнісні властивості є невіддільними одна від одної і від самих себе. Якщо відбувається будь-яка зміна у властивості або сутності, остання перестає бути собою.
Стосовно миру це означає, що мир може бути справжнім лише тоді, коли його властивості залишаються з ним без будь-якого відчуження. На мій погляд, однією з таких сутнісних властивостей миру є справедливість. Сталий мир повинен бути справедливим, інакше він не може бути сталим, а отже, не може бути справжнім миром. Між миром і справедливістю немає онтологічної дельти, так само як її немає між сутністю та її властивостями.
Справедливість може бути реалізована в кожній країні, яка прагне миру, у власний спосіб, але вона завжди повинна супроводжувати мир. Якщо справедливість зменшується або повністю усувається, мир перестає бути миром. Тоді його варто називати якось інакше. Можна сперечатися про те, що таке справедливість, так само як і про те, що таке мир; проте обидва поняття слід сприймати як універсальні категорії.
Арістотель розрізняв більш конкретні спільні риси речей — "види", і більш загальні спільні риси — "роди". І те і те — спільності, але останній тип спільностей є більш узагальнюючим. Це же розрізнення можна застосувати до миру. "Справедливий" мир можна розглядати як більш конкретну властивість. Більш загальною властивістю, на якій ґрунтується справедливість, є моральність.
Ми не будемо зараз заглиблюватися у пошуки найточніших визначень моральності, а покладемося виключно на здоровий глузд. Він підказує, що моральність неможлива без шкали, яка б вимірювала добро і зло. Власне, ця шкала і робить етику можливою та актуальною. Здоровий глузд також підказує, що етика прямо повʼязана із справедливістю. Остання є підкатегорією першої. Якщо з рівняння миру вилучити справедливість, а також розрізнення між добром і злом, вся система етики руйнується. Зворотне також є правдою: релятивізація етичних принципів, коли йдеться про мир, робить справедливість також відносною. Етика є фундаментом для справедливості, і разом вони становлять фундамент миру.
Сталий мир можливий лише тоді, коли він ґрунтується на справедливості та розрізненні між добром і злом. Я проілюструю це за допомогою піраміди категорій, розробленої богословом з VI століття Леонтієм Візантійським. Він виокремлював менш загальну — сутнісну, та більш загальну — над-сутнісну — властивості як такі, що підтримують загальну сутність та її окремі випадки — іпостасі:
Це ще одна ілюстрація того, за яких умов можливий стійкий мир для України. Про мир в Україні, як вже зазначалося, ми говоримо як про іпостась спільної і універсальної сутності миру. У свою чергу, ця сутність повинна ґрунтуватися на таких сутнісних і спільних для всіх випадків миру властивостях, як справедливість. Справедливість, у свою чергу, повинна ґрунтуватися на надсутнісній властивості миру, яку можна ототожнити із мораллю. Якщо ми приберемо один сегмент піраміди знизу, то те, що знаходиться нагорі, одразу ж впаде вниз.
Підсумовуючи, як все це може працювати в конкретному процесі миротворчості в Україні? Український іпостасний випадок миру не відрізняється від будь-якого іншого в тому сенсі, що і справедливість, і етика з її розрізненням добра і зла є необхідними умовами для встановлення миру. Без справедливості, етичних засад або ж обох цих складових, сталий мир в Україні неможливий. Можливо, дехто назве це миром, але насправді це не буде миром. Це буде лише видимістю або примарою миру, такою ж нестійкою, як дим. Після того, як цей дим розвіється, війна повернеться. Але цього разу вона може повернутися не тільки в Україну, але й в інші частини світу.
Кирило Говорун, архімандрит, доктор філософських наук, директор Інституту Гаффінґтона у Лос-Анджелесі