Священний грааль: чому будь-яка влада хоче отримати контроль над Конституційним судом?

Конституційний Суд України не раз опинявся в центрі скандалів, пов'язаних з поділом влади, прийняттям сумнівних законів та впливом на незалежність самого суду. Кожна нова влада в Україні намагалася зробити все, щоб отримати "ручний" суд, який швиденько зможе визнати потрібний закон неконституційним або ж навпаки. Подібне маємо і зараз.

Реформа КСУ була першою з семи вимог Європейського союзу для збереження Україною статусу кандидата. Згідно з реформою суддів, як і раніше, призначають за квотами президента, Верховної Ради та З'їзду суддів, але є одна важлива зміна. Тепер кандидати повинні пройти перевірку у Дорадчій групі експертів (ДГЕ). До ДГЕ входять шестеро людей: трьох призначають ті ж президент, парламент та Зʼїзд суддів, а ще трьох — за пропозиціями міжнародних партнерів, зокрема Венеційської комісії. Такий підхід забезпечує незалежність, неупередженість та прозорість у відборі кандидатів.

Наразі в Конституційному Суді здійснює повноваження 12 суддів, однак це мінімально можлива кількість для проведення засідання та прийняття рішень. Тобто хвороба навіть одного судді може зупинити роботу всього органу. Вакантними залишаються ще 6 посад – 2 за квотою Президента України, 2 за квотою Верховної Ради України та ще 2 за квотою З'їзду суддів України.

Ще в лютому 2025 року ДГЕ передала Верховній Раді України та Президентові України всі необхідні документи для призначення 5 суддів КСУ – 2 за квотою Парламенту та 3 за квотою Президента. Проте з того часу був призначений лише один кандидат.

Затягування призначення незалежно обраних кандидатів може свідчити про бажання сформувати підвладний орган, який би з легкістю виконував всі забаганки президента або Верховної Ради. Допустити це дорівнювало б знищити всю конституційну реформу, яка "кров'ю та потом" проводилася в пам'ять про тих, хто віддав свої життя на Майдані та в боротьбі з російськими загарбниками.

Українській історії відомі приклади, коли КСУ ставав полем політичної боротьби, попри його законодавчу незаангажованість та нейтральність. Ми зібрали 5 найбільш сумнівних рішень Конституційного Суду, ухвалених через контроль з боку влади. 

Спойлер: свавільні рішення КСУ можна зустріти за каденції фактично кожного з президентів України. 

1. "Безкінечні" повноваження для Президента.
   
   У 2003 році, перед черговими президентськими виборами, в Україні виникла важлива юридична суперечка: чи може чинний президент Леонід Кучма, який обіймав посаду вже два терміни, балотуватися на третій? Конституцією України було передбачено, що одна й та сама людина не може бути президентом більше ніж два рази поспіль. Але, оскільки Конституція була прийнята 28 червня 1996 року, а Кучма вперше став президентом у 1994 році, виникла суперечка, і нардепи звернулись до Конституційного Суду, щоб той розтлумачив цю норму.
   
   У грудні 2003 року судді ухвалили рішення, що спантеличило багатьох: обмеження на два терміни починає діяти лише з моменту ухвалення нової Конституції. Це означало, що перший термін Кучми, який розпочався до 1996 року, "не рахується". Таким чином, його другий термін (1999-2004) вважався першим за новою Конституцією, а сам президент отримав право балотуватися на третій термін.
   
   Це рішення викликало хвилю обурення від суспільства, політичних сил та правознавців. Бо такий формальний підхід нівелював головну ідею Конституції — справедливість.
   
   До речі, висновок, який був покладений в основу рішення Конституційного Суду і який дозволив Кучмі балотуватися втретє, готували Юрій Битяк та Олександр Петришин, якого у 2021 році Зеленський призначив на посаду судді КСУ.
   
   Саме рішення стало одним із чинників, що загострили політичну боротьбу напередодні президентських виборів 2004 року, які пізніше переросли у "Помаранчеву революцію". На додаток, рішення посилило переконання в суспільстві, що влада намагається утриматися за будь-яку ціну. У результаті, Кучма не скористався цим рішенням і не балотувався на третій термін. Але сам прецедент залишив глибокий слід в історії українського конституційного права.
2. КСУ як інструмент Януковича.
   
   Кучма — не єдиний президент, який використовував КСУ як інструмент для отримання бажаного. Наступною, ще більш свавільною спробою захоплення влади, стало конституційне подання 252 народних депутатів, які хотіли визнати недійсним Закон про зміни до Конституції 2004 року. Це значно розширювало повноваження президента Януковича та дозволяло сконцентрувати всю владу в одних руках. При чому аргументи депутатів зводилися до того, що Закон про зміни прийняли з недотримання процедури. І КСУ визнав закон неконституційним.
   
   Відновлення Конституції у редакції 2006 року призвело до переходу від парламентсько-президентської до президентсько-парламентської форми правління. Зокрема, Президент отримав право самостійно формувати уряд, що стало ключовим фактором у зміні політичного балансу. Рішення в майбутньому стало одним із поштовхів до Революції Гідності.
3. "Так" незаконному збагаченню.
   
   Після Революції Гідності у 2014 році Україна за підтримки міжнародних партнерів створила нові антикорупційні органи — НАБУ та САП. Стаття Кримінального кодексу про незаконне збагачення була одним із ключових інструментів, що дозволяла цим органам перевіряти чиновників і, якщо їхні статки значно перевищували офіційні доходи, притягувати до відповідальності.
   
   Проте 59 народних депутатів звернулися до КСУ з поданням, у якому просили перевірити конституційність статті про незаконне збагачення. Вони стверджували, що ст. 368-2 КК України порушує ключові принципи права, зокрема, презумпцію невинуватості.
   
   КСУ погодився з цим аргументом, визнав статтю неконституційною, і, як наслідок, її скасували. Рішення ухвалили в розпал політичної кампанії, це додало йому ще більшого резонансу, бо сприйнялося суспільством як спроба завадити антикорупційній боротьбі. Згодом його назвуть "першою" спробою поховати антикорупційну реформу.
   
   Під тиском громадськості та міжнародних партнерів у вересні 2019 року Верховна Рада ухвалила новий закон, який відновив кримінальну відповідальність за незаконне збагачення. Стаття 368-5 КК України залишається ключовим інструментом в боротьбі з корупційними ризиками у владі.
4. "Ні" директору НАБУ.
   
   У травні 2020 року 51 народний депутат направила до КСУ подання щодо неконституційності Указу Президента України про призначення Артема Ситника Директором НАБУ. Характерно, що більшість авторів подання були членами фракції "Опозиційна платформа – За життя", а також депутатами, які раніше були об'єктами розслідувань НАБУ або мали з ним конфлікт. На кону стояло не що інше, як легітимність антикорупційного бюро – інституції, яку з такими зусиллями створювали під пильним оком міжнародних партнерів.
   
   КСУ визнав указ неконституційним, але не передбачив автоматичного звільнення Артема Ситника. Рішення не мало зворотної сили, тому всі попередні дії НАБУ під його керівництвом залишилися чинними. Проте легітимність Ситника як директора НАБУ була поставлена під сумнів. Багато сприйняли це рішення як політично мотивоване, спрямоване на підрив незалежності антикорупційних органів.
5. Боротьба з антикорупційною системою.
   
   У жовтні 2020 року КСУ ухвалив одне з найсуперечливіших і найрезонансніших рішень, відоме як "антикорупційне". Ним КСУ визнав неконституційними низку положень Закону України "Про запобігання корупції" та КК України, зокрема ті, що стосувалися електронного декларування та кримінальної відповідальності за недостовірне декларування.
   
   Підставою стало звернення 47 народних депутатів, які стверджували, що окремі положення антикорупційного законодавства порушують права суддів та є надмірним втручанням у їхнє приватне життя. Зокрема, суд визнав неконституційною ст. 366-1 КК України, яка передбачала кримінальну відповідальність за декларування недостовірних відомостей. Крім того, рішення позбавило Національне агентство з питань запобігання корупції значної частини повноважень: права перевіряти декларації, складати протоколи про адміністративні правопорушення та здійснювати моніторинг способу життя чиновників.
   
   Несправедливість рішення спричинила серйозний суспільний резонанс і спротив громадського сектору. Критично на нього відреагували й міжнародні партнери, вважаючи це кроком назад у боротьбі з корупцією, що тоді загрожувало безвізовому режиму та фінансовій допомозі.

***

Саме ці рішення стали, зокрема, причиною того, що реформа КСУ опинилася на першому місці серед вимог ЄС. Наразі міжнародні партнери також уважно слідкують і за імплементацією цієї реформи. Однак першочергово професійний, доброчесний та незалежний Конституційний суд необхідний нам, українцям. Адже наведені приклади яскраво показують яку шкоду державі може нанести ручний КСУ.

Можливість впливати на рішення Конституційного суду завжди була "священним граалем" для української влади, зволікання з призначенням суддів КСУ саме з боку президента та Верховної Ради показують, що президент Зеленський не відмовляється від традиції попередників впливати на КСУ. 

Особливо враховуючи, що після закінчення воєнного стану саме Конституційний Суд буде оцінювати конституційність акта, який визначатиме порядок та дату проведення майбутніх виборів.

Останні події, пов'язані з нападами на антикорупційну інфраструктуру, яскраво демонструють бажання Офісу президента збільшити свій авторитарний вплив і, схоже, зволікання з призначенням суддів КСУ є одним із пазлів цього плану.  

Анна Борисенко, юристка ВО "Автомайдан"