Фейсбучні рубежі: як штаби затикають дірки на фронті офіційними постами

Цю колонку "Українська правда" публікує на умовах анонімності, щоб не нашкодити авторові. Марʼян Мельник – псевдонім військовослужбовця.

Поки військові ведуть виснажливу боротьбу з противником на нулі, а цивільне населення долає екзистенційні виклики виживання без світла, води та базових соціальних благ, розгорнувся ще один, не менш запеклий фронт – інформаційний.

Це протистояння між OSINT-спільнотою – дослідниками відкритих джерел – та офіційними комунікаторами штабів різного рівня. Але називати його змаганням було б неточно: цілі сторін принципово різні.

OSINT прагне зафіксувати і показати реальний стан справ у смугах відповідальності. Штаби – відтермінувати цей момент якомога довше, не допустити його взагалі або спотворити реальність офіційним спростуванням.

Епоха інфільтрації та "сірих зон"

Останнім часом війна набула специфічного характеру. На тлі активної, майже безперервної інфільтрації противника в бойові порядки Сил оборони на різних відтинках фронту поняття "лінії зіткнення" стало надзвичайно розмитим. Ворог використовує тактику малих піхотних груп, які просочуються крізь посадки та забудову.

У цих умовах OSINT-аналітики, спираючись на геолокації відеозаписів з дронів – як українських, так і ворожих, – фіксують просування майже в режимі реального часу. Натомість офіційна військова бюрократія працює за зовсім іншим годинником.

УВ "Схід": стратегія заперечення чи інформаційна оборона?

Найбільш показово ця криза комунікації виявляється на прикладі Угруповання військ "Схід" – і саме тут ми маємо найбільшу кількість задокументованих розбіжностей між офіційними заявами та даними відкритих джерел.

На регулярній основі спостерігається одна й та сама схема:

1. OSINT-ресурси повідомляють про просування противника, втрату позицій, захід ворога в населені пункти або фіксацію на певних рубежах.
2. Комунікатори штабу через підпорядковані армійські корпуси та сторінки бригад випускають категоричні спростування: "логістичні шляхи не перерізані", "ворога в місті немає", "ситуація контрольована" тощо.
3. Реальність через кілька днів або тижнів змушує офіційні джерела визнати відхід "на більш вигідні рубежі" або вдатися до схожих евфемізмів.

Чому штаби "відстають" від реальності

Відповідь на це питання не однозначна, але з виразним ухилом у бік системної проблеми, а не свідомої стратегії. Феномен пояснюється трьома взаємопов'язаними факторами.

• Вертикаль доповідей проти горизонталі інтернету. Поки інформація про втрату позиції пройде шлях від командира взводу через роту, батальйон, бригаду та корпус до УВ – минає критичний час. Ніхто не хоче доповідати "нагору" погані новини, сподіваючись відбити позицію до якогось спланованого часу. У цей час OSINT вже публікує відео з ворожим прапором на руїнах чергової будівлі.
• Доктрина "ненагнітання". Штабний апарат досі дотримується переконання, що визнання будь-якої втрати позиції чи населеного пункту миттєво деморалізує суспільство і військо. Тому обирається тактика "заперечувати до останнього" поки факт не стане очевидним абсолютно всім.
• Заміна тактичних дій інформаційними. Найбільш критичний момент. Коли резервів або вогневих засобів для локалізації прориву чи відновлення логістики немає, єдина "зброя", яка залишається у штабу для демонстрації власної ефективності, – це пресреліз. Так створюється ілюзія контролю над ситуацією хоча б в інформаційному полі, тоді як на фізичному полі бою контроль вже втрачено.

Висновок

Протистояння офіційних речників і комунікаторів різних штабів з OSINT-спільнотою – це симптом глибшої проблеми. Найчастіше агресивні спростування просування ворога є не продуманою інформаційно-психологічною операцією, а захисною реакцією системи. Коли вплинути на фактичне просування противника вже неможливо через брак людей або боєприпасів, система намагається виграти кілька днів тиші в інформаційному просторі.

Проте наслідком такої "інформаційної оборони" стає найстрашніше – втрата довіри. Військові в окопах і цивільні в тилу починають більше вірити анонімним Telegram-каналам та OSINT-картам, ніж офіційним зведенням. У довгостроковій перспективі це руйнує фундамент опору набагато сильніше, ніж гірка правда.

Вихід із цього замкненого кола – не у "правильнішому" спростуванні OSINT, а в зміні самої культури комунікації: своєчасне, дозоване визнання складних ситуацій з акцентом на дії, а не на приховування фактів, здатне відновити довіру, яку зараз системно знищують офіційні "спростування".

Мар'ян Мельник