Світ повинен тиснути на Росію, а не на Україну

Вже понад місяць світові лідери та ЗМІ обговорюють мирний план, який має покласти край війні Росії проти України. Десятки зустрічей і переговорів, сотні заяв, і всі вони закликають до миру. Ці заклики часто адресовані Україні: мовляв, ось план, якщо ви дійсно хочете миру, погоджуйтеся. При цьому масовані атаки Росії на Україну дронами та ракетами не припиняються.

Але будь-яка угода, укладена під тиском, викликає сумніви щодо її законності та надійності. Будь-яка угода, яка чинить тиск на Україну і вимагає від неї відмовитися від своїх територій під примусом, не є законною і не може мати юридичної сили згідно з міжнародним правом. Якщо вона також має на меті амністувати злочини Росії, то конфлікт може тимчасово припинитися, але справедливості не буде. Не кажучи вже про мир.

Винагорода агресора

Статут ООН забороняє державам застосовувати силу та порушувати суверенітет, незалежність і територіальну цілісність іншої країни. Ця заборона є імперативною (норма, відома як "jus cogens" – частина системи правил, що відображають і захищають фундаментальні цінності міжнародного співтовариства). Це означає, що жодні виняткові обставини не можуть виправдати відступ від неї за жодних обставин.

Вторгнення Росії в Україну в 2014 році та анексія Кримського півострова самі собою були злочинами проти миру. Навіть тоді міжнародне співтовариство не тільки могло, але й було зобов'язане вжити заходів для захисту територіальної цілісності України. Оскільки Росія серйозно порушила одну з найфундаментальніших норм сучасного світового порядку, держави були зобов'язані не визнавати законність дій Росії, не сприяти їм, а також колективно протистояти їм. Це було не просто питанням політичного вибору: це обов'язкова вимога, що випливає з принципу верховенства права.

Право категоричне: жодна держава не повинна визнавати анексію окупованих територій державою-агресором. Ось чому, незважаючи на всі зусилля Російської Федерації протягом останніх 10 років, спрямовані на легітимізацію свого територіального завоювання України, жодна держава, яка дотримується права, не визнала Крим російською територією і не має права цього робити.

І все ж сьогодні в інформаційному просторі лунають тези щодо визнання суверенітету Росії над територіями Луганської та Донецької областей і Криму. Різні версії так званої мирної угоди, що обговорюються в ЗМІ, начебто натякають, що подальші спори щодо територій можуть бути вирішені лише дипломатичним шляхом. Однак це не відповідає праву.

Незаконна окупація території іншої держави залишається безперервним актом агресії, Україна матиме право в будь-який момент повернути контроль над своїми територіями, використовуючи дипломатичні та військові методи. Це невід'ємне право не може бути віддане під примусом зброї. Доки російські війська залишаються на українській землі без дійсної згоди України, акт агресії триває, як і право України захищати себе та повертати свої землі. Агресія не повинна винагороджуватися ні сьогодні, ні завтра.

Амністія за злочини – порушення міжнародного правового порядку

Пропозиція про амністію злочинів є ще однією спробою обійти право і є незаконною. Неможливо просто стерти з історії чотири роки повномасштабних бомбардувань українського цивільного населення, руйнування міст і сіл, лікарень, пологових будинків і шкіл.

Україна повинна відмовитися від притягнення до відповідальності за роки тортур, зґвалтувань, вбивств, викрадень і депортації десятків тисяч невинних громадян, зокрема дітей?

Міжнародне співтовариство повинно сказати українській прокуратурі, Міжнародному кримінальному суду, Трибуналу з питань злочинів агресії, Міжнародній комісії з розгляду претензій України до Росії та іншим органам, які намагаються притягнути російських лідерів і військових до відповідальності за свої злочини, щоб вони відступили і шукали інших шляхів?

Дехто може вважати, що всі ці дії, спрямовані на припинення конфлікту, є лише політичними торгами. Однак це не так. За політичними переговорами стоять правові обмеження. Міжнародне право чітко забороняє амністію за військові злочини, злочини проти людяності, тортури, насильницькі зникнення та геноцид. Немає іншого вибору, окрім як притягнути винних до відповідальності; будь-яке примусове рішення про інше буде недійсним.

Мир – це не лише відсутність конфлікту. Це також наявність справедливості.

Вейн Джордаш, королівський адвокат, президент Global Rights Compliance