Обіцянка донечці повернутися живим

Побратимство на війні часто звучить як щось романтичне — брати по зброї, що діляться останнім. Але для Івана, старшого солдата із позивним Декан, це зовсім інше. Це не про красиві слова, а про виживання, про насущні речі.

"Приходила зарплата — скидалися з хлопцями, купували собі машини, рації… Дякуємо людям, які ще не втомилися донатити", — каже Іван.

Йому 30. З них чотири роки він воює.

Романтики у війську немає, додає Декан. Є щоденна праця, де на терезах — чиєсь життя.

"Я хотів воювати. Я ж захисник!"

Війна застала Івана не вдома. 8 квітня 2022 року він прийшов до центру комплектування та соціальної підтримки. Там намагалися відмовити:

"Сказали: ти ще під строкову службу підпадаєш, не можемо взяти. Я два тижні ходив, поки нарешті прийняли".

Театр, ляльки і війна

До армії Іван був актором Криворізького театру ляльок, пізніше — Львівського театру "І люди, і ляльки." Працював і слюсарем, і вантажником — не цурався важкої роботи.

З початку повномасштабного вторгнення пройшов курс молодого бійця. Рік працював з ПЗРК. Потім — випадковий, але доленосний дзвінок командира:

— Треба людина в зведену стрілецьку бригаду Повітряних Сил.

"Я склав тест на БПАК — і забрали у пілоти", — каже Іван.

Так він опинився у світі, де кожна машина коштує дорожче за людське життя, а одна помилка — це не лише втрачений дрон, а й долі людей на землі.

Лелека, Небесна кара, Mavic 3 Pro : школа пілота на передовій

Навчання на різних комплексах БПЛА — це місяці. І кожен політ — новий урок.

Ніколи не забудеш перший: "Літачок відлетів на 18 км і втратив зв'язок. Думали — мінус. Виявилося, що просто не працював відеопатч. Історія проста, але нерви "пташка" нам полоскотала".

Іван служить у зведеній стрілецькій бригаді Повітряних Сил понад два роки. За спиною має найголовніше – досвід. Кожен політ – як екзамен.

Навесні 2024-го року був відряджений на Херсонщину до морпіхів. Там працював на "Лелеці" — стійкій, кодованій машині, яка давала можливість захищати розвіддані від перехоплень.

Команда Івана здійснювала глибоку розвідку, переглядала відео, шукала техніку, зміни на позиціях, маршрути ворога.

"Я розумів, що роблю важливу роботу. Передаю надважливу інформацію — і це давало сили".

Потім були інші напрямки: Донеччина, Іллінка, Селидове, Курахове, Покровськ. Точки, які на карті стали місцями втрат — техніки, нервів, друзів.

ФПВ, які приходять убивати

Війна технологій змінюється щодня.

"Заїжджаємо на позицію, і тут заходить їхній ФПВ. РЕБ відпрацював, задавив керування — і дрон впав за 15 метрів.

Якби не РЕБ — не знаю, чи б говорив зараз з вами".

На передових позиціях як ніде приходить розуміння: на війні друзі — розкіш.

"Стараюсь не прив'язуватись. Коли прив'язуєшся до друга, потім ламає втричі сильніше".

Найкращі "пташки" і мрія пілота

Серед десятків різних апаратів Іван найбільше цінує "Magura" та "Grey Widow":

"Прості, надійні, контрольовані. Летіли і поверталися".

Сучасна війна змушує виживати, маневрувати.

"Ворог вчиться дуже швидко. Ми перехоплюємо їхні дрони і перепрошиваємо. Вони — наші. Це війна техніки й людського ресурсу, де людина не дуже важлива".

А мрія?

"Хочу літати на великому крилі. Щоб ніс великий заряд і знищував ворога!".

Обіцянка донечці

Після всіх ротацій Іван знову вирушає на новий напрямок — тепер Сумський.

Він не говорить про перемогу пафосно. Не говорить про патріотизм. Він не грає ролей, хоча колись був актором.

"В мене є мрія повернутися живим до моєї 9-річної донечки Емми. Я їй пообіцяв, що повернусь!", — тихо каже Декан, вдягаючи балаклаву та йдучи на звичну для нього роботу.

І в цих словах — правда сотень українських пілотів БПЛА, які щодня запускають у небо свої "крила", знаючи, що кожен політ рівняється ризику . Для них — або для тих, кого вони намагаються врятувати.

Надія Балагурак, офіцер Повітряних Сил Збройних Сил України