Невидимі для системи: досвід служби іноземних військовослужбовців у Силах оборони України

Автори: Марія Панченко, дослідниця "Принципу" та Владислав Урубков, екс-аналітик "Принципу"

Ми проаналізували, як проходить служба іноземців у Силах оборони України і з якими системними викликами вони стикаються. Розглянемо це, рухаючись за логікою їхнього "шляху" — від рекрутингу до бойової роботи і військової кар'єри.

Окремо проаналізуємо негативні сценарії, які потребують особливої уваги: лікування після поранень, а також підтримку родин у випадках полону, зникнення безвісти чи загибелі воїна.

Структура служби та правовий статус

Іноземці воюють у Силах оборони України з початку російсько-української війни, а після повномасштабного вторгнення їхня кількість суттєво зросла.

Станом на серпень 2025-го у Сухопутних військах ЗСУ служило понад 8 000 іноземних військовослужбовців, а загалом у Силах оборони — щонайменше вдвічі більше. Таку оцінку в коментарі hromadske тоді давав в. о. начальника відділу координації з питань проходження служби іноземцями в ЗСУ Костянтин Мілевський.

Існують два основні формати служби іноземців. Перший — спеціалізовані підрозділи, укомплектовані переважно іноземними добровольцями: Інтернаціональні легіони ЗСУ у складі Сухопутних військ (які вирішено розформувати до кінця 2025 року), Міжнародний легіон ГУР, полк імені Кастуся Калиновського, Російський добровольчий корпус та інші. Другий формат — служба іноземців у складі лінійних бойових бригад, полків і батальйонів ЗСУ та НГУ.

Іноземні військовослужбовці проходять службу на тих самих умовах, що й громадяни України: підписують контракт, виконують бойові завдання та отримують ідентичне грошове забезпечення залежно від посади й умов служби.

Контракт для іноземного військовослужбовця є підставою для законного перебування в Україні й фактично виконує роль аналога посвідки на проживання на період служби.

Рекрутинг та оформлення на службу

За досвідом опитаних підрозділів, ініціатива працювати з іноземцями частіше виникає "знизу" — як етап розвитку і масштабування. Рекрутинг іноземців потребує додаткових організаційних зусиль: перекладу, супроводу документів і взаємодії з різними інституціями.

Є два сценарії рекрутингу. Якщо іноземець уже перебуває в Україні, він може звернутися до Центру рекрутингу іноземців та осіб без громадянства, ТЦК та СП, центрів рекрутингу або безпосередньо до військової частини, в якій хоче служити. Після подання заяви кандидат проходить спеціальну перевірку в Центрі рекрутингу іноземців (у підрозділах ГУР МОУ діє окрема процедура). А для тих, хто перебуває за кордоном, шлях до служби починається з заповнення онлайн-анкети. Далі — інтерв'ю, рішення про залучення до служби, перевірка, підписання контракту. Контракти такі ж, як для українців, з однією ключовою відмінністю — у іноземця є право розірвати контракт після шести місяців служби.

Також іноземному військовослужбовцю необхідно відкрити рахунок в українському банку для отримання грошового забезпечення. Для цього потрібен номер облікової картки платника податків (РНОКПП), який зазвичай оформлюють уже після підписання контракту. У цьому процесі іноземцям допомагає військова частина.

Проходження служби та військова кар'єра

Основна роль іноземців у СОУ — участь в активних діях безпосередньо на лінії бойового зіткнення (ЛБЗ). Іноземців майже не залучають до тилових функцій через мовні обмеження, а крім того, вони самі не надто зацікавлені в роботі у тилу, адже фінансова мотивація для них — одна з ключових.

Іноземні військові працюють малими групами по 6-8 осіб, які формуються за мовою спілкування. Така структура дозволяє забезпечити швидку й зрозумілу комунікацію в бою. З таких груп складаються окремі іноземні взводи, зі взводів — роти.

До жовтня 2024 року іноземці не могли обіймати офіцерські посади. Найвищим формальним рівнем були сержантські посади, хоча на практиці досвідчені іноземці часто керували штурмовими групами або виконували обов'язки командирів взводів. Нині це обмеження знято.

Ключовим системним викликом залишається мовний бар'єр. Найчисельнішою групою іноземців є колумбійці, які в окремих підрозділах становлять до 95% іноземного особового складу і часто не володіють ані українською, ані англійською мовою. Перекладачів критично бракує: на 100-120 іноземців припадає від 1 до 7 перекладачів за реальної потреби щонайменше в 10. У результаті перекладачів насамперед залучають до бойової комунікації, а на роботу з документами, адміністративними процедурами ресурсів часто не вистачає.

Про рапорти, документи і статус УБД

Усі рапорти в Силах оборони України подаються українською мовою. Іноземці не мають доступу до сервісу "Армія+", тому змушені подавати документи лише в паперовій формі. Не володіючи українською, вони не можуть самостійно оформлювати рапорти, тож на практиці це роблять побратими, діловоди або командири.

Схожі труднощі виникають і з оформленням статусу учасника бойових дій. Частина іноземців не подає документи через мовний бар'єр або через нерозуміння важливості цього документа для соціальних гарантій і виплат.

Медзабезпечення: вразливі місця системи

Мовний і культурний бар'єр особливо гостро проявляється під час лікування поранених. У підрозділах бракує людей, здатних забезпечити супровід, які до того ж володіли б іноземними мовами, а перекладачі зосереджені на бойових завданнях. Через це комунікація з пораненими в шпиталях часто є фрагментарною.

Іноземні військовослужбовці нерідко не повідомляють командування про переміщення між шпиталями або не надсилають довідки та епікризи. Це створює ризики — від помилкового подання в СЗЧ до ненарахування виплат чи проблем на наступних етапах лікування.

Окремий складний блок — встановлення інвалідності через ЕКОПФО. На комісію треба отримати направлення у лікаря, який попередньо перевіряє, чи іноземець перебуває в Україні на законних підставах (такою підставою є контракт з СОУ). Далі лікар має вказати у медичному порталі (наприклад, Helsi) реквізити паспорта пацієнта та РНОКПП (якщо є). Раніше спостерігалась проблема з тим, що система вимагала саме номер українського паспорта або посвідки на проживання, не пропускаючи ні номер закордонного паспорта іноземця, ні номер контракту. Проте у соцмережах "Принципу" наводили приклад, коли вдалось оформити направлення за номером військового квитка. В будь-якому разі, якщо виникають труднощі на етапі оформлення в медичній інформаційній системі, проблему можна вирішити через гарячу лінію НСЗУ.

Звільнення зі служби

Після звільнення зі служби іноземець втрачає підстави для легального перебування в Україні, якщо такою підставою був його контракт. У найгірших випадках це може призвести до поміщення в центр тимчасового тримання іноземців або навіть до видворення з країни, що може бути вкрай небезпечним через ризик кримінального переслідування.

Щоб отримати тимчасову посвідку на проживання після звільнення, іноземний ветеран має відповідати одній із трьох умов: повністю відслужити трирічний контракт, мати сумарно 180 днів бойових або бути списаним за рішенням ВЛК. На практиці навіть за відповідності цим критеріям виникають труднощі з підтвердженням стажу й взаємодією з Державною міграційною службою.

Родини іноземців — найбільш незахищена ланка

Родини військовослужбовців-іноземців мають ті самі соціальні гарантії, що й сім'ї українських бійців: право на часткову виплату грошового забезпечення у випадку полону або зникнення безвісти, а також на одноразову грошову допомогу в 15 млн гривень у разі загибелі (окрім громадян або резидентів РФ чи Білорусі).

Проте на практиці родини часто залишаються сам на сам із системою. Труднощі починаються вже на етапі оповіщення: згідно з процедурою, інформація передається від військової частини до ТЦК та СП, далі — до Головного управління військового співробітництва, потім — через дипломатичне представництво країни походження — безпосередньо до родини. Конкретний орган, який контактує з сім'єю (поліція, кризовий центр або дипломати), залежить від держави проживання. Шлях складний і тривалий, тож деякі військові частини або побратими контактують з родинами напряму, хоча це і заборонено керівними документами.

Перепоною для отримання виплат можуть стати складні родинні взаємовідносини. Якщо у бійця були цивільні шлюби, діти від різних партнерок, неповні дані про них можуть призвести до втрати права на допомогу — через подання недостовірної інформації.

Ще одна проблема — бюрократія. Щоб отримати допомогу, родина має звернутись до диппредставництва за місцем проживання, підготувати пакет документів, а крім того — мати представника в Україні, який зможе від їхнього імені подати документи до ТЦК СП, відкрити рахунок в українському державному банку та проводити банківські операції.

Окрема тема — ДНК-тестування. Багато іноземних військовослужбовців не здають ДНК заздалегідь. До того ж, можливості для родин пройти тестування за кордоном обмежені: сертифіковані лабораторії, які можуть передати результати в Україну, є лише в кількох країнах. Це створює додаткову невизначеність і затримує як юридичне визнання загибелі, так і отримання виплат.

У підсумку родини опиняються у вразливому становищі. Без доступної інформації й системного супроводу навіть передбачені законом гарантії залишаються для них радше декларацією, ніж реальною допомогою.

Висновки та рекомендації

Іноземні військовослужбовці виконують бойові завдання нарівні з українцями й формально мають ті самі гарантії. Водночас система не завжди враховує мовні, культурні та процедурні особливості їхньої служби. Через це іноземці часто залишаються "невидимими" — сам на сам з бюрократією, лікуванням і виплатами, а мовний бар'єр лише підсилює ці проблеми.

У складних ситуаціях важливо не залишатися наодинці з проблемою. Іноземні військовослужбовці системи МОУ та їхні родини можуть звертатися до Головного управління захисту прав військовослужбовців. Також Правозахисний центр для військовослужбовців "Принцип" створив Правовий навігатор для іноземців та осіб без громадянства — як точку входу з базовими алгоритмами та поясненнями. Цей інструмент може стати першим кроком до більш зрозумілої й людяної системи для тих, хто свідомо обрав воювати за Україну.