США залежить від нас
Минув рік Трампа для України. Це був рік феєричних американських гірок не лише для нас, а і для світу. Всіх кидало то вгору, то вниз. Ми дізнались багато цікавого – що ми "не маємо карт", що Трамп зупинить "війну за 24 години" і "нам залишилось останні два метри". Були і зустрічі в Овальному кабінеті з різною тональністю, перемовини в різних локаціях по всьому світу. Навіть червона доріжка серед суворих пейзажів Аляски мала місце.
Десь між цих подій Україна і Трамп (не США, а саме Трамп) підписали сировинну угоду з туманними перспективами. Тим часом вже добігає кінця зима 2026 року, а війна продовжується без жодних ознак сповільнення. Ба більше, війна переросла фактично в неприхований черговий геноцид українців під час забутих вже нами сибірських морозів під - 20 градусів. Цей геноцид ми вже навіть охрестили холодомором, навчились з ним справлятись і далі спостерігаємо за спробами Трампа укласти "велику гарну угоду" і закінчити війну.
Рік постійної боротьби. Але за що була ця боротьба? За таку омріяну зупинку війни? Звісно ж ні. В це могли повірити лише дуже і дуже наївні люди. Бо москва не прагне миру і зробить все для продовження цієї війни. Тим самим прирікаючи себе на поразку. І подальше її розшматування, яке неминуче. Бо Бог караючи в першу чергу забирає розум.
Ця боротьба була і не за Трампа, бо його апріорі не можна було "виграти". До речі, напередодні американських президентських виборів в 2024 році дехто в Києві прагнув перемоги Трампа зі словами: "демократів ми вже бачили, давайте подивимось на Трампа, може він буде краще". То як, подивились? Подобається?
Трамп не був, не є і не буде проукраїнський. Це аксіома. Адже москва просто завжди дасть більше, і жодні угоди про мінерали, дрони чи щось інше не допоможуть. Але це не говорить про те, що США не є проукраїнськими. Тут як раз навпаки. Тому дуже не раджу ототожнювати США і Трампа.
Так за що ми боролись цей рік? Ми боролись і виграли час. Ми перетерпіли. Але стратегічну мету під час першого року президентства Трампа виконали – дочекалась залежності Трампа від України. І починаючи з лютого час вже грає на нашу користь. Тож дивно чути деяких "українські" політиків, які після останніх перемовин в ОАЕ розкручують в українських медіа тези: "ми маємо укласти угоду про українську державність до травня 2026 року, бо якщо не укладемо, то США від нас відвернуться і буде погано". Тільки от не зрозуміло, що саме буде погано? А взагалі-то це улюблена тактика США - завжди вести перемовини з позиції сили, навіть якщо позиція дуже слабка. Якщо, звісно, сторона по той бік стола не москва або Пекін. А всім іншим можна просто кинути – "у вас слабка позиція". Тільки от Давос і Гренландія показали, що час поступово і невпинно грає не на стороні Трампа. І зараз головне для нас – спокійно витримати тиск, не моргнувши, тоді точно не програємо.
Будь-яка адміністрації Білого Дому завжди залежала від внутрішньоамерканського порядку денного. Адміністрація Трампа не є виключенням. Внутрішній трек в США напередодні проміжних виборів до Конгресу в листопаді 2026 року для Білого Дому далекий від оптимістичного.
Підтримка Трампа за найбільш чутливими питаннями для простого американця впала нижче 40%, що є критичним для американського президента. Зміни цієї тенденції на краще не проглядається. Виборець Трампа розгублений, адже важко сприймає його занадто радикальні і контраверсійні ініціативи. Проявом такого сприйняття є, у тому числі, і фактично розгромна критика від дуже поважного сенатора-республіканця Тома Тілліса. Поки що ця критика проти членів кабінету Трампа – Крісті Ноем і Стівена Міллера з вимогою їхньої відставки. До речі, це підтримує і такий собі Ілон Маск. І значна кількість консервативних республіканців. Тож кулуарні погрози Трампа відмовитись від України – це просто черговий блеф, який стане пострілом в ногу. Та і Зеленський до цього часу має позитивний баланс сприйняття серед американців +13%, Україна – френдлі, а москва – ворог. Лише Україна є єдиною потенційною козирною картою для адміністрації Трампа напередодні проміжних виборів.
А ще потрібно додати, що США дуже залежні від зовнішніх чинників. Зокрема американська економіка залежна від Європи і європейські країни почали це усвідомлювати. Судячи з останніх різких заяв європейців на Давосі, вони в процесі пошуку в собі хоробрості протистояти США та використовувати різні стримуючі важелі. Адміністрація Трампа на це реагує дуже нервово. От тільки навряд це допоможе.
Отже, підсумовуючи. Ми виграли рік. І чим ближче травень 2026 року, тим більше США стає безпорадними, опиняючись в наших з Європою руках. Ми виграли час, щоб Європа почала усвідомлювати загрози і знаходити власну суб'єктність. Ми показали Європі, що можна протистояти не лише росії, але і США. Ми вистояли і дочекались зламу внутрішньополітичних тенденцій в американському суспільстві. Залишилось головне - не зламатися нам вже на фініші та не віддати задарма цю перемогу в руки "українських" політиків.
Але для цього нам потрібно навчитись цінувати і поважати себе як націю, цінувати героїзм наших захисників на фронті та всіх, хто тримає нашу енергетичну систему в тилу. Не продавати свої здобутки за центи і поблажливі посмішки "партнерів". Усвідомити свою вагу і перевагу. Побачити внутрішні спроможності. І не просити, а вести за собою. Представляти партнерам дорожні карти до виконання і викладати їм уроки.
Ми як мінімум рівні партнери, бо платимо таку ціну, на яку жоден з них не готовий. І навчитись виявляти солодкоголосих зрадників "проти всього поганого та за все добре". Ми все це можемо зробити, бо вже пройшли важкий і довгий шлях. У нас немає іншого вибору. А партнери зітхнуть і підуть за нами. Бо у них така доля.
Все в наших руках і серцях.
Олег Дунда, народний депутат