"Шолом пам’яті" на Олімпійських іграх. Як Владислав Гераскевич переміг м’якотілий МОК
Серед деяких публічних людей побутує дуже хибне уявлення про конфлікт як продуктивну стратегію комунікацій. Вони вважають, що агресія, тролінг, епатаж привертають увагу і, в результаті, якимось чином вирішують їхні завдання. Насправді, ні. Бо цю стратегію треба застосовувати вміло, а інакше користі з неї куди менше, ніж шкоди.
І ось зараз Владислав Гераскевич показує майстер-клас із дійсно ефективного використання конфлікту для своїх цілей. У глобальному масштабі мʼякотіла, замилювальна щодо Росії політика Міжнародного олімпійського комітету (МОК) давно відома. Імовірність, що вони дозволять українському спортсмену змагатися в шоломі, на якому зображені загиблі від рук росіян спортсмени, завжди була близькою до нуля.
Уявімо собі, що МОК не має жодних претензій до шолому, і Гераскевич виходить у ньому на трасу. Заїзд триває менше хвилини, з цього часу шолом добре видно в кадрі секунд 30. Всього індивідуальних заїздів чотири. Скелетон дивляться в середньому 4-6% телевізійної аудиторії – це не фігурне катання і не стрибки з трампліна.
Враховуючи телевізійні та онлайн-трансляції та соціальні медіа, ідеться про 80-120 мільйонів глядачів. Коментатори, можливо, й відзначили однією фразою, що зображено на шоломі Гераскевича.
Медіа написали би про це, може, один раз. "Український олімпієць ушанував загиблих від війни спортсменів" – гарна історія, але не супер резонансна.
Натомість, абсолютно очікувана заборона МОК допомогла Гераскевичу запустити вже кілька хвиль медіависвітлення:
- намір змагатися в шоломі памʼяті;
- саме рішення МОК і пропозиція чорної нарукавної повʼязки ;
- пресконференція Гераскевича після заборони;
- Коментарі Зеленського, реакція українського НОК та інших спортсменів ("Вшанування – не порушення" на рукавиці Олени Смаги);
- Гераскевич продовжує тренуватися в шоломі та заявляє, що буде в ньому і змагатися;
- дискусія про релевантність та інституційну етику МОК.
Тут є все. І Давид проти Голіафа – спортсмен проти системи. І вся історія про заборону російським спортсменам змагатися під національним прапором через військову агресію (так, вони погані хлопці). І про зростаючу неефективність міжнародних інституцій.
А головне – є шолом памʼяті, потужний візуальний символ, який радо беруть у роботу і телеканали, і онлайн видання, і соціальні мережі.
Медіа пишуть про тих 22-х спортсменів, чиї обличчя зображені на шоломі памʼяті: від 9-річної киянки Вікторії Івашко – до чемпіонів та олімпійців, які загинули в бою.
Сукупно лише медіа охоплення цією історією можна оцінити в додаткових 15 мільйонів, а з урахуванням соціальних медіа – до 40 мільйонів людей. І це не лише фанати зимових видів спорту. Це вже велика, багатогранна історіях з хвостами в геополітику, етику, корупцію МОК і багато інших тем.
Більше того, тепер це резонансна історія, а значить виступ Владислава не виріжуть із телевізійних трансляцій, щоб поставити рекламу. Коментатори мають більше приводів озвучити історію детальніше під час самого заїзду. В новини це все теж матиме додаткові шанси потрапити.
В результаті, месидж "Росія вбиває українських спортсменів" долетить до набагато більшої кількості людей.
І це вже велика перемога.
Ось вона – якісна провокація і конфлікт як ефективний інструмент комунікації. Заснована на щирості – але й на чіткій моральній позиції, гаряча - але продумана і чудово реалізована.
Олімпійські ігри створювались для зміцнення миру у світі. А, значить, Владислав Гераскевич вже переміг. Подяка йому і безмежна шана.
***
З розрахунками потенційного і фактичного медіа охоплення мені допоміг ШІ.
Ярина Ключковська