Дрейф у невідомість: Як Україні не стати розмінною монетою у 2026 році

Чи відчуваєте ви це дивне заціпеніння? Здається, що війна зациклилася в нескінченному "дні бабака": ті самі зведення з фронту, ті самі дискусії про пакети допомоги, ті самі очікування "вирішального моменту".

Але ця інерція – ілюзорна. Поки ми звикаємо до позиційного протистояння, глобальна система під нашими ногами почала рухатися.

Advanter Group спеціально для спільноти Future Founders провели серію стратегічних ігор для актуалізації глобальних сценаріїв щодо російсько-української війни, заснованих на Теорії ігор, поведінкових моделях і системно-динамічному моделюванні.

Разом із партнерами (міжнародними аналітичними центрами і експертами) ми змоделювали сценарії подій 2026 року. Висновок, як і очікували, тривожний: світ перейшов у стан "небезпечного дрейфу". Система непомітно, але впевнено сповзає у бік рішень, які готуються за спиною України, всупереч міжнародному праву і Вестфальскій системі.

2026 рік ймовірно стане точкою, де інерція закінчиться. Питання лише в тому, куди нас винесе цією течією: до "великої угоди" за наш рахунок чи до нашої власної суб'єктності. Час емоційних прохань вичерпано. Настає час холодної гри, де ми або стаємо авторами власної долі, або перетворюємося на актив у чужому портфелі.

Ця колонка – не про прогнози. Вона про те, як розпізнати небезпечні підводні течії, та що конкретно ми маємо зробити, щоб зламати чужий сценарій.

Куди ми дрейфуємо?

Моделювання 2026 року виявило 10 базових сценаріїв, що описують поточний стан системи. Вони не є рівнозначними; деякі з них – це лише короткочасні переходи, тоді як інші мають ознаки "стратегічних плато", на яких світ може затриматися на роки.

Сценарії, які розглядалися:

S1. Керований конфлікт (позиційна війна) . Війна триває без вирішального прориву жодної зі сторін.

S2. Консолідація "Заходу", виснаження росії. Захід нарощує оборонні спроможності, а Україна поступово посилює позиції. Росія зазнає стратегічного виснаження (без негайного колапсу).

S3. "Гнила угода". США та частина Заходу тиснуть на Україну заради швидкої угоди. Формальний мир досягається ціною часткових поступок України власним суверенітетом і довгострокової нестабільності.

S4. Китаєцентричний світ. Ослаблений Захід і США дозволяють Китаю стати ключовим арбітром. Росія залежна від Пекіна, глобальні правила переглядаються (з подальшим переходом до "Нова Ялта" щодо сфер впливу).

S5. Ескалація з боку росії. Росія втрачає узгодженість з Китаєм і йде на ескалацію.

S6. росія домовляється зі США. Росія намагається домовлятися з окремими гравцями (в першу чергу США) щодо зняття санкцій, переорієнтації васальної залежності.

S7. Україна: ескалація ("Бджоли проти ведмедя"). Україна (переважно самостійно) підвищує ціну війни для Росії, змінюючи баланс сил. Але при цьому зростають ризики напруження у відносинах з партнерами.

S8. Розкол коаліції. Через втому, популізм або неузгоджені дії відбувається ослаблення демократичної єдності, що грає на користь росії.

S9. "Трикутник" (ЄС-Україна–Китай). Україна використовує потенціал відносин з Китаєм для розширення сектору стратегічного маневру, не виходячи формально із "західного табору".

S10. Україна стає активним стратегічним гравцем, здатним впливати на рішення Заходу і змінювати параметри рівноваги.

Моделювалися також і радикальні сценарії (військова поразка і втрата незалежності України, військова поразка росії, глобальна війна тощо), проте в горизонті 2026 року фінальний раунд стратегічних ігор стосувався зазначених вище сценаріїв (зі звітом щодо моделювання можна ознайомитися за посиланням).

Рівновага Неша досягається в двох сценаріях і обидва можна вважати інерційними. Основним (найбільш ймовірним з рівноважних) є S1 – це виснажлива позиційна війна.

Цей сценарій є доволі стійким, проте існує значний тиск щодо виходу з нього (як зсередини акторів, так і зовні). Головний ризик 2026 року – це "дрейф" від війни на виснаження до іншого рівноважного сценарію S6: прямої домовленості між США та Росією за нашою спиною.

Чому це відбувається? Західні еліти шукають "вихід", який дозволив би мінімізувати витрати та зосередитися на внутрішніх проблемах або протистоянні з Китаєм. Для них S6 виглядає як "заморозка", що дає передишку. Але для нас це – точка неповернення.

Як тільки суб'єктність України виноситься за дужки, система автоматично скочується до деградації. Угода без врахування наших інтересів неминуче веде або до сценарію S7 (нова, ще кривавіша ескалація через рік-два, коли РФ відновиться), або до S8 – розвалу західної коаліції, де кожен почне домовлятися з агресором окремо.

Таким чином ми дрейфуємо в бік "сфер впливу", де Україна знову стає буфером, а не частиною цивілізованого світу.

Проте стратегічне моделювання показало, що сценарій S6 є нестійким. Позитивним виходом з нього для України є посилення власної спроможності чинити опір агресору в умовах становлення у світі "права сили" (Сценарій S7).

А щодо базового сценарію S1 (позиційна війна на виснаження), то найкращий вихід з нього є сценарій S2, який фактично передбачає формування європейської армії, збільшення військової і фінансової допомоги Україні, посилення санкцій на росію для її виснаження. І хоча ймовірність реалізації цього сценарію залишається низькою, стратегічна гра засвідчила, що він залишається "на столі" в стратегічній перспективі.

Чому "Велика угода США-росія" – це пастка для світу

У кулуарах великої політики знову блукає привид "Real politik". Ідея проста: США та росія, на фоні домовленостей про сфери впливу і спільні економічні інтереси, припинення вогню в Україні, фіксацію ліній зіткнення (з поступками України) та поступове зняття санкцій в обмін на якісь ефемерні гарантії для України. Для втомленого від війни світу сценарій S6 виглядає як "світло в кінці тунелю". Але моделювання показує, що це світло – це фари потягу, що летить нам назустріч.

Ось три причини, чому "Велика угода" США та РФ – це пастка, з якої не буде виходу:

1. Легітимізація хаосу. Якщо агресія завершується торгом за території, міжнародне право офіційно стає мертвим. Це сигнал кожному автократу – від Близького Сходу до Південно-Східної Азії: "Бий першим, захоплюй більше, і з тобою домовляться". Замість стабільності світ отримає каскад регіональних воєн, де кожен захищатиметься сам. Встановлюється право сили.
2. Аргумент "одного човна" для Європи. Будь-яка угода без прямої участі України та ЄС автоматично повертає Європу в XIX століття – у часи "сфер впливу". Якщо Вашингтон і Москва домовляться самостійно, Європа перетвориться на об'єкт, а Україна – на буферну зону, яку РФ з'їсть частинами під час наступного стратегічного циклу. Це прямий шлях до розколу НАТО та втрати США ролі глобального лідера.
3. Економічна пустеля. Сценарій S6 не дає безпеки, необхідної для інвестицій. Хто вкладатиме мільярди у відбудову країни, доля якої підвішена на хиткій угоді двох ядерних держав? Така "заморозка" лише консервує руйнування і змушує активне населення залишати країну, роблячи нас слабшими з кожним днем.

Зрештою це сценарій швидкого повернення до війни – і мапа дрейфів сценаріїв це чітко показала.

Ми маємо донести до партнерів: "ви не купуєте мир. Ви купуєте лише короткий перепочинок перед значно більшою катастрофою." Раціональний аргумент простий: Україна – це не "проблема", яку треба закрити угодою, а ключовий актив, який тримає архітектуру безпеки Заходу від повного обвалу.

Що робити Україні?

Якщо ми не хочемо опинитися в меню чужої вечері, ми маємо самі стати кухарями. Моделювання 2026 року чітко вказує: вихід із "пастки рівноваги" можливий лише через активні, асиметричні дії. Для цього потрібна стратегія суб'єктивації.

Ось 5 ключових напрямків, на яких мають зосередитися держава та суспільство:

1. Від емоцій до раціональності. Ми маємо змінити наш глобальний наратив. Досить просити допомоги, апелюючи лише до моралі. Наш новий аргумент для Заходу – це стратегічний розрахунок: "Україна – це не проблема, яку треба вирішити ("відкупитися" грошима), а рішення для безпеки". Ми – єдина сила, що здатна стримати РФ та забезпечити стабільність кордонів Європи.

2. Геополітична диверсифікація. Не можна ставити все на одну карту (навіть якщо це карта США). Нам потрібно створювати мережу горизонтальних альянсів – з Британією, Польщею, країнами Балтії та Північної Європи. Це запобіжний захід проти ситуації, коли Вашингтон захоче домовитися з Москвою наодинці. А далі мова має йти про широкі безпекові коаліції з залученням ЄС, Канади, Японії, Індії Австралії, Південної Кореї.

3. Економіка як зброя. Наша ставка у 2026 році – це ВПК. Україна має стати "мілітарі-хабом" Європи, пропонуючи партнерам не лише випробування їхньої зброї, а й спільне виробництво технологій, яких немає у РФ. Це створить реальний економічний інтерес Заходу в нашій перемозі. А це означає — збереження інженерних команд, доступ до фінансування, відкриття експорту зброї з України (а не перенесення виробництв).

4. Ситуаційний центр стратегічних комунікацій. Ми маємо випереджати російські вкиди про "втому від війни". Нам потрібен єдиний центр, що координуватиме роботу дипломатів, медіа та громадського сектору в США, ЄС та країнах "Глобального Півдня" (Індія, Бразилія), просуваючи тезу: "Угоди без України – це початок великої війни у вас вдома".

5. Робота з елітами. Нам потрібно системно підтримувати комунікацію з незалежними think tanks на Заході. Наші смисли мають звучати не тільки з вуст українських політиків, а і з боку авторитетних західних експертів, які пояснюватимуть своїм виборцям ризики сценарію S6 і переваги сценарію S2.

Час грати свою гру

Ми увійшли у 2026 рік в умовах колосальної напруги. Але турбулентність – це не лише загроза, це ще й вікно можливостей. Система нелінійна, а отже, навіть невелике, але точно докладене зусилля може змінити траєкторію величезної машини глобальних подій.

Суб'єктність коштує дорого. Вона вимагає відмови від ілюзій, внутрішньої єдності та готовності грати в довгу. Проте альтернатива – стати "сірою зоною" або розмінною монетою – обійдеться нам набагато дорожче. Ми не маємо права просто чекати, що принесе 2026 рік. Ми маємо створити його самі.

Андрій Длігач, д.е.н., голова Advanter Group, голова Kyiv Foresight Foundation, глобальний амбасадор Singularity University, професор КНУ імені Тараса Шевченка