Суд настільки сильний, наскільки захищена його найслабша ланка

Кожного року звіт Європейської комісії дає нам шанс побачити себе ніби в дзеркалі. Якщо говорити про систему правосуддя, то там відображається не тільки те, як нас оцінюють ззовні, а й проблеми, які ми самі відчуваємо щодня.

Звіт, який ми отримали наприкінці минулого року – це одночасно і висновки, і дорожня карта. Він фіксує: українське правосуддя працює, тримається, реформується, але також балансує на межі виснаження.

Головний висновок однозначний – попри безпрецедентні виклики воєнного часу судова влада України демонструє стійкість та працездатність. Цифри говорять самі за себе: понад 4,5 мільйона справ щорічно, показники розгляду на рівні 95–98% у 2024 році, не зважаючи на звуження кадрового та матеріального наповнення.

Цифри, через які ми бачимо реальну картину роботи судової гілки влади вказують, що вона працює не завдяки, а всупереч – в умовах тотального браку кадрів та ресурсів. Коли люди доволі довго чекають на рішення, їхній гнів зрозумілий, але треба бути чесними: це не провина конкретного судді, який працює за чотирьох. Це проблеми системи, де структурне перевантаження фізично унеможливлює швидке правосуддя.

Ще одна наша глибока проблема – знецінення роботи апарату та патронатної служби суду. Це не просто "люди з паперами", це хребет системи правосуддя. Без кваліфікованого секретаря чи помічника процес зупиняється. Я знаю це з власного досвіду, бо з 2001 року сама проходила цей шлях. Тоді ми теж працювали на виснаження, але мали чітку мету і ми розуміли, що її досягнення є реальним. Статистика Господарського суду Києва (2006–2012 р.р.) вражає, бо понад 30 помічників стали суддями. Це була дієва модель: ти інвестуєш сили й час, а держава гарантує тобі кар'єрну перспективу. Саме цієї мотивації нам бракує сьогодні, щоб зберегти професіоналів у системі.

Що ми мали станом на кінець 2025 року? Суху, але невтішну статистику: понад 2000 вільних судових посад і 1000+ пустих крісел в апаратах судів. Це означає, що там, де має працювати злагоджена команда, лишилися поодинокі працівники, які відповідають фактично за все одночасно: вони і реєструють пошту, і пишуть проєкти рішень, і спілкуються з відвідувачами суду.

Час нарешті зламати хибне уявлення про роботу апарату та патронатної служби суду

Помічник судді – це не кур'єр для доручень, це юрист високого класу, який аналізує законодавство і закриває левову частину завдань по справі. Секретар судового засідання, спеціаліст відділу документообігу суду – це люди, які тримають на собі величезну кількість обов'язків. Суспільство вимагає від них  ювелірної точності та аналітичного мислення, але по факту вони змушені працювати в умовах конвеєра, що фізично виснажує.

Єврокомісія висловлює серйозне занепокоєння щодо фінансування судової влади: бюджет на 2025 рік покривав лише близько 61% її потреб, у 2026 році ситуація не буде кращою. Недофінансування системи майже на 40% має прямі негативні наслідки для громадян. Це чийсь спір про майно, бізнес-конфлікт чи право на спадок, які залишаються нерозглянутими протягом тривалого часу.

Ми звикли говорити про незалежність суддів, але забуваємо, що суд – це єдиний організм, і він настільки сильний, наскільки захищена його найслабша ланка. У доповіді ВРП за 2024 рік чітко вказано: не можна вимагати незалежності від людей, які знаходяться на межі фінансового виживання. Помічники та секретарі мають доступ до найпотаємніших деталей справ: від комерційних таємниць корпорацій до доль людей і мільйонних активів.

І тут ми стикаємося з парадоксом. Довіряючи цим людям таємниці і долі, їхня праця оцінюється в 10–12 тисяч гривень. Це менше, ніж заробляє людина із середньо-спеціальною освітою, при тому, що від працівника суду вимагають вищої юридичної освіти.

Коли замість кар'єрного росту, юрист думає про фізичне виживання, система втрачає найкращих спеціалістів. Ми власноруч створюємо умови для негативного відбору кадрів, руйнуючи інституційну пам'ять системи правосуддя.

Рада Європи та GRECO наголошують: гідна оплата – ключовий антикорупційний бар'єр і передумова незалежності. Це інвестиція в національну безпеку: мінімізація ризиків монетизації інсайду. Захищений суддя без мотивованої команди не вирішить проблеми системи правосуддя.

Кадровий дефіцит і перевантаження спонукають до технологічних рішень – від ШІ для підготовки проєктів рішень до спроб алгоритмічної оцінки справ. Система впроваджує Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, "Електронний суд", онлайн-засідання. Однак будь-які технології залишаються лише інструментами, залежними від людини: секретарі вводять дані, працівники канцелярії супроводжують справи, фахівці перевіряють результати автоматизованої обробки. Автоматизація оптимізує процеси, але не замінить експертизу й не усуне дефіцит кадрів.

Технологічний прогрес і спокуса швидких рішень

Світовий досвід чітко попереджає, що ШІ не може замінити суддю, якому бракує часу. У судах він допустимий, як помічник, перекладач, навігатор, інструмент доступу до правосуддя, але не як той, хто формує рішення замість людини. Якщо суддя у своїй роботі стає залежним від непрозорого алгоритму, громадянин втрачає важливий елемент захисту – живе суддівське судження й совість.

Коли велика війна почалася, система не зупинилася не тому, що так написано в законі, а тому, що люди залишилися на місцях. Вони рятували сервери та справи, організовували роботу під час блекаутів та обстрілів, забезпечували безперервність судочинства. Вони довели, що право сильніше за хаос. За поточного рівня оплати праці утримати кваліфікованих спеціалістів майже неможливо, оскільки ринок ІТ та юридичних послуг пропонує їм зовсім інші умови. І так само зараз, коли ми переживаємо найважчу зиму війни (а в приміщеннях на роботі +12), система дає стабільний результат і справи розглядаються.

Європейські стандарти починаються з поваги до людей

За кожною цифрою у звіті стоять живі історії суддів, фахівців з організаційного та патронатного забезпечення правосуддя – людей, які працюють під сиренами, щодня проходять випробування втомою та відповідальністю. Як суддя, я чітко усвідомлюю: без своєї команди я не можу бути ефективною. Жодне моє рішення не стане реальністю без їхньої кропіткої праці, тому їхні проблеми – це і мої проблеми, їхня перевтома – прямий ризик моєї помилки.

Інвестиція в організаційне та патронатне забезпечення суду – це пряма інвестиція в євроінтеграцію, у виконання критеріїв щодо ефективності правосуддя, дотримання строків та доступу громадян до суду. Збереження професійного ядра служби забезпечення діяльності суду – це тест на нашу інституційну зрілість, за яким уважно стежать європейські партнери. Питання лише в тому, чи готові ми всі, як законодавці, уряд, судді, журналісти дивитися на суд не тільки, як на об'єкт критики, а як на спільну інвестицію у власну безпеку.

Марина Барсук