Захист цивільного населення в умовах війни високої інтенсивності: чотири уроки України

2025 рік став найсмертоноснішим для цивільного населення України з моменту початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Це свідчить не лише про інтенсивність бойових дій, а й про те, наскільки вразливими залишаються системи забезпечення життєдіяльності цивільного населення в умовах конфліктів високої інтенсивності.

Те, як ця вразливість виглядає у реальному житті, найкраще видно далеко поза стінами кабінетів, у яких ухвалюються політичні рішення. Під час зустрічі з громадою на Сумщині, де організація CIVIC працює з місцевими жителями та представниками влади, одна мати розповіла, що її п'ятирічна донька вже може розрізнити звук дрона "Shahed" і крилатої ракети та показати, як правильно ховатися під час обстрілу.

Після понад десятиліття війни, що розпочалася у 2014 році, та чотирьох років її повномасштабної фази, Україна більше не веде абстрактних дискусій про захист цивільного населення. Вона засвоїла здобуті дорогою ціною уроки, які стають дедалі актуальнішими в міру того, як конфлікти по всьому світу набувають дедалі більш урбанізованого та непередбачуваного характеру.

Урок 1. Громади – це не пасивні об'єкти захисту, а активні партнери у його забезпеченні

Хоча основна відповідальність за захист цивільного населення лежить на державі, в умовах широкомасштабного конфлікту надзвичайно важливо, щоб громади мали можливість самостійно визначати свої потреби у сфері безпеки.

Для того, щоб заходи захисту були ефективними та сталими – особливо в ситуаціях, коли зусилля держави підтримуються міжнародними партнерами, – необхідно посилювати голос цивільного населення, аби безпекові рішення відповідали реальним умовам життя людей.

Залучення цивільного населення до розробки механізмів захисту не лише підвищує рівень їхньої безпеки, а й стимулює їхню готовність долучатися до реагування на надзвичайні ситуації, використовуючи власний досвід та ресурси заради захисту своїх громад.

У 37 громадах держа створила Центри безпеки, які об'єднують під одним дахом пожежні частини, пункти екстреної медичної допомоги та поліцейські відділки. У сільській місцевості та віддалених районах діють добровільні пожежні бригади, які мають змогу оперативно реагувати на пожежі, обстріли та інші надзвичайні ситуації, спричинені конфліктом. На чолі багатьох із цих добровільних пожежних бригад стоять жінки, що відображає вплив мобілізації у воєнний час на місцеві спроможності у сфері захисту.

Нещодавнє дослідження CIVIC засвідчило, що за наявності таких структур громади демонструють вищий рівень готовності до можливої ескалації. Особливо помітною ця тенденція є у Рівненській, Одеській, Чернігівській та Запорізькій областях.

Залучення громад до механізмів захисту – таких як добровільні пожежні бригади під керівництвом жінок, – не лише посилює безпеку цивільного населення через пришвидшення заходів реагування у кризових ситуаціях, а й сприяє зростанню мотивації, участі та сталості фахового досвіду на місцях.

Урок 2. Цивільно-військова взаємодія допомагає механізмам захисту залишатися дієвими та адаптуватися в умовах обстрілів

Якщо громади беруть участь у формуванні та реалізації механізмів захисту цивільного населення, то взаємодія між цивільними та військовими структурами допомагає цим запобіжникам зберігати дієвість і водночас адаптуватися в умовах активних бойових дій.

Конфлікт в Україні характеризується стрімким розвитком нових тактик і видів озброєння, що призводить до змін у характері загроз для цивільного населення та, відповідно, у видах захисту, яких воно потребує.

Рішення, які ухвалюються під час війни, безпосередньо впливають на рівень безпеки цивільних осіб. Саме тому надзвичайно важливо, щоб цивільне населення мало можливість комунікувати з військовими щодо своїх безпекових потреб.

Не менш важливо, щоб військове командування системно враховувало питання захисту цивільного населення під час планування та проведення операцій.

В Україні офіцери підрозділів цивільно-військового співробітництва (ЦВС) координують взаємодію з органами місцевого самоврядування, гуманітарними організаціями та громадами, забезпечуючи життєво важливий зв'язок між питаннями захисту цивільного населення у прифронтових районах і підтриманням військових операцій. Ці офіцери сприяють проведенню евакуацій, допомагають відновлювати надання основних послуг і підтримують комунікацію між збройними силами та місцевим населенням у кризові часи.

Офіцери ЦВС також відіграють важливу роль у моніторингу шкоди, завданої цивільному населенню, а також у зборі й аналізі даних про цивільне середовище. Вони продемонстрували високий рівень відданості справі вирішення проблем цивільних осіб та координації з місцевою владою, сприяючи розбудові системи цивільно-військової взаємодії, яка виявилася критично важливою для стійкості суспільства в Україні.

Оскільки лінія фронту простягається на понад 1000 кілометрів, а кілька великих міст перебувають під прицілом багатьох видів російського озброєння, згуртована робота громад, влади та військових є критично важливою для забезпечення стійкості суспільства.

Офіцери ЦВС також можуть відігравати ключову роль в оцінюванні цивільного середовища. Систематичне врахування таких оцінок в оперативному плануванні разом із налагодженими механізмами взаємодії здатне зменшувати шкоду для цивільного населення, що підкреслено у тематичному дослідженні Центру передового досвіду з питань цивільно-військового співробітництва. Інституціоналізована взаємодія посилює результати у сфері захисту в умовах бойових дій. Там, де такі механізми відсутні, ризики для цивільного населення зростають і стають менш передбачуваними.

Урок 3. Захист цивільного населення має починатися ще до першого удару

Один із найочевидніших уроків українського досвіду полягає в тому, що евакуація не може бути другорядним питанням, про яке згадують в останню чергу. Традиційні навчання з евакуації зазвичай охоплюють лише працівників критичних служб і проводяться за заздалегідь визначеними планами. Проте під час війни самі цивільні особи стають тими, хто першим приходить на допомогу й змушені імпровізувати під обстрілами. Ця реальність підкреслює необхідність завчасного планування захисту, яке виходить за межі формальних протоколів і включає широку підготовку всієї громади.

У частині населених пунктів Херсонщини цей принцип уже втілили у життя. Деякі громади провели неформальні переписи, щоб зареєструвати осіб з інвалідністю, літніх осіб та тих, хто потребуватиме допомоги під час евакуації. Вони навіть закріпили приватні автомобілі за сусідами на випадок термінової евакуації. Такі низові ініціативи виникли безпосередньо в процесі постійного вивезення людей. Лише за 2025 рік понад 147 тисяч осіб виїхали з прифронтових територій до безпечніших місць.

Практичний досвід переконливо свідчить, що планування захисту має передбачати залучення цивільного населення, чіткий розподіл відповідальності та налагоджену комунікацію ще до видачі першого наказу про евакуацію, адже після ескалації насильства можливості різко звужуються, а на кону опиняються людські життя.

Урок 4. Без наявності практичних інструментів захист не працює

Міжнародне гуманітарне право залишається основоположним фундаментом. Воно регламентує зобов'язання, встановлює стандарти та закріплює принцип недопустимості обрання цивільних осіб об'єктами насильства. Проте події в Україні доводять: самих лише правил недостатньо в умовах затяжних боїв у містах із застосуванням високотехнологічного озброєння. Те, що сторони погоджуються дотримуватися певних норм, ще не гарантує безпеки для кожного.

Реальному зменшенню шкоди сприяє саме наявність чіткого плану: розуміння того, як евакуювати людей, наявність каналів зв'язку між військовими та цивільними, а також підготовка алгоритмів дій у надзвичайних ситуаціях і способів комунікації на випадок критичного загострення. Такі плани перетворюють теоретичні ідеї на конкретні дії, які люди здатні виконати навіть під колосальним тиском.

Коли ситуація розвивається стрімко, а майбутнє залишається невизначеним, людям необхідно чітко знати свій порядок дій і мати план, адаптований до особливостей саме їхньої місцевості.

Тому глобальні механізми захисту мають пріоритезувати практичну реалізацію заходів нарівні з дотриманням правових норм. Ці уроки актуальні і для конфліктів далеко за межами України.

Від Близького Сходу до Африки конфлікти стають дедалі більш урбанізованими, технологічно складними та точаться в густонаселених районах, де цивільні мешканці продовжують жити у своїх домівках. Без інтеграції практичних інструментів у військові операції розрив між юридичними зобов'язаннями та реаліями на полі бою лише зростатиме.

Джоан Ла Терр'єр, директорка Центру з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту CIVIC в Україні, експертка із захисту цивільного населення з понад 10-річним досвідом у гуманітарному секторі