Як працює підтримка психічного здоров'я військових — і що треба вдосконалити

Дослідники Центру психічного здоровʼя НаУКМА Сергій Богданов, Костянтин Думчев і Катерина Косс, які разом з Правозахисним центром для військовослужбовців "Принцип" вивчали систему психологічної підтримки військовослужбовців ЗСУ, розповідають про переваги та недоліки цієї системи.

У суспільстві, в армії розуміють важливість психологічної підтримки для військовослужбовців. Але в умовах тривалої війни такої допомоги завжди бракуватиме.

У професійній спільноті регулярно звучать пропозиції збільшити штат психологів-офіцерів. Суспільство очікує кращої якості психологічних послуг для військових. Проте постає складне питання: як реалізувати ці очікування в умовах дуже обмежених ресурсів?

Боєздатність підрозділу завжди має пріоритет над охороною психічного здоров'я. Можливостей для регулярних ротацій часто немає. Це реалії повномасштабної війни. А досвідчених психологів бракує не лише у війську, а й у цивільному секторі.

Науковці Центру психічного здоровʼя Києво-Могилянської академії разом з експертами правозахисного центру для військовослужбовців "Принцип" провели дослідження "Шлях до ефективної психологічної підтримки військовослужбовців ЗСУ: інтегрований погляд на виклики та пошук дієвих рішень". Результати цього дослідження дозволяють краще зрозуміти, чому система психологічної підтримки військових часто працює не так, як очікується, при великих зусиллях багатьох команд у війську і в Міністерстві оборони.

Як працює система — і де вона дає збої

Формально система психологічної підтримки військовослужбовців ЗСУ виглядає досить повною: у військовому секторі передбачені етапи відбору, психологічної підготовки, супроводу та відновлення. У цивільному секторі військовим надають психіатричне лікування, також є окремі гарні практики психологічної реабілітації. Тобто система охоплює весь спектр допомоги — від самодопомоги до спеціалізованого лікування.

Але на практиці доступ до якісної допомоги дуже нерівномірний. Часто він залежить від розуміння і рішень конкретних командирів, а також від активності самих військовослужбовців, їхніх родин і побратимів.

Перша психологічна допомога і скерування

Умови, у яких перебуває більшість військових зараз — це постійний стрес, хронічна втома і виснаження через тривале перебування на передовій.

Науково доведено, що перша психологічна допомога найефективніша тоді, коли її надають відразу після психотравмуючої події і вона може здійснюватись побратимами та посестрами, які пройшли додаткове навчання. Після цього необхідно визначити, чи необхідне скерування до фахової підтримки.

Ми побачили у дослідженні, що до виконання відносно простих завдань першої психологічної допомоги залучаються кваліфіковані фахівці. Але забезпечити постійну присутність фахових психологів у зоні бойових дій для всіх військовослужбовців практично неможливо. І людські ресурси, необхідні для виконання більш складних завдань психологічної підтримки, витрачаються не оптимально.

Почасти реальну психологічну допомогу замінює формальне проведення масового психологічного тестування без подальшої роботи з результатами. Діагностика — це дуже важливий крок, але за умови, що вона допомагає у плануванні відновлення чи лікування.

На думку учасників дослідження, своєчасний доступ до програм відновлення чи лікування часто залежить від того, чи зможе командир вчасно помітити, що з військовим щось відбувається. Як зазначив один із психіатрів, який брав участь у дослідженні: "Що б ми не робили, це не працює, якщо немає лояльності командира до цієї теми і базових компетенцій у сфері психічного здоров'я. Якщо командир розуміє важливість цього питання, тоді з'являються і ресурси, і можливості. Якщо ні — система просто не працює".

Коли психолог не може бути психологом

Ще одна проблема — конфлікт ролей у роботі офіцерів психологічної підтримки персоналу. Часто ця посада поєднує дві різні функції: допомогу військовослужбовцям і дисциплінарний контроль. У такій ситуації психолог має одночасно бути людиною, якій довіряють, і людиною, яка розслідує порушення. Крім того, на психологів покладається функція морального забезпечення, яке включає патріотичне виховання. Це підриває довіру або не формує її.

Сумніви у кваліфікації психологів і стигма щодо звернення по допомогу залишаються серйозними бар'єрами — навіть тоді, коли психолог формально доступний.

Неформальна підтримка

Значна частина психологічної підтримки у війську відбувається неформально. Йдеться про підтримку "рівний — рівному": розмови між побратимами, спілкування з медиками або капеланами, прості щоденні способи впоратися зі стресом — дзвінки близьким, спорт, гумор чи догляд за тваринами. "Мабуть, тваринка допомогла найбільше… наче все стало нормально", — згадує одна з військових-респонденток дослідження.

Бойовий медик описує це ще простіше: "Якщо бачиш, що людині погано, підходиш і питаєш: "Що сталося?". Сідаєте, курите по сигареті — і просто говорите". Такі речі справді допомагають. Але коли стрес накопичується або починає впливати на здатність виконувати бойові завдання, без професійної допомоги вже не обійтися.

Проблеми з відновленням і лікуванням

Сьогодні у ЗСУ бракує стандартизованих програм психологічного відновлення, адаптованих до умов війни. Йдеться про короткі періоди відновлення для малих груп військових, які дозволяють зменшити накопичений стрес без втрати боєздатності підрозділу. Наявні програми дуже різні за якістю і часто залежать від конкретних спеціалістів.

Психіатрична допомога при цьому нерідко починається занадто пізно — коли стан уже потребує стаціонарного лікування. Або навпаки, людей направляють до перевантажених психіатричних лікарень замість програм відновлення. Психіатр-респондент дослідження коментує це так: "Із 10 тих, кого направляли, трьом [насправді] потрібна була госпіталізація".

Слід додати, що після серйозних поранень військових можуть скеровувати на медичну реабілітацію, де також є можливість отримати психологічну допомогу. Проте навіть у реабілітаційних закладах військові не завжди отримують достатній обсяг психологічної допомоги. В Україні досі чітко не визначено, який саме обсяг такої підтримки має бути частиною медичної та фізичної реабілітації.

Що можна змінити

По-перше, система психологічної підтримки має будуватися за принципами багаторівневої моделі ВООЗ. Це передбачає, що у значній частині випадків можуть допомогти прості втручання. Тому, якщо у кожному підрозділі визначити людину, навчити і делегувати їй частину завдань з психологічної підтримки (це може бути капелан, військовий медик, замкомандира, військовий, що вже неформально виконує таку функцію в колективі), обмежені людські ресурси будуть використовуватись оптимально. Наприклад, вже є позитивний досвід роботи позаштатних помічників психолога та добровольців-хорунжих на рівні відділень, які надають першу психологічну допомогу під супервізією психологів на рівні батальйону чи бригади.

По-друге, необхідно системно навчати командирів всіх рівнів, як впровадити у своїх підрозділах регулярні процеси підтримки психічного здоровʼя (наприклад, використання даних діагностики для скерування до програми відновлення), виходячи з реалій обмежених ресурсів, в тому числі часу та уваги самого командира. Продовжити навчання практикам after action review, які формують культуру відкритості і поваги.

По-третє, варто розділити функції морального забезпечення і психологічної допомоги. Це допоможе зменшити стигму і підвищити довіру до психологів.

По-четверте, потрібно запровадити стандарти різних типів допомоги — зокрема програм психологічного відновлення. Це дозволить масштабувати закупівлю якісних послуг державою і залучати цивільних провайдерів.

І нарешті, важливо розширювати доступ до дистанційної психологічної та психіатричної допомоги — через телемедицину і мультидисциплінарні онлайн-команди.

Проблему психологічної підтримки військових неможливо вирішити одним рішенням — наприклад, просто збільшивши кількість психологів. Потрібна системна робота: навчання командирів, розвиток програм відновлення, використання ресурсів цивільного сектору і підтримка неформальних практик допомоги.