Відбудова енергетики без прозорості – відбудова корупції

Ми пройшли найважчу енергетичну зиму завдяки самовідданій роботі енергетиків, Силам Оборони, які захищали критичну інфраструктуру, та підтримці міжнародних партнерів. Тепер ми маємо шість, максимум вісім місяців, щоб підготуватися до зими наступної, яка обіцяє бути значно важчою.

Наразі дискусія про підготовку до наступного опалювального сезону ведеться переважно в технічній площині: які об'єкти відновлювати першочергово, як децентралізувати генерацію, якими темпами нарощувати захисні споруди.

Безумовно, це правильні питання, але в технічній дискусії послідовно випускається один вимір, без якого всі інші зусилля можуть виявитися марними, і це вимір антикорупційний. Адже без прозорості закупівель шість-вісім місяців підготовки можуть перетворитися на шість-вісім місяців розкрадання, нових схем "шлагбаумів", і як наслідок, знищених електростанцій та холодних батарей в домівках.

Українське суспільство має право і обов'язок контролювати, як відбувається відновлення енергетики. Чотири роки українці сподівалися, що уряд наведе лад у закупівлях і буде ефективно діяти у сфері відновлення енергетики. Цього не сталося, а довіра без контролю виявилася неприпустимою стратегією у воєнний час.

З початку повномасштабного вторгнення значна частина закупівель в енергетичній сфері та відновленні інфраструктури здійснюється в закритому режимі. Логіка цього рішення зрозуміла і частково виправдана, бо публікація інформації про конкретні об'єкти може надати противнику розвідувальні дані для потенційних атак. Проте ми не вимагаємо розкриття повної тендерної інформації, які саме об'єкти відновлюються і де вони розташовані, так само, як це не вимагається у сфері нелетальних військових закупівель.

Наразі лише Укренерго та Агенція відновлення добровільно публікують кошториси витрат під час будівництва захисних споруд для об'єктів енергетичної інфраструктури. Тільки за цими двома замовниками громадянське суспільство здатне відстежити, чи відповідають задекларовані вартості ринковим. Щодо решти енергокомпаній та державних замовників маємо повну непрозорість.

Найбільш системна проблема публічних закупівель у сфері енергетики та будівництва в Україні — це навіть не відверте розкрадання коштів, а допуск до тендерів обмеженого кола підрядників, які вже у свою чергу платять "відкати" замовникам. Це здійснюється через підготовку тендерних умов під заздалегідь визначеного переможця через накопичення формально законних, але обмежувальних вимог. Потім підрядник "зашиває" вартість "відкату" у вартість поставленого обладнання або штучно завищує показники кошторису будівництва.

Ця практика не є новою і має глибоке структурне коріння. За радянськими нормами, які де-факто визначали будівельне ціноутворення в Україні ще довго після розпаду СРСР, офіційна прибутковість підрядника складала орієнтовно три відсотки.

Щоб забезпечити реальний дохід, компанії мусили приховувати прибуток і виробничі витрати у завищеній вартості матеріалів, а не декларувати їх прозоро. Замовники, які отримували відкати від підрядників, були безпосередньо зацікавлені в забезпеченні перемоги "потрібного" учасника, тому не перевіряли і не контролювали ціни, зазначені у кошторисах.

Урядова постанова № 1512, ухвалена в листопаді 2025 року, зробила важливий крок для подолання цієї корупційної діри. Вона дозволила підрядникам офіційно заявляти до 15% прибутку, 10% загальновиробничих витрат і 3% адміністративних витрат. Це мало б усунути структурний стимул приховувати реальну прибутковість у завищених матеріальних витратах. Однак попередній моніторинг публічних закупівель показав, що адміністративні витрати дійсно зросли відповідно до нових положень, тоді як задекларовані заробітні плати та прибутки практично не змінилися. Нова рамка використовується вибірково, але поки не перетворилася на системний інструмент приведення будівельного ціноутворення до ринкових стандартів.

Для прозорого відновлення енергетики критичним є запровадження обов'язкової цінової прозорості для всіх контрактів у сфері відновлення енергетичної інфраструктури.

Ми не вимагаємо розкриття чутливих даних — локацій об'єктів чи обсягів робіт на конкретному майданчику. Ці відомості мають залишатися закритими, але ціни за будівельні ресурси (будматеріали), таких як вартість кабелю, трансформаторного обладнання або бетону, не є розвідувальною інформацією. Натомість саме вона дозволяє журналістам, аналітикам і міжнародним партнерам відстежувати, чи не приховано в контракті корупційну маржу. Усі державні замовники, а не лише ті, хто робить це добровільно, повинні публікувати кошториси у форматі, що містить найменування товарів і послуг та їх ціну. Це мінімальний стандарт прозорості, сумісний із вимогами воєнного часу, і саме він має стати обов'язковою умовою як для державного фінансування, так і для коштів міжнародних донорів.

Вісім місяців для підготовки до наступної зими насправді це дуже мало. За цей час кожна гривня, витрачена з корупційною маржею на завищений кошторис, — це гривня, якої не вистачить на дрон-перехоплювач, турбіну, трансформатор або захисну споруду. Кожен тиждень, витрачений на непотрібні посередницькі схеми, — це тиждень, який противник використовує для нарощування власної ударної потужності.

За чотири роки ми, як ніхто зрозуміли, що під час війни ціна неефективності вимірюється не лише грошима, а й людським життями. Саме тому прозорість кошторисів і активне громадське залучення є необхідною умовою для того, щоб відновлення відбувалося швидко, цільово і без зайвих витрат. Без цього навіть найщиріші наміри уряду і найбільші обсяги міжнародної підтримки не гарантують результату.

Тетяна Шевчук, керівниця міжнародних програм Центру протидії корупції