Кочові експерти. Чим небезпечний ринок універсальної експертизи

В українському публічному просторі останніми роками з'явилося явище, яке майже не обговорюється відкрито, але стає дедалі помітнішим для професійних середовищ. Йдеться про формування так званого ринку універсальних експертів. Це ситуація, коли одна і та сама група людей протягом короткого часу починає виступати фахівцями одразу в кількох складних галузях державної політики.

Сьогодні такі експерти, до прикладу, коментують освіту, медицину, кліматичну політику або енергетичний перехід. Через деякий час вони вже беруть участь у дискусіях про інвестиції чи надрокористування. Згодом – виступають на заходах із зеленого фінансування або управління природними ресурсами.

З формальної точки зору це виглядає як активна експертна діяльність. Але на практиці часто йдеться про інше явище – появу так званих кочових експертів, які переміщуються між різними темами залежно від політичного або грантового порядку денного.

Сам по собі цей процес не є унікальним для України. Але в умовах війни, викликів євроінтеграції та слабких інституцій експертизи він починає створювати системні ризики для якості державної політики.

Чому виникають кочові експерти

Будь-яка складна політика потребує спеціалізованої експертизи. У більшості європейських країн ця система формувалася десятиліттями і спирається на кілька ключових джерел: університетські наукові школи, галузеві дослідницькі інститути, професійні асоціації та експертні ради при органах влади. У таких системах практично неможливо уявити ситуацію, коли одна людина одночасно позиціонується як експерт у IT, медицині, кліматичній політиці, геології, водному менеджменті, зелених фінансах і промисловій екології.

Кожна з цих сфер має власну наукову базу, власні методики оцінки, складну нормативну систему і багаторічні професійні школи.

В Україні інституційна експертиза протягом останніх десятиліть значною мірою послаблювалася. Частина галузевих наукових інститутів втратила вплив на формування державної політики. Професійні асоціації часто мають обмежений доступ до політичних процесів. Університетські наукові школи рідко інтегровані у практичні механізми прийняття рішень. У результаті політичні команди нерідко змушені формувати компактне коло експертів, з якими вони можуть працювати швидко і регулярно.

Саме в таких умовах і виникає феномен універсальної експертизи.

Як формується ринок універсальних експертів

Процес зазвичай починається з однієї теми, де експерт отримує видимість − наприклад, у сфері кліматичної політики або енергетичного переходу.

Далі ця експертність починає розширюватися. Ті самі люди з'являються на дискусіях про природні ресурси, регулювання надрокористування, зелене фінансування, промислові викиди або екологічну політику загалом. З часом формується враження універсальної компетентності. Але насправді йдеться про кілька дуже різних галузей знань.

Геологія і надрокористування − це складна інженерна та наукова сфера. Водна політика спирається на гідрологію, водне право та інфраструктурні системи управління. Кліматична політика пов'язана з економікою декарбонізації, енергетичними системами та міжнародними зобов'язаннями держав. Кожна з цих тем потребує роки спеціалізованої практики.

Ризики для державної політики

Поява ринку універсальних експертів створює кілька довгострокових ризиків.

Перший − спрощення складних галузевих питань. Коли вузькоспеціалізовані теми обговорюються без достатньої глибини, політичні рішення починають базуватися на загальних концепціях, а не на технічному аналізі.

Другий − витіснення вузькопрофільних фахівців із публічного простору. Геологи, гідрологи, інженери водного господарства або спеціалісти з промислової екології часто мають значно більшу практичну експертизу, але залишаються менш видимими у медійному середовищі.

Третій − поступова девальвація самої експертизи. Коли одна і та сама людина виступає фахівцем у надто великій кількості тем, у суспільстві зникає розуміння того, що складні галузі потребують спеціалізації. У довгостроковій перспективі це знижує якість державних рішень.

Чому це особливо помітно в екологічній політиці

Екологічна політика є однією з найскладніших сфер державного управління. Вона одночасно охоплює управління водними ресурсами, надрокористування, клімат, поводження з відходами, промислові викиди, збереження біорізноманіття та питання здоров'я населення.

Кожен із цих напрямів має власні наукові школи і професійні спільноти.

Коли одна група людей починає позиціонувати себе експертами в усіх цих питаннях, неминуче втрачається глибина аналізу.

Що може змінити ситуацію

Проблема кочових експертів не є персональною. Вона має інституційний характер.

Перший крок − повернення галузевої науки та професійних шкіл у процес формування політик. Це означає системне залучення університетів, профільних дослідницьких інститутів та професійних асоціацій.

Другий крок − створення відкритих, не ручних і керованих, експертних рад при державних органах, де представлені фахівці з різних вузьких напрямів.

І третій − відновлення культури спеціалізації. У складних державних політиках універсальних експертів не існує. Є лише люди, які мають глибоку компетенцію у своїй сфері.

Саме на такій експертизі й повинні базуватися рішення, від яких залежить довгостроковий розвиток країни.

Хибна економіка експертності

Окрему роль у формуванні універсальної експертизи відіграє те, що умовно можна назвати зовнішньо фінансованою економікою експертності.

У сучасному українському політичному та аналітичному середовищі значна частина експертної активності прив'язана до проєктного фінансування, тематичних програм і короткострокових ініціатив. Це природно стимулює швидке розширення тематик, з якими працюють експерти.

У таких умовах експертність часто починає формуватися не навколо багаторічної спеціалізації, а навколо поточного порядку денного проєктів і програм. У публічному просторі виникає враження, що для роботи зі складними галузевими політиками достатньо пройти кілька спеціалізованих курсів, взяти участь у кількох міжнародних програмах або отримати сертифікацію.

Це створює ілюзію швидкої професійної мобільності, але водночас поступово нівелює саме поняття фаховості. Складні сфери державного управління починають виглядати як універсальні теми, доступні для експертного коментування без глибокої галузевої підготовки.

Наслідки цієї тенденції проявляються вже сьогодні. Значна частина державних політик у складних галузях розробляється людьми, які не мають системного досвіду роботи в цих сферах, інженерної або наукової підготовки чи практики впровадження галузевих рішень.

У результаті політичні документи часто відповідають формальним вимогам міжнародних зобов'язань, але залишаються слабкими з точки зору практичної реалізації.

Це особливо помітно у процесі європейської інтеграції. Україна досить активно імплементує законодавчі рамки та приймає нові нормативні акти, але в багатьох випадках процес зупиняється на рівні написання законів.

Подальший етап − створення інституцій, підзаконного регулювання, технічних процедур та інфраструктури виконання − просувається значно повільніше. У результаті виникає ризик, що формальне наближення до європейського законодавства не завжди супроводжується реальною здатністю виконувати ці норми.

Саме тому якість експертизи, яка бере участь у формуванні політик, стає критично важливою не лише для внутрішніх реформ, але й для успішності євроінтеграційного процесу.

Якщо експертність перетворюється на мобільний ресурс, який легко переміщується між різними темами залежно від політичного чи грантового порядку денного, держава неминуче втрачає головне − глибину знань, на яких мають базуватися складні рішення. У період, коли Україна одночасно проводить масштабні реформи, відбудовується після війни і проходить шлях європейської інтеграції, ціна такої втрати може виявитися значно вищою, ніж здається сьогодні.

Людмила Циганок, президентка Асоціації професіоналів довкілля PAEW, гендиректор "Офісу сталих рішень"