Рік у бою: що показав корпусний експеримент на фронті

Чи може армія вигравати не чисельністю, а якістю управління? Чи можливі в принципі реформи в армії, що воює?

Рік тому Третій армійський корпус став полігоном для перевірки цих ідей на практиці. Сьогодні вже можна підбити перші підсумки. Усі прогнозовані плюси ми побачили раніше, ніж очікували. А виклики та мінуси виявилися не настільки критичними, як ми уявляли.

4 червня 2025 року Третій армійський корпус (3АК) розгорнувся у смузі відповідальності від Борової до Лиману. Ми стали першим корпусом Збройних Сил України, який зайняв власну ділянку і веде бойові дії силами своїх бригад під єдиним командуванням.

Для армії, яка багато років воювала в умовах постійних кадрових ротацій, тимчасових оперативних угруповань і розірваної відповідальності, це був складний крок. Сьогодні можна оцінити його результат.

Стабілізація фронту

До початку корпусної реформи російська армія активно просувалася у нашій нинішній смузі — Україна втрачала в середньому по 70 квадратних кілометрів території на місяць. Швидше, ніж ми очікували, корпусу вдалося перетворити цю смугу на одну з найбільш стабільних і стійких.

Це не означає, що противник припинив наступати. Тривають штурмові дії ворога, авіаційні атаки, спроби просочування.

Але інфільтрація, наприклад, була фактично подолана саме завдяки корпусній системі.

Коли ми заходили, ворог просочувався на 15-20 км і це було великою проблемою. Зараз усі бригади корпусу діють як єдиний організм, перебувають у постійній взаємодії та підстраховують одна одну. Немає стиків між підрозділами і нічийних ділянок, відсутня нездорова конкуренція — немає інфільтрації. Плюс — поява нових інструментів, яких не було у тимчасових структур ОСУВ та ОТУ.

Як зміни у нас вплинули на становище противника?

Наша нинішня смуга для росіян залишається однією з пріоритетних.

У середині травня начальник Генштабу збройних сил РФ Валерій Герасимов доповів Путіну про захоплення населеного пункту Борова, а також про 85% контролю над Лиманом. На початку травня міністр оборони РФ Андрій Білоусов привітав 423-й гвардійський мотострілецький полк РФ із взяттям Борової.

Постановочне відео боїв росіяни вже не вперше ймовірно зняли у Коломийчисьці, окупованій на початку повномасштабного вторгнення. Відповідно зйомки вели за 55 км від Борової, що викликало критику навіть серед Z-публіки.

Проти Третього армійського корпусу працюють одразу три російські армії — 20-та і 25-та загальновійськові, а також 1-ша танкова армія. За чисельністю вони переважають наші сили. Росіяни регулярно отримують поповнення, оскільки є необхідність підганяти реальність під заявлені "перемоги".

Корпус не дає їм ні реалізувати заявлене, ні наблизитися до Слов'янсько-Костянтинівської агломерації і створити загрозу Ізюму.

Попри регулярні заяви росіян про повну окупацію Луганщини, під контролем 3АК залишаються населені пункти Надія, Новоєгорівка та Греківка. За рік росіяни не змогли зрушити цю лінію ні на метр.

Наприкінці травня 2026 батальйон безпілотних систем (ББС) Третього корпусу завдав ударів по російській логістиці на окупованій частині Луганщини. Зокрема, дісталися до адміністративного кордону між Україною та Росією — КПП "Ізварине", що вглиб 205 км території, контрольованої ворогом.

Безпілотні сили корпусу почали операцію з контролю логістичних маршрутів противника на Луганщині.

Нещодавно наші дрони почали долітати і в Донецьк.

Як вдалося стабілізувати смугу?

Стійкість фронту не виникає сама по собі.

За рік корпус створив багаторівневу систему оборони: нові позиції, спостережні пункти, інженерні загородження, логістичні маршрути, система вогневого ураження. Було прокладено близько 15 км доріг, побудовано тисячі укриттів для техніки та бліндажів, відновлено зруйновані переправи тощо.

Ми встановили 50 км антидронового захисту на маршрутах висування. Наростили сотні кілометрів невибухових загороджень.

Забезпечили смугу надійним військовим зв'язком, суттєво наростили обчислювальні спроможності IT, запровадили нові напрямки, наприклад, безпека операцій; змінили підходи в пожежній безпеці. Складно назвати сферу життєдіяльності підрозділів, яка б не зазнала істотних трансформацій.

А одним із пріоритетів розвитку корпусу стала роботизація.

Наземні роботи: новий стандарт війни

Сьогодні кожен другий наземний роботизований комплекс української армії працює у Третьому корпусі. Ми створили першу в світі роту ударних НРК, відкрили власну школу підготовки операторів і першими в історії війни взяли російських військових у полон за допомогою лише роботів, без залучення піхоти.

На окремих ділянках логістика та евакуація поранених здійснюються лише наземними безпілотними роботизованими системами. Протягом року вони виконали близько 20 тисяч рейсів, перевезли майже чотири тисячі тонн вантажів та евакуювали понад шістсот поранених.

У квітні 2026 року НРК корпусу вперше евакуювали і цивільну особу — 77-річну жінку, яка намагалася вибратися із зони бойових дій.

Гусеничний НРК Droid TW 12.7 з кулеметом M2 Browning півтора місяця самостійно, без людей, утримував позиції.

Замінюємо солдатів машинами всюди, де це можливо.

Контроль повітря

Створили Полк ППО — перший серед армійських корпусів Сухопутних військ, які мають власну лінію прямого боєзіткнення з противником. Це унікальне для Сухопутних військ формування — 1030-й ЗРАП "Аквіла". ППО Третього корпусу корпусу працює як перший ешелон загальнодержавної протиповітряної оборони у своїй смузі.

Серед лінійних сухопутних бригад першими почали знищувати "Шахеди" і ввели у штат підрозділи зенітних дронів-перехоплювачів, сформувавши цілі батареї у складі зенітних дивізіонів бригад.

Третій корпус перехоплює до 70% "Шахедів", які летять через нашу зону операційної відповідальності на українські міста.

Від літа минулого року вдалося суттєво збільшити кількість екіпажів та груп реагування на повітряні загрози. Завдяки створенню суцільного радіолокаційного поля у своїй зоні відповідальності отримали нову якість прикриття і реагування.

Протягом 2025 року ППО Третього корпусу була лідером у боротьбі з мультикоптерами на ЛБЗ.

Налагодили систему протидію ворожим "Мавікам".

Розвиваємо новий напрям – віддаленого керування дронами-перехоплювачами і вже маємо успішні кейси: ППО 53 ОМБР збила "Шахеда" на відстані 263 км від пілота до точки ураження, Третя штурмова знищила ворожий розвідник "Мерлін" за 30 км від фронту.

БПЛА: масштаб, який змінює війну

Підрозділи БПЛА виконали понад 300 тисяч ударних місій і забезпечили понад пів мільйона годин повітряного спостереження.

Вийшли на рівень понад 3 тисячі збитих повітряних цілей на місяць, серед яких і рідкісні БПЛА противника.

Розвинули спроможність завдавати ураження на дистанції 200 км.

Воєнна медицина

Створено медичний батальйон – один з трьох окремих таких батальйонів, які існують в Силах оборони. Наш став першим, який працює безпосередньо у зоні бойових дій.

Запроваджено поглиблену підготовку з тактичної медицини для особового складу включно з рівнем CLS. Підготовлено понад 500 медиків.

У 2026 році медична інфраструктура продовжує масштабуватися — зростає кількість медиків та інструкторів.

На рівні корпусу працює власна лікарня, створено банк крові із сертифікованим персоналом. Розбудовано іншу медичну інфраструктуру – медпункти та амбулаторії, де є лікарі вузького профілю, рентген, УЗД тощо.

Власна ВЛК — вперше в ЗСУ бійці проходять військово-лікарську комісію прямо в корпусі, без черг, хамства і принижень.

Поранених після евакуації в шпиталі підхоплює Патронатна служба, яка також масштабувала свої потужності до рівня корпусу і продовжує повертати в стрій понад 85% поранених.

Основа основ: навчання

Важливим рушієм змін є навчання. У Третьому корпусі навчаються і вдосконалюють навички абсолютно всі. Вчаться як у корпусі, так і в інших навчальних центрах в Україні і за кордоном, де ми разом із союзниками створюємо відповідну інфраструктуру.

Сержантський корпус — мій особистий пунктик. Вирощуємо сержантів з піхотинців, збільшуємо спроможності з їхнього навчання і перенавчання, кардинально змінюємо саму філософію посади.

Радянська модель сержанта-наглядача не працює, бо не існує автоматичної поваги до посади. Наша модель – сержанта-ментора, якого поважають за компетентність та досвід. Навіть за останні пів року корпус наростив сержантський кістяк: додали сотні командирів відділень, близько півтори сотні головних сержантів взводів, посили головних сержантів батальйонів, дивізіонів, інструкторський склад.

Загалом протягом року вийшли на новий рівень підготовки штабів, і цьому зокрема сприяє взаємодія між корпусами. Приклад — спільна робота 3АК і "Хартії". Співпраця відкриває нові можливості у підвищенні управлінського рівня.

Людський фактор і зміна мислення

У 2025 році корпус отримав у своє підпорядкування бригади, які тривалий час перебували у важких боях, зазнали втрат і втратили довіру до системи управління. У деяких бригадах рівень комплектності становив менше двадцяти відсотків.

Тому одним із наших ключових завдань стало відновлення та нарощування їхньої боєздатності.

Для нас найбільшим викликом було розтягнути Третю штурмову бригаду на ще більшу смугу і паралельно розібрати її як донора кадрів для решти підрозділів корпусу. Частково так і сталося, але, як виявилося в процесі, бригада була готовою до масштабування.

Подекуди зміни доводилося впроваджувати буквально вручну. Спроможності бригад місяцями не зрушували з мертвої точки, попри поліпшення забезпечення і налагодження внутрішніх процесів. Ми засилали буквально таємних ревізорів для розуміння, що не так.

Так, у 60-й бригаді був виявлений факт корупції — її командування, яке було до нас, на паперах укладало договори на закупівлю FPV-дронів та коліматорних прицілів, а в реальності виводило державні гроші в кеш. Командир та його спільники були притягнуті до відповідальності, схема ліквідована, а керівництво ми замінили. Сьогодні це одна з найсильніших бригад корпусу.

В інших підрозділах були величезні проблеми з логістикою і складами. У деяких підрозділах в одному погано захищеному місці зберігалися продукти, дрони та боєприпаси. Десь не було холодильника і солдати роками не отримували м'яса, хоча собі командири нормальне харчування налагодили.

Була бригада, яка возила деревину для бліндажів з місця своєї прописки за тисячу кілометрів. Десь місяцями не ремонтувався габаритний транспорт, бо командування бригад боялося доповідати, що існують якісь проблеми. Це побутові історії, але вони також впливають на результат.

Армійські звички – як-то не доповідати про погане і загалом кругле нести, а квадратне котити – були більшою проблемою, ніж навіть пряма корупція.

Військові зазвичай скептичні щодо можливості позитивних змін і налаштовані, що кожну реформу треба просто перечекати. Пішло немало часу, щоб люди повірили у справжні перетворення.

Коли зміни стали очевидними, у бригади почали повертатися СЗЧ-шники. Був навіть випадок, коли у 63 ОМБР приїхав втікач, який провів понад півтора року в Фінляндії.

Тобто люди готові працювати на результат, якщо звести до мінімуму фактори деморалізації.

Наслідки реформи

Незважаючи на те, що довелося і будувати, і реформувати, і воювати одночасно, ще й у величезній складній смузі, всі очікувані плюси корпусної системи ми змогли отримати. Очікувані мінуси виявилися не настільки катастрофічними, як ми прогнозували.

Результати, яких вдалося досягти, мають спільну основу.

Сучасна війна припиняє бути змаганням у безжальному спалюванні людей. Сьогодні це конкуренція систем управління, технологій, швидкості ухвалення рішень та здатності навчатися швидше за противника.

Саме тому корпусна модель важлива не як чергова організаційна реформа. Її сенс полягає у створенні єдиного організму, у якому командир відповідає за весь цикл — від підготовки бійця до результату на полі бою.

Рік роботи Третього армійського корпусу не дає підстав для самозаспокоєння. Зараз тривають важкі бої, попереду дуже багато роботи.

Але цей рік дав відповідь на головне питання: чи може українська армія перемагати противника завдяки вищій ефективності управління та використання ресурсу?

На мою думку, відповідь очевидна.

Україна переможе не масою і не жорстокістю. Вона переможе завдяки технологічному прогресу, інтелекту та волі до реформ.

Андрій Білецький, командир Третього армійського корпусу, бригадний генерал