Декларації без доброчесності, або Рятівний жилет для нечесних суддів

Проблемні судді можуть отримати одразу кілька подарунків від парламенту. 9 червня депутати голосуватимуть за законопроєкт № 13165–2, який передбачає зміни до процедури перевірки суддів на доброчесність.

Ця редакція закону фактично залишить суддям зручний простір для виправдань, а суспільство не отримає жодного інструменту для контролю. Процедура перевірки більше не включатиме ані питання про відповідність майна, ані питання про порушення присяги чи втручання в правосуддя. Відповідальність настає лише за умисну брехню, яку неможливо довести. Зміст законопроєкту прямо протилежний його назві "про удосконалення".

Крім того, законопроєкт вирівнює базу розрахунку суддівської винагороди, що може збільшити виплати на 50%. Для суддів місцевих судів це справді важливо, бо їхня винагорода фактично заморожена з 2021 року. Але належна оплата має йти разом з ефективною відповідальністю. Натомість законопроєкт пропонує підвищити виплати, але водночас прибрати відповідальність.

На фоні нового розвитку найбільшого корупційного скандалу в українському правосудді, за участі ексголови Верховного Суду Всеволода Князєва, таке "спрощення життя" для недоброчесних суддів виглядає особливо цинічно.

Яка процедура зараз і чому це не працює

Щороку судді мають подавати до Вищої кваліфікаційної комісії (ВККС) документ під назвою декларація доброчесності. У ньому підтверджують базові речі: рівень життя суддів відповідає доходам; що вони не ухвалювали рішень у конфлікті інтересів; не вчиняли дій для набуття російського громадянства. Згодом ці твердження може перевірити ВККС, і в разі невідповідності вже Вища рада правосуддя (ВРП) притягне суддю до відповідальності.

На папері це виглядає як сильний інструмент. Насправді він майже не працює:

• ВККС не може перевіряти декларації з власної ініціативи — потрібна заява або повідомлення. Але тут виникає замкнене коло, адже декларації доброчесності приховані від публічного доступу. Хоча закон прямо визначає, що вони мають бути відкриті. Скарг немає, а отже, ніхто й не перевіряє.
• Закон про декларації доброчесності передбачає відповідальність лише за умисне подання неправдивих відомостей. Але таке формулювання — подарунок для судді. Достатньо сказати: "не зрозумів питання", "забув", "не перевірив", "помилився" і довести умисність стає нереально.
• Та навіть коли брехню у деклараціях вдавалося довести, покарання за це були символічні — попередження чи догана, фактично зняття доплат до окладу на один місяць.

Навіть у здавалося б "залізобетонних" випадках відповідальність не наставала. Чого тільки вартує історія судді Великої Палати Верховного Суду Ольги Ступак. Громадська рада доброчесності виявила, що суддя збрехала у своїй декларації доброчесності за 2016 рік. Вона стверджувала, що будинок під Києвом площею 380 кв. м належить її свекрусі, а сама вона ним не користується. Начебто тільки відвідувала свекруху, бо та тужила через смерть чоловіка. Водночас матеріали розслідування НАБУ показали, що будинок купили за кошти чоловіка Ступак, а дані мобільного оператора свідчать, що суддя користувалася ним ще з 2015 року. При цьому свекруха навіть не покидала Житомирську область й відмовилася давати показання НАБУ.

Після звернення ВО Автомайдан ВККС встановила брехню в деклараціях доброчесності. Кваліфкомісія надіслала звернення до Вищої ради правосуддя з вимогою відкрити дисциплінарну справу. Та до відповідальності Ступак так і не притягнули. ВРП сказала, що умислу на брехню не було, бо в наступних деклараціях суддя вже вказувала цей будинок. І дарма, що це вже було після викриття факту користування.

Саме тому у плані зобовʼязань для України є вимога вдосконалити механізм перевірки декларацій доброчесності й додати відповідальність не тільки за умисел, а й за грубу недбалість під час заповнення декларацій.

Нові правила, старі шпарини

Ми знайшли щонайменше з десяток ризиків у законопроєкті, які перетворять декларації доброчесності на рутинне заповнення анкети без будь-якого майбутнього.

Ключове: нова редакція законопроєкту 13165–2 не вирішує головну проблему — відповідальність виключно за умисну брехню.

Стара лінія захисту зберігається — можна пояснити неправдиві відомості тим, що не зрозумів питання чи помилився. Звісно, не кожна помилка має завершуватися звільненням. Але за грубу недбалість у питаннях майна, конфлікту інтересів, зв'язків із Росією чи втручання у правосуддя має бути відповідальність.

Звужуються часові рамки перевірки. Зараз діє правило, що в першій поданій декларації суддя чи кандидат на посаду дає твердження щодо всього періоду свого життя, і це логічно. Але законопроєкт передбачає звітний період для більшості питань лише за один рік. Це критично для таких питань, які не втрачають актуальності — наприклад, поїздки до Росії або на тимчасово окуповані території чи-то дії щодо набуття іноземного громадянства. Якщо суддя вперше подає декларацію у 2026 році, але їздив до Росії у 2024-му, чому цей факт має випасти з перевірки? Ризик не зникає лише тому, що минув один рік.

Законопроєкт встановлює терміни перевірки — 6 місяців. Якщо час сплив, то інформація про неправду в декларації вважатиметься непідтвердженою. Це створює корупційний ризик. Якщо справа потрапить до члена ВККС, який не поспішає або "співчуває" судді, перевірку можна просто затягнути. Минуло півроку, і ти автоматично доброчесний.

Як ще депутати планують "допомогти" суддям:

• Суддям більше не треба підтверджувати, що рівень життя відповідає офіційним доходам. Це ключове питання для будь-якої перевірки доброчесності. Виключення цього майнового блоку питань пояснюють тим, що його має перевіряти Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Втім НАЗК не має достатньої пропускної здатності, щоб оперативно і глибоко перевіряти майнові декларації всіх суддів.
  
  Також така перевірка є дуже формальною, наприклад, суддя пояснює, що жив на прожитковий мінімум і так назбирав на спорткар — предʼявити НАЗК йому нічого. Та навіть у разі встановлення порушення, бачимо практику, що відповідальність суддів часто не наздоганяє.
  
  Наочний приклад — суддя Верховного Суду Ірина Григор'єва, підозрювана у справі Князєва. Під час обшуку НАБУ знайшли у неї 50 тисяч доларів мічених купюр. НАЗК проводило повну перевірку майнової декларації судді за 2023 рік, де Григорʼєва вказала ці кошти як позику від Князєва. Договору про це немає, а Князєв інформацію про позику не підтвердив (а пізніше сам заявив, що ці кошти — хабар). НАЗК в історію про позику не повірило та виявило ознаки злочину — недостовірне декларування.
  
  Суддя оскаржила висновок у суді. Справу розглядали понад рік. У результаті суд визнав висновок НАЗК недостатньо обґрунтованим, начебто він ґрунтується на припущеннях.
  
  НАЗК не раз давало розʼяснення, що дисциплінарні процедури є автономними і не треба чекати на їхні висновки. Тому прибирання майнового блоку питань для суддів ставить рівень виявлення майнових порушень на рівень статистичної похибки.

• Перевірка корупційних правопорушень буде можлива лише після вироку суду. Тут виникає питання: що саме тоді перевіряти?
  
  Якщо вже є рішення суду, то факт правопорушення встановлений. Перевірка декларації доброчесності мала б виявляти ризики раніше, а не дублювати судове рішення після того, як усе вже стало очевидним.
  
  Фактично це положення закріплює заборону на використання матеріалів кримінального провадження у процедурі. Те, чого так добиваються недоброчесні судді, яких спіймали на гарячому і яких звільнила ВРП, наприклад, на підставі відео щодо отримання хабара.

• Прибирають питання, які стосуються порушення присяги, втручання у правосуддя, люстраційних заборон та рішень щодо учасників протестів під час Революції Гідності.
  
  Такі епізоди у карʼєрі судді це прямі ризики, що вказують на недоброчесність. Якщо суддя приховав факти втручання у правосуддя чи свою участь у справах Майдану, це має перевірятися. Якщо кандидат на посаду судді не повідомив про такі обставини під час конкурсу, це має впливати на його оцінку. Натомість у законопроєкті значна частина цих фактів просто зникає з поля перевірки.

• Випадає і перевірка родинних звʼязків.
  
  Новий механізм не дає чіткої відповіді, хто і як перевірятиме твердження про родинні зв'язки. А це критично. Родинні зв'язки в судах, органах правопорядку, адвокатурі, органах влади можуть створювати конфлікти інтересів чи кумівство.

• Законопроєкт забороняє перевіряти інформацію, отриману від анонімних заявників. Це може виглядати як спроба відсіяти безпідставні скарги. Але на наше переконання, ВККС сама має вирішувати, яку інформацію розглядати, а яку відкидати як безпідставну. Як приклад, це може бути відео, де суддя напідпитку виходить із незадекларованого авто, але місцевий заявник боїться прямо виступити проти судді. ВККС не має права навіть подивитись звернення від аноніма.

Можлива ціна імітації — 700 млн від ЄС і довіра українців

Механізм декларацій доброчесності та родинних зв'язків потрібно вдосконалювати. Він слабкий, повільний і часто не дає реальних результатів. Утім законопроєкт № 13165–2 у версії від комітету не лікує ці проблеми. Він робить їх гіршими.

Ще три роки тому, після затримання Князєва, Європейська комісія у своїх звітах вказувала, що Україна має подолати корупційні ризики, зокрема і у Верховному Суді. Як це зробити? Відповідь дала Венеційська комісія — через перевірку декларацій доброчесності всіх суддів ВС.

За рекомендаціями європейських партнерів та Венеційської комісії Україна мала посилити процедуру перевірок, а брехня, зокрема через грубу недбалість під час заповнення декларацій, мала стати підставою для дисциплінарної відповідальності, у тому числі звільнення в крайніх випадках. Крім того, радили залучити міжнародних незалежних експертів до перевірки суддів Верховного Суду, враховуючи всі корупційні ризики.

Якщо законопроєкт ухвалять у нинішньому вигляді, ціна такої імітації може бути цілком конкретною — під ризиком опиняться кошти обсягом майже 700 млн євро з програми Ukraine Facility. Це фактично половина річного бюджету, закладеного на охорону здоровʼя.

Але є й інша ціна — та, яку важче виміряти. Кожен закон, який називається реформою, але нею не є, підриває довіру українців до інститутів, які мають їх захищати. І підриває довіру партнерів, які дають гроші не просто так, а під конкретні зобов'язання.

Після справи Князєва суспільство чекало відповіді: хто ще? Цей законопроєкт дає іншу відповідь — ніхто і ніколи. Бо система, яка не може перевірити суддю з відеодоказами через анонімність скаржника, або "забуває" про поїздки до Росії через рік — це не система перевірки. Це система захисту недоброчесних.

Парламент ще може виправити законопроєкт. Але для цього потрібна політична воля визнати просту річ: реформа — це не прийнятий закон. Це закон, який справді дає результат.

Антон Зелінський