Крим сьогодні: між паливним колапсом, дронами і надією

Я знаю, що зараз у Криму люди думають про одне й те саме. Достатньо просто уявити, як це: прокинутися зранку, побачити черги на АЗС, почути вибухи вночі і не знати, що буде завтра. Що відбувається? Наскільки це небезпечно? Чи є кінець?

Цей текст – моя відповідь. Лише факти та чесна розмова.

Те, що відбувається зараз

Червень 2026 року став для окупованого Криму місяцем одночасно кількох криз, що накладаються одна на одну.

Почну з паливної. Ще з 30 травня окупаційна адміністрація ввела ліміти на продаж бензину – 20 літрів в одні руки. Потім – лише за талонами. Потім в Севастополі пішли ще далі – лише за QR-кодами через спеціальний бот в російському месенджері МАХ. Навіть кризу і проблеми людей використали для просування підконтрольного ФСБ месенджера.

5 червня готівковий продаж бензину на всьому півострові фактично зупинили. 6 червня 400 одиниць громадського транспорту Криму не вийшли на маршрути – через брак пального.

Туристи, які приїхали на курортний сезон, опинилися в пастці: виїхати неможливо, окупаційна адміністрація запустила гарячу лінію "для тих, хто не може покинути Крим". Це не метафора – це буквально.

Причина – системні удари Сил оборони України по нафтовій інфраструктурі РФ. Президент України Володимир Зеленський повідомив, що з початку 2026 року виведено з ладу близько 40% первинної переробки нафти. Крим – кінець логістичного ланцюжка. Коли ланцюжок рветься, кінець відчуває це першим.

Але до паливної кризи додалася криза логістична. Протягом травня – початку червня Сили оборони України методично знищують логістичні шляхи в напрямку Криму.

7-9 червня було уражено Чонгарський міст – один із ключових сухопутних шляхів до Криму. Понтонна переправа, якою окупанти намагалися замінити міст, теж під ударом.

11 червня дрони вразили ще чотири мости на в'їздах до Криму. Залізничний розклад вже переписано: поїзди тепер зупиняються на станції Керч-Південна, пасажирів пересаджують на автобуси.

Крим стає більш ізольованим. І окупаційна адміністрація це визнає, хоч і намагається приховати за запевненнями про "контроль Путіна над ситуацією".

На тлі цього – обстріли. Дрони у Севастополі стали щоденним явищем: 9 червня там заявляли про збиття понад 20 БПЛА за одну ніч. 10 червня підбитий російською ППО безпілотник влучив у будівлю Панорами "Оборона Севастополя", унаслідок чого виникла пожежа та об'єкт було пошкоджено. У Сімферополі, Керчі, в районі адміністративної межі – постійні тривоги, вибухи, інциденти.

Які настрої

Я стежу за тим, що люди пишуть у чатах, що розповідають ті, хто звідти виїжджає. Картина неоднорідна.

Є паніка – справжня, не удавана. Порожні полиці в магазинах, ліміти на продукти, черги на АЗС, де пального немає. Туристичний сезон, який мав би рятувати місцеву економіку, провалився: бронювань щонайменше на третину менше, ніж торік. Ті, хто приїхав – хоче виїхати. Ті, хто живе там давно, – думають про те саме.

Є й ті, хто налаштований на "переживемо, і не таке бачили". Це переважно люди старшого покоління або ті, хто глибоко інтегрувався в окупаційну систему і просто не уявляє для себе іншого майбутнього.

А є – і їх чимало – ті, хто уважно спостерігає. Хто розуміє, що те, що відбувається, – не хаос, а системна зміна реальності.

Наскільки це небезпечно

Удари по військовій інфраструктурі, логістичних вузлах, системах постачання – це реальність, з якою живуть люди на півострові. Це небезпечно. Це треба визнавати, а не відмахуватися.

Водночас є важлива відмінність. Сили оборони України б'ють по військових об'єктах, по логістиці армії-окупанта, по інфраструктурі, яка забезпечує продовження окупації. Не по людях. Це принципово – і підтверджується характером ударів.

Але ризики для цивільних існують завжди, коли поруч ведуться бойові дії. Тому тримайтеся подалі від будь-яких військових об'єктів, від портів, від залізничних вузлів, від місць базування техніки. Не заходьте туди з цікавості. Не знаходьтеся поруч без потреби.

Що робити і на що сподіватися

Насамперед – не піддаватися паніці, яку цілеспрямовано нагнітає окупаційна адміністрація. Аксьонов, Константинов, Развожаєв – вони виступають щодня, запевняють, що "ситуація під контролем Путіна", що "нормалізацію очікують протягом 30 днів". Минають тижні, нормалізації немає. Це означає лише одне: вони самі не контролюють ситуацію.

Тримайте зв'язок із рідними на материковій частині Україні. Користуйтеся зашифрованими месенджерами. Не ігноруйте сигнали повітряної тривоги. Якщо є бажання і можливість виїхати – ми вас чекаємо.

Крим – Україна. Це не гасло. Це юридичний факт, міжнародно визнана реальність і наша незмінна мета.

Ольга Куришко, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим