"Віримо в ЗСУ?": як держава крок за кроком зменшувала реальне забезпечення військових

1. "Ваш кредитний ліміт – 0,00. Віримо в перемогу!"

У 2014 році, після анексії Криму і початку бойових дій на Донбасі, багато українських військових отримали від ПриватБанку SMS-повідомлення:"Ваш кредитний ліміт встановлено на рівні 0,00 гривень. ВІРИМО В ПЕРЕМОГУ!".

Це було майже ідеальне формулювання відсутності віри системи у військових. Банк, звісно, "вірив у перемогу", але не настільки, щоб залишити кредитний ліміт людині, яка може бути відправлена на війну і може загинути.

Після повномасштабного вторгнення гасло "ВІРИМО В ЗСУ" звучить з кожної праски. Воно на білбордах, у рекламних кампаніях, у святкових промовах, у постах політиків, у роликах великих компаній, у патріотичних слоганах. Але віра в армію перевіряється не білбордами і не святковими промовами. Вона перевіряється зарплатою, житлом, соціальними гарантіями, ставленням до кадрових офіцерів, сержантів, солдатів, зв'язківців, логістів, техніків, чергових командних пунктів – усіх тих, хто не завжди потрапляє в телевізійну картинку, але без кого фронт не воює.

Сьогодні, на тлі нової реформи грошового забезпечення військових, нам знову пропонують повірити в красиву формулу: держава підвищує виплати, посилює мотивацію, робить систему справедливішою. Але якщо уважно подивитися не на гасла, а на арифметику, картина стає набагато менш святковою.

Для частини військовослужбовців нова "надбавка" може означати не підвищення, а чергове зниження реального доходу – особливо якщо одночасно з нею зникнуть виплати за бойові чергування.

На жаль, цю проблему неможливо чесно пояснити одним емоційним абзацом. Тут доведеться рахувати. І я одразу прошу читача про невелике інтелектуальне зусилля: у цьому тексті будуть цифри, таблиці, порівняння, етапи реформ і приклади реальних військових профілів. Це не тому, що хочеться ускладнити розмову. Навпаки: саме цифри дозволяють побачити те, що ховається за красивими словами.

Тому далі буде не красива риторика, а чесна арифметика. І саме вона покаже, наскільки гасло "ВІРИМО В ЗСУ" відрізняється від реальної політики держави щодо тих, хто вже роками тримає цю війну на своїх плечах.

Читайте також колонку Аліни Михайлової: Нова реформа армії. Який сигнал влада посилає тим, хто служить роками?

2. Три кроки економії: 30 000 → 19 700 → 10 000 гривень

На старті великої війни держава встановила додаткову винагороду: 30 000 грн щомісячно для військовослужбовців та до 100 000 грн для тих, хто безпосередньо бере участь у бойових діях або забезпечує заходи оборони у відповідних районах.

Потім логіка змінилася: замість широкої щомісячної доплати держава почала дедалі жорсткіше прив'язувати виплати до конкретних бойових днів, наказів, чергувань і категорій завдань.

У нашому прикладі 10 чергувань на командному пункті дають 19 700 грн на руки: 10 × 1 970 грн. Максимально при графіку через добу може бути до 15 чергувань, але для наочності ми беремо не максимальний, а помірний сценарій – 10.

Третій можливий етап – нова реформа 2026 року. Якщо підтвердиться інформація, яку вже чують у військах, що статус оплачуваних бойових чергувань "в тилу" залишать лише для мобільних вогневих груп, а чергування на КП, у зв'язку, логістиці, управлінні та забезпеченні перестануть оплачуватися за попередньою логікою, тоді для частини "тилових" військових формула може стати такою: грошове забезпечення + 10 000 грн тилової надбавки, але мінус оплата чергувань.

Важливо: навіть Міноборони фактично визнає, що 20-25 тисяч для тилових військових – це не гідний стандарт. Заступник міністра оборони Мстислав Банік у коментарі УП сказав, що "трошки більше 20 тисяч – це повна катастрофа", а підвищення до 30 тисяч пояснив наявним ресурсом.

Центральна формула статті: держава поступово зменшувала додаткову частину забезпечення для частини військових з 30 000 до 19 700, а тепер потенційно до 10 000 грн. Це не "підвищення", якщо одночасно забирається те, за рахунок чого люди виживали.

Читайте також колонку Артема Чапая: "Нові контракти" для військових – це мєрзость: держава знову пробує обманути тих, кому завдячує існуванням

3. Три живі профілі: як виглядає "підвищення" на людях

Ці профілі не є персональними історіями однієї людини. Це впізнавані соціальні моделі військовослужбовців, яких багато в реальних частинах: офіцери забезпечення, сержанти зв'язку, мобілізовані діловоди логістики. У частини з них є статус УБД, а отже це не "тилові криси", а люди, чия участь у заходах оборони вже визнана юридично.

Профіль 1. Офіцер 45+ років, 29 років вислуги, служба забезпечення

Це може бути начальник служби забезпечення речовим майном, продовольством, пальним або іншими ресурсами. Він не штурмує посадку, але без його роботи підрозділ не отримає форму, їжу, пальне, облік, документи, маршрути, взаємодію і матеріальну основу бойової роботи.

Інший варіант – офіцер 58 років із 40 роками вислуги, майже без здоров'я, начальник служби забезпечення озброєнням: без нього літак не отримає засоби ураження – ракети, бомби, боєприпаси – і не виконає бойове завдання.

Якщо в такого офіцера є 50% аліментів, то арифметика ще болючіша: у моделі 2022 року він мав би 17 500 грн після аліментів із ГЗ + 30 000 грн додатково = 47 500 грн на руки.

Після 2023 року: 17 500 + 19 700 = 37 200 грн.

Після потенційної моделі 2026 року, якщо з нової надбавки також утримуються аліменти: 22 500 грн на руки.

Тобто падіння від стартової логіки 2022 року – мінус 25 000 грн на руки.

Профіль 2. Сержант зв'язку, 10 років вислуги, ГЗ 25 000 грн.

Це людина, яка тримає зв'язок, чергування, стабільність системи управління. Якщо зв'язок падає, "героїчна картинка" на передку швидко перетворюється на хаос. Його грошове забезпечення – 25 000 грн.

Якщо в сержанта 50% аліментів, то 25 000 ГЗ дають 12 500 грн на руки.

У 2022-моделі це було б 12 500 + 30 000 = 42 500 грн.

Після 2023 року – 12 500 + 19 700 = 32 200 грн.

Після потенційної моделі 2026 року – 17 500 грн, якщо з нових 10 000 утримають аліменти.

Так суспільство, яке "вірить у ЗСУ", може подбати про сержанта з 10 роками служби: мінус 25 000 грн на руки від стартової логіки 2022 року.

Профіль 3. Старший солдат, діловод служби логістики, мобілізований у квітні 2022

До мобілізації він міг працювати в "Епіцентрі" або іншій цивільній компанії, ніколи не служити в армії, а з квітня 2022 року стати частиною військової бюрократії, без якої немає обліку, постачання, списання, заявок, переміщення майна і нормальної роботи служби логістики. Його нинішнє грошове забезпечення – 22 000 грн.

Якщо в нього 50% аліментів, то 22 000 грн перетворюються на 11 000 грн на руки. У 2022-моделі це було б 41 000 грн на руки. Після 2023 року – 30 700 грн. Після потенційної моделі 2026 року – 16 000 грн, якщо з нової надбавки теж утримують аліменти. Це вже не "підвищення". Це соціальна деградація статусу мобілізованого військового.

4. Інфляція: мовчазне урізання, яке не треба навіть голосувати

Індекси споживчих цін показують: з 2022 року ціни зросли приблизно на 70% (2022: +26,6%; 2023: +5,1%; 2024: +12,0%; 2025: +8,0%; перші п'ять місяців 2026 року – ще близько +5,8%).

Отже, щоб зберегти купівельну спроможність рівня 2022 року, стартові суми мали б зрости приблизно в 1,7 раза. Але замість цього держава спочатку зменшила додаткову виплату з 30 000 до оплати конкретних чергувань, а тепер може звести її для частини військових до 10 000 грн.

Головна реальна формула ще жорсткіша: 30 000 грн додаткової винагороди 2022 року сьогодні мали б бути близько 51 000 грн, щоб купити те саме. А нова тилова надбавка – 10 000 грн. Тобто держава й інфляція разом можуть "з'їсти" приблизно 41 000 грн реальної вартості додаткової виплати.

5. Чому ми рахуємо аліменти

Ми рахуємо сценарій з аліментами не для драматизації, а тому, що це масова соціальна реальність дорослих чоловіків, зокрема військових 35–55+. У 2025 році в Україні було понад 165 тисяч шлюбів і близько 124 тисяч розлучень: на 10 шлюбів припадало 7 розлучень.

Опендатабот також повідомляв про понад 33 тисячі заяв на стягнення аліментів у судах за 2025 рік і понад 208 тисяч проваджень щодо заборгованості зі сплати аліментів на кінець року.

Переважна більш розлучень ініціюють жінки, тому майже кожен чоловік в Україні 35+ років має тягар аліментів. Для нашої аргументації достатньо показати масштаб розлучень і аліментних проваджень. Аліменти не створюють проблему штучно – вони показують, як вона виглядає в реальному житті.

При цьому ті, хто не сплачує аліменти, все одно в мінусі: 30 000 → 19 700 → 10 000. Без аліментів номінальна втрата від початкової моделі становить 20 000 грн на місяць у кожному з наших трьох профілів.

6. "Тил" – це не паразит на піхоті, а умова існування фронту

У військовій теорії існує поняття tooth-to-tail ratio – співвідношення "зубів" бойових частин і "хвоста" забезпечення, управління, логістики, ремонту, медицини, зв'язку, адміністрації.

Дослідження John J. McGrath для Combat Studies Institute / Army University Press показує, що у різні війни США співвідношення дуже відрізнялося: у В'єтнамі бойові війська становили близько 35% американських військ у країні, тобто приблизно один бойовий військовий на двох небойових; у Кореї й В'єтнамі частка власне бойових елементів була ще меншою в окремих підрахунках. Для Першої світової у переглянутій структурі AEF автор наводить 53% combat, 39% logistics, 8% HQ/admin.

Я не знайшов авторитетного джерела, яке прямо підтверджує популярну формулу "12–16 тилових на одного піхотинця на нулі" саме як універсальний норматив. Такі цифри можуть звучати в публічних виступах як метафора складності сучасної війни. Але навіть консервативні західні дослідження доводять головне: сучасний боєць на передку не існує сам по собі. За ним стоять зв'язок, логістика, паливо, ремонт, боєприпаси, медична евакуація, штаби, облік, склади, техніка, харчування, транспорт, документи, планування і командування.

Тому фраза "ви ж не піхота" не може бути аргументом для знецінення. Піхоті треба платити більше. Але не можна піднімати піхоту через обнулення поваги до всієї системи, яка дає піхоті можливість воювати.

7. Не тільки зарплата: житло як частина соціального контракту

Грошове забезпечення – лише одна частина проблеми. Кадрова служба завжди була соціальним контрактом: людина віддає армії 20, 30 або 40 років життя, здоров'я, мобільність, сімейний час і можливість вільно змінити роботу. Натомість держава обіцяє не лише зарплату, а й житлове забезпечення.

Формально право на житло не зникло: Міноборони пише, що військовослужбовці мають право стати на чергу для отримання постійного житла, але черга залежить від наявності вільного житлового фонду; службове житло описується як тимчасове і після служби підлягає поверненню.

Компенсація за піднайом у 2026 році теж не схожа на реальну відповідь на ринок: Київ – 4 560 грн, обласні центри – 3 420 грн, інші населені пункти – 2 280 грн; за наявності трьох і більше членів сім'ї суми збільшуються в 1,5 раза.

Новий закон про житлову політику ще більше підсилює відчуття невизначеності: він прямо передбачає обов'язок військовослужбовців і членів сімей вивільнити службове житло після звільнення або переміщення, крім окремих категорій, які не можуть бути виселені без іншого службового житла або вже набули право на житло у власність чи компенсацію.

Отже, не можна писати, що держава повністю скасувала право військових на житло. Але можна і треба писати інше: для багатьох військових право на житло дедалі більше перетворюється на умовну обіцянку – черги залежать від фонду, службове житло тимчасове, компенсація за оренду символічна, а механізм отримання власного житла стає менш очевидним і залежить від майбутніх програм та ресурсів.

8. З ким порівняти, щоб побачити реальну ієрархію поваги в суспільстві

У січні 2026 року середній рівень оплати праці в апаратах центральних органів влади становив 53,3 тис. грн, в обласних управліннях центральних органів – 31,5 тис. грн, в ОДА – 24,1 тис. грн, у РДА – 20,1 тис. грн.

Верховна Рада ухвалила закон щодо осучаснення грошового забезпечення поліції та ДСНС; за повідомленнями, мінімальна планка прив'язується до 10 прожиткових мінімумів, а Суспільне писало про очікуване зростання середнього рівня грошового забезпечення поліцейських приблизно з 21 до 45 тис. грн.

У штатному розписі НАБУ на 2026 рік посадовий оклад детектива – 69 038 грн, старшого детектива – 79 939 грн, керівника підрозділу детективів – 109 008 грн.

За оцінкою "Слово і діло", у 2026 році середня зарплата народного депутата після податків становитиме близько 50 тис. грн, а загальні щомісячні витрати на роботу одного депутата з бюджету – близько 250 тис. грн без урахування фонду помічників і компенсації проживання. (

Питання не в тому, щоб поліції, ДСНС, НАБУ чи держслужбі платили менше. Питання в іншому: чому військовослужбовець, який не може просто звільнитися, має УБД, чергування, роки вислуги, проблеми зі здоров'ям і зруйноване житлове очікування, мусить доводити, що його професія для держави не менш важлива?

Читайте також колонку Аліни Сарнацької: "Економимо на всьому": 46 історій, як виживають родини військовослужбовців 

9. Висновок: "Віримо в ЗСУ" – це не гасло, а бюджетна політика

У 2014 році банк міг написати військовому: "Ваш кредитний ліміт – 0,00 гривень. Віримо в перемогу!" У 2026 році держава ризикує сказати частині військових майже те саме іншими словами: "Ми вам підвищуємо до 30 тисяч, але забираємо чергування, не індексуємо реальну купівельну спроможність, житло залишається умовним, а соціальні гарантії – за наявності ресурсу".

Своєю публікацією я показав вам просту, але неприємну траєкторію. У 2022 році військовий мав грошове забезпечення плюс додаткові 30 тисяч гривень, а для тих, хто безпосередньо виконував бойові завдання, – до 100 тисяч. Потім держава змінила логіку: замість повної щомісячної доплати – виплати за конкретні бойові дні або чергування. Наприклад, 10 чергувань можуть дати не 30 тисяч, а приблизно 19,7 тисячі гривень. А тепер нова реформа може привести частину "тилових" військових до ще простішої формули: грошове забезпечення плюс 10 тисяч гривень, але без попередніх виплат за чергування.

Тобто шлях "заощадження" на військових виглядати так: 30 000 → 19 700 → 10 000. А якщо додати інфляцію, реальна картина стає ще жорсткішою: гроші не просто зменшувалися рішеннями держави — їхню купівельну спроможність паралельно з'їдали ціни.

Цей текст не про те, що піхоті не треба платити більше. Треба. Тим, хто штурмує, тримає позиції, витягує поранених і воює на передньому краї, держава має платити максимально. Але не можна під виглядом турботи про одних військових знецінювати інших – логістів, зв'язківців, офіцерів забезпечення, сержантів, діловодів, техніків, чергових командних пунктів. Бо ЗСУ – це не тільки передній край. ЗСУ – це вся система, яка дозволяє передньому краю воювати.

Повага до ЗСУ – це не романтизація одних військових і знецінення інших.

Повага до ЗСУ – це чесна арифметика, чесна індексація, чесні соціальні гарантії, чесне житло і розуміння, що офіцер забезпечення, сержант зв'язку, старший солдат-діловод, технік, водій, ремонтник, штабіст і черговий командного пункту – це теж ЗСУ.

"ВІРИМО В ЗСУ" не може означати: "ваш кредитний ліміт – 0,00 гривень, але ми дуже красиво віримо в перемогу". Не може означати: "ми носимо браслети з Азовсталі, але мовчимо, коли військовому під виглядом підвищення фактично зрізають дохід".

Не може означати: "ми аплодуємо штурмовику, але зневажаємо інших військовослужбовців, без яких цей штурмовик не отримає ні зв'язку, ні пального, ні боєприпасів, ні евакуації, ні наказу, ні шансу вижити".

Вірити в ЗСУ – це не романтизувати армію на плакатах. Це мати мужність побачити живу людину у формі: з дітьми, боргами, хворими спинами, зірваним здоров'ям, роками служби, безсонними чергуваннями і правом не бути бідним лише тому, що він залишився вірним державі. Бо якщо держава й суспільство хочуть, щоб військовий вірив у перемогу, вони мають нарешті довести, що самі вірять у військового – не словами, а справедливістю.

Михайло Ташков, офіцер ЗСУ