"Економимо на всьому": 46 історій, як виживають родини військовослужбовців

Грошове забезпечення військовослужбовців в Україні залишилось незмінним з початку повномасштабної війни і досі становить близько 21 тисяч гривень. Тим часом середня зарплата за останніми даними в великих містах вже становить 30 тисяч, в Києві – 40 тисяч.

На цьому скріні повідомлення від дружини військового, яка хотіла розповісти мені про свої спроби заробити і прогодувати дітей, але врешті не змогла коментувати це питання.

Військовослужбовці та їхні родини не перший рік вимагають підняття грошового забезпечення. Час від часу влада обіцяє нарешті вирішити це питання, але ситуація лишається незмінною.

10-го червня 2026-го року Верховна Рада України підтримала законопроєкт, щодо збільшення зарплат працівникам поліції та ДСНС — виплати становитимуть не менше 33 280 тисяч гривень. Окрім цього, вони отримуватимуть різноманітні надбавки. Це рішення сколихнуло хвилю обурення від військових та членів їхніх сімей.

Ось що вони самі говорять про ситуацію з безгрошівʼям (пряму мову героїв збережено - ред.):

"Зарплата охоронця в АТБ 25 тис. Зарплата у офіцера з бойовим досвідом та травмами, через що служить в тилу – 27–29 тис. При цьому в охоронця є фіксований робочий день та вихідні. У військового в тилу – немає".

***

"Розказую про життя більшості мам з малими дітьми, в яких чоловіки служать. На роботу фізично ти не можеш влаштуватися, бо якщо немає поряд бабусь чи інших родичів – ніхто тебе не підстрахує з дитиною, а це і школи, і садочки, і гуртки, і лікарі, і просто прогулянки в парку. А ЗП тата, який служить в тилу, але на іншому кінці України, критично ні на що не вистачає.

А ще коли ти живеш в приватному будинку, і чоловік був рукастий і башковитий і сам робив купу роботи по дому (покосити, покопати, сантехніка, ремонт, електрика), то всі ці послуги тепер ти можеш отримати лише від якогось ухилянта з сусідньої вулиці. За гроші. А з зарплатою чоловіка в 20К не розженешся. І все стоїть. Життя на паузі.

Мені пощастило, що я працюю віддалено і можу закривати питання з дитиною, яка закінчує 4-й клас. І забезпечую фінансово наш побут, бо заробляю більше, НІЖ чоловік".

***

"Коли мобілізували чоловіка, то перший час йому не платили і я з двома малюками мала півтора місяці жити на 860+860 грн. Добре, що знайшла невеличкий підробіток".

***

"Брат радіє, що немає дружини і дітей, бо після мобілізації втратив би можливість не лише бачити зростання дітей, а й забезпечувати їх.

Ми родиною скидались щоб ремонтувати його пікап. Він зітхнув з полегшенням, коли втратив пікап і його перевели повністю на саперську роботу. Тепер фінансова допомога потрібна рідше і не такими великими сумами".

***

"Вийшла на роботу, коли дитині було два місяці. Але мені нема на що жалітися, є ті, кому гірше. Наприклад, я надсилала візочок дружині безвісти зниклого військового, яка на 9 місяці вагітності третьою дитиною.

"Здали ДНК", – написала вона мені у відповідь".

***

"Скажу прямо, як виживає моя сімʼя: син вибив руку з плеча, не може працювати тепер, ні фізично, ні на компі. Мама в деменції. Брат, я та два племінники на фронті. Всі наші фінанси йдуть на військові потреби. Живемо–виживаємо."

***

"Я – ВПО. Знімаю житло, в декреті, старший син випускник 9 класу. Як мені вижити на зарплату чоловіка, який також винаймає житло поблизу лінії фронту, скидається на "общак" і непередбачувані витрати? Добре, що є друзі-волонтери, які намагаються покрити частину витрат".

***

"Мій чоловік отримав важке поранення два роки тому. Не працюють обидві ноги, шансів на відновлення немає. Він їздить за кермом, має інвалідність 2 групи, остання порада травматолога: "Я б вам дуже-дуже рекомендував реабілітацію". Але мій чоловік змушений багато працювати. Паше, як коняка, попри все – біль, розпач, постійну втому.

Ми ВПО ще з 2015 року, свого часу купили халупу в негазифікованому селі. І тепер не маємо право на поліпшення житлових умов тільки чярез те, що маємо своє. Байдуже, що це халупа в селі, де вже ніхто окрім нас двох не живе. Йому доводиться "зі своїми ногами" різати, колоти та носити дрова до печі. Ветеранам доводиться розраховувати лише на себе".

***

"Я працюю на двох роботах, паралельно маю два проєкти, плюс додаткове репетиторство. За два роки я втомилась так, що у мене просто вже немає сил".

***

"Коли чоловік був на війні, жили з двома дітьми на мою зарплату. Працювала в школі, тримала господарство, торгувала на базарі. Всі його гроші витрачались на армійські потреби. Ми виживали самі".

***

"Відколи чоловік почав служити, залізли в борги".

***

"Чоловік весь час пересилав нам з дітьми кошти, починаючи з учебки. Ми їх не чіпали, не могли. Я казала чоловікові, що зберігатиму все до копійки. Коли вернеться до дому – розпорядиться ними сам.

Чоловік пропав безвісти у Донецькій області. Виплати від держави не чіпаємо. Досі надіємося на повернення нашого тата. Нехай він сам вирішить. Слава богу, є робота і сили, щоб я заробила і на себе, і на дітей".

***

"Я дружина військового в декреті і якщо писати про мої проблеми, то це буде ціла книжка. Мені просто хочеться обійняти і підтримати всіх жінок, які чекають військових.

Ми найкращі жінки у всьому світі, бо теж проходимо цю війну, тільки кожна по-своєму. Бережіть себе, дорогі".

***

"Мій чоловік, відвоювавши 8 років на бойових, отримав першу виплату за пенсію через 2 роки після звільнення! Я в декреті була за меншою дитиною лише 1,4 роки і пішла працювати, бо потрібно було годувати сім'ю!".

***

"Була з дітьми, коли чоловіка забрали. Поки ВЛК, поки полігон, і потім ще довго не платили – ми були без копійчини. Пішла мити посуд, бо там платили кожен тиждень. Важко згадувать.

Дуже співчуваю тим, кого залишають без годувальника. В нашій хаті в селі вибухом зірвало дах, вікна. Зверталась до всіх, але ніхто не визвався допомогти. Десь на цьому світі є ще наш заступник, чи є в світі вищі сили, що допоможуть?".

***

"Я сама залишилася з трьома дітьми. Чоловік на БЗВП. Через пару днів після того, як він уїхав, померла його тітка, єдина рідня його. Похорони всі були на мені. Також треба йому посилки відправляти, щотижня.

Я важко працюю, у мене один вихідний на тиждень. Працюю зранку та до самої ночі. Дуже тяжко. Дуже".

***

"Працюю, живу в селі, саджу город. У нас троє дітей, навчання в двох університетах, один безкоштовний, а один платний. Плюс потрібно оплатити квартиру, щоб діти жили нормально. І все це з моєї мінімальної зарплатні. А ще у нас школяр, в якого є теж потреби, не кажучи про сезонний одяг.

Чесно, іноді не знаю, де я маю брати ті гроші. В чоловіка не прошу, бо знаю, в нього там щодня є потреби, які просять закривати самостійно. Іноді електрику немає чим оплатити, обираю, що цього місяця оплачу, а що – наступного.

Раніше можна було виростити картоплину чи якісь ще овочі, та й продати. Чи продати в інтернеті речі, з яких діти виросли.

Але тепер за це штрафують, блокують картки. Я не можу дозволити собі платити податки як ФОП.

Чому я працюю сплачую податки і ще щось комусь винна? Яка зарплата в депутата, який спить на засіданнях чи взагалі не приходить?".

***

"Мій чоловік офіцер ЗСУ, після бойових на сході, його відправли служити в місто. Я звісно ж зраділа, видихнула. Все ж можна вночі спокійно спати.

Тривалий час я родинний бюджет закривала сама. Бо його служба в тилу – це 27 тисяч гривень. Восени у мене почалася по друглму колу депресія і все це ще й на вигоранні. У мене не було сил навіть вийти з дому чи поговорити з найкращою подругою. Останній проєкт закінчила чотири місяці тому. І все. Я без роботи, без сил розплющити очі. У нас двоє дітей, у старшого інвалідність, у меншого – серйозні проблеми зі здоров'ям, які потребують постійного лікування. Я приймаю ліки, почала шукати роботу. Але з ГЗ (грошовим забезпеченням – ред.) 27 тисяч – ми ледь витягуємо. Економимо на продуктах. Я майже місяць ходжу з болем в нирках, але не можу піти до лікаря, бо на це немає грошей.

Я то якось вигребу. В людей і гірша ситуація, але трохи злюсь. Раніше він працював в ІТ і він заробляв не менше 2к (тисяч – ред.) доларів. А тепер заробляю лише я. В нього навіть немає часу на підробіток, працює до першої ночі, у них теж людей не вистачає.

Я не впевнена, чи варто цю історію викладати. Бо це зтригерить людей, адже він в тилу, він не ловить більше міни і фпвішки. Але іноді так хочеться комусь про це розказати".

***

"Зі своєю 9-місячною дитиною вийшла на роботу. У нас двоє дітей. Тому старшому включаю мультик, а менший спить на плечі. І я працюю, замість гуляти з ним на вулиці. Дитина сидить вдома як цуценя, бо в мами нарада".

***

"Чоловік служив 2014–2016, потім знов на фронті з першого тижня повномасштабної. Дві контузії, потім важке поранення, але дякувати Богу, живий! Імпланти в ногах, покоцане усе тіло, не чує на одне вухо, постійне головокружіння. Операції, госпіталі, лікарні. Потім нарешті в місті на рік на тиловій посаді. Радість, але і тут халепа – 21 тисяча гривень зарплати. А в нас троє дітей і я в декреті. Цих коштів не вистачає навіть на головне!

Я вдома з маленькою дитиною працюю – шию вночі! Чоловік по вихідних працює в гаражі! Виживаємо! Він не ховався, служив і заробив таку віддачу?!! Це ще добре, що руки і ноги на місці. Отак і ВИЖИВАЄМО. До сліз образливо за наших воїнів, за їх сім'ї, за дітей".

***

"До повномасштабного у нас з чоловіком був бізнес, в якому мої задачі сягали двадцяти відсотків від всього обсягу. На ньому були всі організаційні, технологічні та технічні питання. Моя сфера облік, фінанси та закупки.

Водночас, моя робота давала можливість розвивати основний бізнес – сімейний. Я заробляла від трьох з половиною до п'яти тисяч доларів на місяць.

Через рік після початку повномасштабного чоловік прийняв рішення мобілізуватись добровільно – мав відстрочку, бо на нашому утриманні була його мама інвалід 1 групи. Тоді все дуже сильно змінилось, бо всі його задачі перейшли до мене і не було, знаєте, цього періоду "передачі справ". Наприкінці червня він прийняв рішення, на початку серпня вже проходив БЗВП.

Мені було, та й що казати й зараз – складно, бо основною роботою став сімейний бізнес – доволі складний технологічно, і який до всього повинен був забезпечувати нашу сім'ю. І це було вкрай важко – ми започаткували його в 21 році і ще навіть не встигли до кінця розібратись в усіх процесах, тим паче я, яка приділяла йому відсотків 20 своєї уваги.

Попри все, зараз ми маємо стабільне виробництво та збут, розширюємось на всю Україну, відкрили ще один бізнес, і все це годує нас, наших співробітників, закриває потреби його підрозділу, як в грошовому вираженні так і якимись роботами.

Мені нема на що жалітись, але це дуже й дуже тернистий шлях, на якому я стикалась і з шовінізмом, і з фінансовими виборами – заплатити постачальнику чи відремонтувати авто або купити якесь обладнання в підрозділ, і з непорозумінням, бо він же ж служить, а значить заробляє і держава все дала.

Не знаю як у решти, але моє коло спілкування стиснулось в щільну бульбашку зі співробітників, військових та їх сімей, може ще трошки друзів лишилось, які людьми лишились гідними цього слова.

Якось так. Жалітись нема на що, але я не знаю, як би ми прожили на його ГЗ, якби не бізнес".

***

"Економимо на всьому. Орендована квартира, чоловік на сході. А тепер ще й орендарі квартиру продають. Знайти нову квартиру нереально, ціни на оренду – космос. Відчуваю, що прийдеться куплять палатку і там з трьома дітьми чекать чоловіка".

***

"У нас з дружиною троє малолітніх дітей, найменшій 8 місяців, дружина – у декретній відпустці. Оренда квартири в Києві – 22 тисячі, моє ГЗ – 21. Знайомі кажуть: "Хай дружна працює, з дитиною на руках" та "А чому не купив бронь/інвалідність/відстрочку? Лох значить".

***

"До мобілізації дохід був вдвічі більшим. Я розумію, що ми тут не за гроші, а дали присягу захищати Україну. Хотілося б, щоб Україна захистила наші родини, фінансово. Обіцяне збільшення ГЗ до 30 – це, по суті, індексація. Системні зміни необхідні, дуже добре, що про це почали говорити".

***

"Ми з чоловіком обидва військовослужбовці ЗСУ. Я – офіцер, він – сержант. Чоловік у зв'язку з низьким грошовим забезпеченням був вимушений піти по вечорам таксувати, я також наразі шукаю підробіток на вечір".

***

"Чоловік – обмежено придатний, має серйозні проблеми зі спиною ще з АТО. Пішов в бойовий підрозділ, бо в штабі з їх зарплатою боявся не витягнути. Півтора роки був на Курському напрямку. Потім здоров'я остаточно закінчилося і він подав рапорт на перевод в Азов, де йому обіцяли більш прийнятні умови, забезпечення, ротації, ставлення до особового складу. В Азові служить син.

Так от, рапорт чоловіку зарубили, і натомість перевели в штаб. Тепер він вимушений самостійно орендувати собі житло у прифронтовому місті. Ціни – кінські, умови теж, ніби для скоту. Автівку заправляє самостійно. Одяг вимагають цивільний – це теж витрати. Короче, якщо раніше він міг фінансово долучатися до забезпечення родини, то зараз я сама маю знайти спосіб платити за оренду (ми з Маріуполя, переселенці), годувати себе та доньку, лікуватися, та й взагалі жити.

Він хоче у відпустку, але грошей на неї немає. Зараз схопила спина – економить на лікуванні. Короче настільки принизлива для нього історія, що в нього реальна депресія. Бо до війни він працював в міжнародній гуманітарній організації, отримував гідну зарплату".

***

"Я шукаю зараз додаткову роботу онлайн. Військослужбовиця. Треба гроші на оренду житла для сім'ї. Ще й тітка інвалід першої групи. Треба одяг, бо дитина росте, а ще й школа, їжа, комуналка. Моя оренда житла у прифронтовому місті, комуналка, заправка авто, ремонт авто, мої ліки на постійній основі, мої обстеження, мої продукти".

***

"Наша історія певно типова. До повномасшабки був ІТ-шником, дружина теж гарно заробляла. Долучився на самому початку повномасштабного вторгнення. Потрапив в тилову частину в Одесі. ЗП менше цивільної майже вдвічі, але тоді це не турбувало. Робив, що міг, хотілось більше, перевівся в новосформовану бойову військову частину, де перший час ніякого додаткового ГЗ не було зовсім. Відповідно, після служби таксував вечорами, щоб хоч щось заробити. Іноді брав якісь проєкти на аутсорс, але не завжди виходило. Поступово якісь власні запаси витрачались, то на спорядження, то на інші потреби.

Зараз перевівся в Київ. Отримав офіцерське звання (+4 тисячі грн!). Робота бойова, тож періодичні відрядження на Південь. Знов таксую. Іноді просто, щоб заправити авто і доїхати наступного дня на службу.

Дружина почала працювати віддалено, коли малому було 6 міс. Зараз працює комунікаційницею в трьох організаціях. Це дозволяє нам жити від зп до зп, оплачувати садочок сину, кредит за авто, куплене в 22-му.

Важко так жити, особливо враховуючи попередній досвід ІТ. Менше з тим, не шкодую, що долучився до війська, маю цікаву роботу й з радістю її роблю. Але хотілось би мати якийсь дедлайн служби. Не треба мені допомагати, я просто, бляха, хочу повернутись до звичного життя, хоча навряд воно буде вже таким, як було".

***

"Чоловік на війні від 28 лютого 2022 року, через поранення тепер служить в тилу. Я живу в Польщі, працюю на трьох роботах, щоб утримувати себе, маму і допомогати ще йому.

Сон по 3–4 години в день, мінус здоровʼя".

***

"До мобілізації я працював в медіа. Я обмежено придатний, тому так чи інакше моя служба – це якісь "тилові" посади. Я знайшов місце служби +/– по своїм скілам.

Розуміючи, що грошове забезпечення буде "потужне", одразу думав над варіантами паралельно заробляти гроші. Я запропонував на роботі спробувати продовжити співпрацю. Сказав, що звісно не зможу виконувати весь попередній об'єм роботи, але зможу робити частину функціоналу і не втрачу додаткове джерело доходу. Мені пішли назустріч, але вдвічі зменшили зарплату, бо попереду був період БЗВП і вцілому "не зрозуміло, що і як ти будеш встигати робити".

Я всіма силами намагався тримати зв'язок, навіть на БЗВП повністю не випадав з процесу, а після БЗВП одразу почав включатися у всі процеси. Робив все, що від мене вимагалось, а це виявився приблизно той самий об'єм роботи, що і до мобілізації. Можливо, не все встигав робити прямо одразу, але вчасно. Почекавши кілька місяців, щоб переконатись на дистанційці я дісйно справляюсь, я повернувся до питання "переглянути" зарплату. Мені сказали – подумаємо. Але ситуація не змінюється. Я просто роблю, що і робив, просто за вдвічі менші гроші. Ну бо мені і так "за щастя мати копійку". І роботодавцю виходить зручно. У мене немає жодних претензій до роботодавця – дійсно багато розуміння і гнучкості. Але факт є фактом.

Я вимушений це робити тільки тому, що мені потрібні гроші і через страх втратити хоч якийсь зв'язок з ринком, бо так само розумію, що "повернення" на ринок праці, коли б воно не сталося, буде лише моїм головняком. Так само як і зараз моїм головняком є знайти, за що жити моїй сім'ї.

Я розумію, що моя ситуація скоріше за все є кращою за інших військових, хто не має і таких варіантів. Але вкурвлює саме цей момент, що єдина "плюшка" в армії – це "радій, що в тебе не так погано, як у....." .

Виходить, що в армії я роблю вискокваліфіковану роботу за безцінь, а щоб мати якісь гроші, я маю у вільний час виконувати іншу креативну роботу, що виснажує і банально забирає той невеликий час, який залишається "на сім'ю і дитину".

Державі і суспільству по цимбалах, як живуть сім'ї військових. Є багато побутових питань, які я міг закривати, але тепер треба шукати, хто робить це за гроші. Боляче спостерігати, як якась базова послуга, яка займає в людини пару годин, коштує від 10 до 50 відсотків мого так би мовити "грошового забезпечення".

Так само нікого не цікавить, як ми маємо дбати про дитину, якщо я завжди на службі, а дружина теж має працювати.

Останнє можливо не по темі, але мене ще вкурвлює поняття "пільг для військових". Я би радше хотів мати не пільги, а гідну зарплату.

Виходить, що ти втрачаєш те, що міг заробляти, випадаєш з ринку, втрачаєш суб'єктність, працюєш на межі вигоряння, а взамін не отримуєш навіть того, що міг заробляти не напружуючись. Плюс ще й категорія пільг "тільки для УБД" теж не до кінця зрозуміла ініціатива.

Я згоден, що УБД мають мати більше привілеїв, але інколи це несе дискримінаційний характер. Армія, по суті, означає "тепер ти будеш отримувати значно менше, але на життя сім'ї треба буде значно більше". Ось такі думки і відчуття з цього приводу. Чекаємо на обіцяні 30 тисяч – "відчутне" підняття грошового забезпечення, яке все рівно буде менше навіть середньої зарплати))".

***

"Я служив в тилу. Хлопці таксували ввечері, щоб якось дотягнути до зарплати. Командири частини, які весь час сидять в далекому тилу, зробили облаву на військових таксистів, і заборонили таксувати, бо "як це так, що у них ще є час і сили після служби працювати". Також в частині не платять 30-ку за наряди, бо "як це солдат буде в місяць отримувати як полковник…".

***

"Колеги на роботі ставляться до мене погано, не мають жодного розуміння. Я прошу відпустку на 10 днів, бо чоловік приїжджає зі сходу, а мені начальник кадрів каже, що подивиться чи по графіку я йду, інакше наказ робити на відпустку не буде і їй все одно".

***

"В мене чоловік безвісти зник, вже 5 місяців від держави немає допомоги. А у нашої доньки епілепсія, я повний робочий день не маю змоги працювати".

***

"Борг за комуналку вже 16 тисяч, діти боліють, я сама після лікарні. В чоловіка не прошу, бо чоловікові на війні потрібніше ніж нам. Вся моя зарплата пішла на ліки та їжу".

***

"Чоловік загинув в Донецькій області, написали "небойова втрата". Сину тоді було 5 років. Все, що змогла оформити, це пенсію по втраті годувальника. Більше допомоги від держави 0.

Я працюю. Я офіційна дружина і ні я, ні наш син не маємо навіть посвідчення члена загиблого захисника. Ніякої підтримки. Головне, що чоловік виконав свій обовʼязок, став на захист країни. Таких сімей, які отримали документи про "небойову втрату" дуже багато. Але всі про це мовчать. Ні мами захисників, ні дружини, ні діти підтримки не мають жодної. Все, що нам положено, це мінімальна пенсія по втраті годувальника. Це 4700грн. Ніби у нас інше горе, ніж у тих кому написали "бойова втрата".

Дуже багато страшних історій, та всім байдуже, тому їх стає ще більше. Найбільше болить за дітей.

Дітей, батькам яких написали "небойова втрата", не запрошують на заходи, як інших дітей загиблих військовослужбовців. В них нібито інший біль. Їм нібито підтримка не потрібна. Навіть на свята їм не дають ті цукерки. І справа тут зовсім не в цукерках. Нас немає, всім на нас байдуже".

***

"Мій чоловік утримує нас, а я вдома займаюся теплицями. Він військовий з 2014-го року і зараз у нього зарплата та премія разом близько 50 тисяч гривень. Але в Запоріжжі, де він несе службу, будинки не дешеві. Орендодавці наживаються на військових. І ще багато чого в армії потрібно купляти самому. Тому на сімʼю лишається мало".

***

"Історія, напевно, така ж, як у багатьох. Ми живемо на мою зарплатню. Не уявляю, що було б, якби я не працювала".

***

"Без грошей військові часто опиняються після поранень. Навіть, якщо вони мали виплати, то настає момент, коли починають жити на заощадження з тих виплат. А тим часом треба чекати висновків ВЛК, потім майже те саме коло для отримання інвалідності, потім ще треба почекати, поки пенсійний фонд почне випалачувати пенсію. Ці періоди займають від 4-х до 6-ти місяців в середньому. Весь цей час треба прожити самому і прогодувати родину".

***

"Дуже важко, особливо ВПО.

Працюю, маю дві роботи плюс семінари і тренінги веду. В кращому випадку маю три вихідні дні на місяць. Довелося скоротити реабілітації та навчання сина з інвалідністю. Він сам не може їх відвідувати. Супроводжувати, окрім мене, немає кому. Дяка, що донька сама справляється. Взимку захворіла так, що не могла ходити нормально. Тепер вигрібаємо з кредитів".

***

"Я на аутсорсингу підробітки беру. Основна робота – держслужба, за яку тримаюся, бо можна вдома працювати. Ввечері, коли дитину вкладаю, працюю ведучою онлайн. Підпрацьовую створенням квізів, проводжу екскурсії. Дуже багато коштів йде на памперси, їжу для дитини і на няню. Більшість нашого з дитиною одягу та взуття – це те, що віддали подруги або інші родини військовослужбовців. І іграшки, візочки – все вживане, ми на цьому зекономили. Звісно, чоловік коли може – допомагає, але ось вже другу автівку довелося купляти майже за свої. А за останній місяць чоловік вже вдруге загримів у шпиталь. А це означає що він отримає значно менше".

***

"Ми з чоловіком вже "дорослі". Малих дітей не маємо. Всю його зарплату відкладаємо. Бо це війна і може статися будь-що. Ці гроші є фінансовою подушкою. Живемо на мої заробітки. В грудні евакуювалися в безпечніший регіон із Запоріжжя. Тепер ще й знімаю житло".

***

"Майже не надсилаю нічого в родину. Діти, дружина на самозабезпеченні. Всі кошти витрачаю на організацію служби, матеріально навчальну базу, автотранспорт та його заправку, лікування".

***

"Працюю на двох роботах. Я з дітьми живу повністю на самозабезпеченні. Якісь гроші від чоловіка іноді бувають, але це буквально кілька тисяч і сума нестабільна, тому на них не розраховую взагалі при плануванні бюджету. Якщо є – чудово, купимо кросівки дитині, чи заплануємо якусь поїздку, немає – даю раду і без них.

Звісно, про ніяке накопичення чи дорогі покупки взагалі не йдеться, суто базові потреби. Дуже смішить, коли хтось запитує чому я не куплю собі авто.

Зараз вже звикла, в 2022 було складно, бо школи і садки кілька місяців не працювали взагалі – тоді це був ще той квест: поєднати дітей, побут і роботу, бо жодних родичів поряд у мене немає. Як виживають дружини військових в декреті – поняття не маю".

***

"Інструктор умовно тилового навчального центру. За 15 днів відпустки на будівництві заробив 2 місячні зарплати".

***

"Після проходження ВЛК списали на полігон, отримую 20560 гривень, з них ще потрібно відкласти на лікування та надіслати якісь кошти додому дочці з онукою і мамі, у якої пенсія 4500".

***

"Маю Опель–CAMPO 3.1 дизель, куплений за свій кошт. Тепер я у тилу служу і він не їздить, бо в мене немає можливості заправляти. Від дому до місця служби 55 км. Туди і звідти це 110 км, виходить 12 л * 85 = 1020 грн. Знімаю квартиру – одна кімната 4000, плюс комунальні послуги. Добираюсь на службу маршруткою з пересадкою. Додому їду тільки у випадку крайньої необхідності. Це занадто дорого".

Проєкт "Останній капіталіст" порахував, що військові без бойових надбавок втратили за час повномасштабної війни близько 70% зарплати за рахунок інфляції. Скільки мали б платити сьогодні, щоб виплати коштували стільки ж, як у березні 2022? Грошове забезпечення мало би становити близько 65 тисяч гривень замість нинішніх 20-ти.

Поки держава розпорошує величезні кошти на дотування комунальних тарифів і популістичні виплати, грошове забезпечення тих, хто тримає фронт, лишається неадекватно низьким. Існує також думка, що кошти партнерів, які неможливо напряму витратити на забезпечення армії, можна було би спрямувати на підтримку сімей військових і таким чином покращити ситуацію.

Окрім глибокої кризи довіри до державних інституцій з боку багатьох військовослужбовців, ця ситуація створює ризики для безпеки країни.

Аліна Сарнацька