Реалізувати можливості: як ОПК України може використати західні фінансові програми

Чи не вперше з 1991 року під тиском агресії РФ та невизначеності США Європа почала серйозно ставитися до власної безпеки та готова виділяти на це кошти. Свідчення цьому — численні оборонні програми.

Ми в Технологічних Силах України (ТСУ) провели дослідження, розібрались в їхніх особливостях і презентували під час власного заходу "Стратегічна роль міжнародних оборонних програм: спільне майбутнє через інновації" в рамках Ukraine Recovery Conference (URC) посібник-навігатор через море абревіатур.

Національний оборонно-промисловий комплекс (ОПК) — найдинамічніша й найперспективніша галузь української економіки.

Після стрімкого зростання у 2022-2025 роках ОПК постав перед новим викликом: як забезпечити стабільну роботу, побудовану на циклі R&D і масштабних контрактах на виробництво готової продукції, в умовах внутрішніх і зовнішніх обмежень. І саме тут європейські гроші могли б стати відповіддю.

На вигляд — взаємовигідна співпраця, фактично ж абревіатури різноманітних програм множаться швидше, ніж українські виробники встигають із ними розібратися. Це призводить до втрати часу і згаяних можливостей.

Щоб допомогти зорієнтуватися в низці фінансових програм ЄС, які існують, Технологічні Сили України дослідили усі наявні можливості, узагальнили їх та презентували алгоритми дій виробників для налагодження міжнародної співпраці.

Зупинюся на ключових моментах.

Дві логіки європейських фінансових програм

Європейські програми діляться на два типи за принципом того, як саме український ОПК отримує доступ до коштів.

Перший — програми з прямим фінансуванням, де компанія-виробник отримує гроші безпосередньо на власну діяльність.

Другий — програми, в яких українська компанія може отримати фінансування як підрядник у контракті за участю країн-членів ЄС, Норвегії чи Канади.

Програми прямого фінансування здебільшого стосуються R&D. Це Європейська оборонна програма — Інструмент підтримки України (EDIP-USI), Європейський оборонний фонд (EDF), Інноваційна оборонна схема ЄС (EUDIS), BraveTech EU, EU4UA Defense Tech, UNITE-Brave NATO.

Суми фінансування — від кількох сотень тисяч до сотень мільйонів євро.

Частина програм передбачає спільну участь із європейськими компаніями ОПК, частина — розрахована на довгий цикл досліджень і розробок (до трьох-п'яти років). Важливим в участі в цих програмах є повноцінне долучення України до Європейського оборонного фонду.

Також участь у подібних програмах дає не лише фінансування конкретного етапу робіт. Вона дає можливість отримати досвід каталогізації продукції, що, в свою чергу, згодом відкриває двері до участі у закупівлях усередині ЄС.

Програми другого типу — це доступ до великих бюджетів. Ключова з них — Безпекова дія для Європи (SAFE), у межах якої країни ЄС отримають 150 млрд євро довгострокових кредитів.

SAFE, водночас, є частиною ширшого плану переозброєння Європи (ReArm Europe Plan / Readiness 2030) загальним обсягом 800 млрд євро. Особливість цієї програми полягає в тому, що кожна країна-учасниця сама визначає правила використання коштів, а українські компанії ОПК можуть заходити субконтракторами. Більшість цих коштів спрямують на підтримку держав Центрально-Східної Європи як найбільш вразливих до загрози з боку рф.

Ще один інструмент другого типу — Українська інвестиційна рамка (UIF). Вона орієнтована на товари подвійного призначення, а фінансування можна отримати через гарантії від низки акредитованих європейських фінансових інституцій.

"Домашня робота" для виробників

Щоб взяти участь у будь-якій зі згаданих програм компанії-виробники мусять зробити "домашню роботу", зокрема, пройти аудит за кількома критеріями: зрілість компанії, готовність продукту, відповідність стандартам сертифікації, наявність міжнародних партнерів. Залежно від результатів такого аудиту в дослідженні ТСУ ми визначили, які саме інструменти фінансування можуть потенційно зацікавити компанію й з якими перешкодами на шляху доведеться зустрітися.

Найбільша перешкода — сертифікація. Відповідність стандартам вимагає додаткових людських і фінансових ресурсів, яких у виробників часто просто не вистачає.

З-поміж інших бар'єрів: неможливість продемонструвати продукт і, як наслідок, складна процедура його сертифікації; проблеми із захистом прав власності — від браку документації для зовнішнього аудиту до труднощів із визначенням усіх авторів розробки; довгий цикл розгляду заявок; надмірна забюрократизованість; вимога локалізації виробництва на рівні 65%. Додам до цього ще й малу впізнаваність значної частини українського ОПК серед міжнародних партнерів.

Частину цих перешкод компанія-виробник змінити не може. Але є те, що їй цілком під силу. Наприклад, навести лад у документації з прав власності, забезпечити англомовний юридичний супровід, знайти партнерів для участі в консорціумах.

Багатьом виробникам сьогодні робота з європейськими фінансовими програмами може здаватися неактуальною. Вони, справді, вимогливі й забюрократизовані, потребують ресурсів та уваги, яких часто бракує. Проте варто пам'ятати, що якісна робота на цьому напрямку — це інвестиція в майбутнє, здатна відкрити нові можливості і на етапі R&D, і у великих контрактах у межах програм переозброєння.

Майбутнє України — в Європі. А це означає, з-поміж іншого, опанувати навичку якісної взаємодії в межах європейських програм і з європейськими контрагентами. ТСУ готові допомагати в цьому національним виробникам озброєння — на користь усіх учасників ринку.

Анастасія Мішкіна, виконавча директорка ТСУ