Коли гасне світло, чи зупиняється правосуддя?

Наприкінці червня до Києва повернулися графіки відключення світла, тим самим нагадавши жителям міста про складний період регулярних і тривалих відключень на початку цього року, а також про те, що наступна зима може бути не менш критичною. Так, цьогорічна зима стала значним випробуванням не лише для звичайних містян, а й для державних органів. Зокрема, відключення сильно вплинули на роботу судів у місті Києві.

У цій статті ми розповімо, за яких умов цієї зими працювали районні суди Києва та чи готові вони до чергової хвилі відключень.

Уявіть: ви прийшли на засідання. Суддя на місці, сторони на місці, ви на місці. І раптом гасне світло. Не на хвилину – а на кілька годин. Засідання не відбудеться. Справу відклали. Знову.

Зима 2025-2026 років стала черговим випробуванням для української енергосистеми. Масовані атаки і тривалі відключення перетворилися на звичну реальність для мільйонів українців. У цих умовах державні інституції були змушені працювати на межі можливостей – і судова система не стала винятком.

На відміну від багатьох інших сфер, правосуддя не може "стати на паузу". Судові засідання мають відбуватися без невиправданих затримок, справи – розглядатися в розумні строки, сторони – мати можливість висловитися, а суди – забезпечити безперервний розгляд справ. Втім, у реальності відсутність електроенергії означає значно більше, ніж просто вимкнене світло: це зупинка засідань, недоступність відеоконференцій, обмежений доступ до реєстрів і ускладнена робота апарату суду.

Навіть короткострокові перебої зі світлом можуть призводити до відкладення розгляду справ і впливати на доступ людей до правосуддя. Чи були районні суди міста Києва готові до таких умов? Чи змогли вони забезпечити безперервність роботи взимку 2025-2026 років і від чого це залежало? Розберемося по черзі.

Що відбувається, коли в суді зникає світло?

Робота суду безпосередньо залежить від технічної інфраструктури – комп'ютерів, серверів, засобів фіксації, доступу до державних реєстрів і стабільного інтернету.

Без електропостачання судові засідання не можуть відбуватися в повному обсязі: унеможливлюється ведення технічного запису, обмежується електронний доступ до матеріалів справи, не працюють системи відеоконференцзв'язку. Так само ускладнюється робота апарату суду – від реєстрації процесуальних документів до організації розгляду справ.

У таких умовах навіть через короткотривале відключення засідання можуть відкласти. Якщо ж перебої систематичні, це впливає не лише на окремі процесуальні дії, а й на загальну здатність суду безперервно розглядати справи.

Тобто, тут вже йдеться не просто про організаційні моменти, а про гарантії доступу до правосуддя.

Щоб зрозуміти, як перебої зі світлом впливали на роботу на практиці, ми надіслали запити до районних судів міста Києва. Ми запитали, чи відкладалися судові засідання через відключення, чи мають суди альтернативні джерела живлення і чи дозволяють вони працювати без суттєвих перебоїв.

Отримані відповіді допомогли окреслити загальну картину, хоча вона поки що не є повною. Не всі суди надали інформацію, зокрема, Шевченківський районний суд міста Києва на запит не відповів.

Попри це, вже можна виокремити кілька спільних тенденцій. Найперше, більшість судів не веде окремого обліку відкладених засідань залежно від причин. Іншими словами, встановити, скільки саме засідань не відбулося через відключення, у більшості випадків неможливо. Суди прямо зазначають, що така інформація або не фіксується, або її підготовка потребувала б додаткового аналізу, який вони не зобов'язані проводити у відповідь на запит.

Це означає, що навіть за численних відключень світла їхній вплив на роботу судів не відстежується системно. А, отже, і оцінити реальні масштаби відкладень – складно.

Відкладені засідання і обмежені можливості: як це виглядало на практиці

Навіть без повних даних зрозуміло головне: перебої зі світлом безпосередньо впливали на розгляд справ. Іноді засідання ставали неможливими, а іноді судам доводилося на ходу змінювати пріоритети в роботі.

Зокрема, Печерський районний суд міста Києва прямо зазначає, що розгляд окремих категорій справ, які потребують обов'язкової технічної фіксації, без електропостачання неможливий.

В інших судах змушені змінювати організацію роботи. Так, Святошинський районний суд повідомив, що в умовах тривалих відключень пріоритет надають справам, які потребують невідкладного розгляду – насамперед кримінальним провадженням із запобіжними заходами. Рішення про проведення чи відкладення засідання в кожному конкретному випадку ухвалює суддя.

Фактично це означає, що частина справ у такі періоди неминуче відходить на другий план.

Вплив відключень не обмежувався лише зривом окремих засідань. У Дарницькому районному суді зазначають, що через тривалі перебої з електропостачанням та обмежені технічні можливості накопичується обсяг роботи – від реєстрації позовних заяв до виготовлення судових рішень.

Ще більш показовою була ситуація в Дніпровському районному суді: на початку року в приміщенні одночасно не було світла, води та опалення, а через аварію в тепломережі з міркувань безпеки навіть не могли ввімкнути генератор. Це фактично паралізувало роботу суду.

Усі відповіді підтверджують, що перебої зі світлом мали системний вплив на розгляд справ. Про обмеження в тій чи іншій формі згадує більшість судів. Це не лише зірвані засідання, а й накопичення справ, зміна пріоритетів і збільшення строків розгляду.

Генератори є, але чи працює суд?

Наявність альтернативних джерел живлення ще не означала, що суди могли безперебійно працювати. Навіть там, де були генератори або зарядні станції, їхніх можливостей часто вистачало лише на часткове забезпечення роботи. З відповідей судів видно, що в більшості випадків йшлося не про повноцінне резервне живлення, а про точкові рішення, зокрема підтримку окремих процесів або приміщень.

Так, у Дарницькому районному суді повідомили, що ще з 2022 року неодноразово зверталися щодо забезпечення генераторами та зарядними станціями. У січні 2026 року суд окремо просив забезпечити його портативною зарядною станцією потужністю щонайменше 1 кВт – і зрештою отримав таку станцію. Втім, навіть із цим забезпеченням йдеться радше про підтримку окремих функцій, а не повноцінну роботу всього суду.

Ще проблемнішою є ситуація в Дніпровському районному суді, який працює у двох будівлях. Через те, що ці приміщення підключені до різних ліній, світло там зникало в різний час. У результаті, навіть коли в одній будівлі електроенергія була, відсутність світла в іншій фактично унеможливлювала роботу суду, зокрема бо були недоступні сервери і внутрішні системи. Суд вказував, що за таких умов окремі підрозділи "фактично увесь час перебувають без можливості здійснювати правосуддя". І тому звертався з проханням не лише про генератори, а й альтернативні канали зв'язку, зокрема супутниковий інтернет.

У Деснянському районному суді картина інша, але не менш показова: суд роками звертався щодо проблем із електропостачанням, оновленням електромереж і забезпеченням джерелами безперебійного живлення. Втім, частина цих звернень залишалася без відповіді або без подальшого руху, і наразі суд усе ще не забезпечений необхідними генераторами та інверторами.

Ці приклади показують: навіть часткове вирішення проблем із живленням не гарантувало стабільної роботи суду. Генераторів та зарядних станцій бракувало на всі потреби - і для зали засідань, і для роботи з інтернетом чи внутрішніми системами.

У результаті розгляд справ залежав не лише від техніки, а й від конкретних умов у кожному суді — від конфігурації приміщень до технічного стану інфраструктури. Це означає, що перебої з електропостачанням впливали не лише на окремі засідання, а й на загальну спроможність судів виконувати свою функцію — навіть у межах одного міста доступ до правосуддя залишався нерівномірним.

Водночас питання енергозабезпечення судів не є виключно їхньою відповідальністю. Тут вже йдеться про системне створення умов. А це значною мірою залежить від органу, що відповідає за матеріально-технічну базу судової влади. Наскільки система була готова до енергетичної кризи? І яку роль у цьому відіграла Державна судова адміністрація? Відповіді на ці питання пояснюють, чому одні суди змогли працювати під час блекаутів, а інші – ні.

Роль ДСА: хто мав забезпечити суди світлом?

Проблеми з електропостачанням у судах — це не лише питання конкретної будівлі чи наявності генератора. Це також питання того, як працює орган, відповідальний за організаційне, фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів.

Таким органом є Державна судова адміністрація України. Закон визначає ДСА як орган, що забезпечує діяльність судової влади, зокрема, створення належних умов для роботи судів. Положення про ДСА уточнює: йдеться про комплекс матеріально-технічних, інформаційних та організаційних заходів. Інакше кажучи, питання енергозабезпечення — це не локальна проблема окремого суду, а індикатор того, наскільки система загалом здатна забезпечити безперервність правосуддя в кризових умовах.

Йдеться не про відсутність рішень, а про те, чи достатньо їх.

З відповідей судів видно, що багато з них зверталися до ДСА не тоді, коли проблема вже стала публічною, а задовго до цього. Наприклад, Дарницький районний суд у 2022–2025 роках на робочих нарадах ТУ ДСА в Києві доводив необхідність у засобах живлення для безперебійної роботи. Окремо у грудні 2025-го та січні 2026 року суд надсилав листи з пропозиціями щодо забезпечення зарядними станціями та генераторами. У відповідь ДСА погодила передачу зарядної станції.

Але саме цей приклад добре показує масштаб проблеми: суд із великим навантаженням і кількома приміщеннями просить щонайменше станцію потужністю всьо 1 кВт. Тобто йдеться не про резервне живлення всієї установи, а лише про підтримку окремих процесів.

Дніпровський районний суд у своїх зверненнях порушував уже системні питання. Суд наголошував на вразливості інфраструктури та залежності від стабільного електропостачання й інтернету. Він просив не лише генератори, а комплексні рішення: резервне живлення критичних вузлів і альтернативні канали зв'язку. У подальшій комунікації суд прямо зазначав, що самостійно вирішити ці проблеми не може і потребує втручання на центральному рівні.

Схожа ситуація і в Деснянському районному суді. Протягом кількох років суд надсилав десятки листів щодо електропостачання, електромереж, інтернету, джерел безперебійного живлення та капітального ремонту приміщення. Суд повідомляв про потребу в ДБЖ, необхідність оновлення електромереж і проблеми з відеоконференцзв'язком через перебої з електроенергією. У січні 2026 року суд також просив два генератори по 75 кВт та інвертори з акумуляторами. Станом на квітень 2026 року цими генераторами та інверторами суд так і не забезпечили.

На цьому тлі відповідь самої ДСА дозволяє точніше оцінити загальну ситуацію із забезпеченням судів. За її інформацією, на початку жовтня 2023 року для судів і територіальних управлінь ДСА збільшили бюджет на закупівлю альтернативних джерел енергопостачання.

Наприкінці 2023 року для районних судів міста Києва закупили бензинові генератори потужністю 7,5-9 кВт. По два генератори отримали Дніпровський, Святошинський, Солом'янський та Подільський районні суди. По одному – Деснянський, Дарницький, Голосіївський, Печерський та Оболонський районні суди. Частина судів уже мала генератори меншої потужності - близько 5 кВт. Крім того, у 2026 році окремим судам передавали портативні зарядні станції, зокрема Оболонському, Деснянському та Дарницькому.

Формально реакція була. Фактично – суди залишалися обмеженими у своїй роботі.

З відповідей випливає, що наявні засоби часто покривали лише частину потреб. Як, наприклад, у Дарницькому суді іноді доводилося фактично обирати між тим, щоб слухати справи, і тим, щоб друкувати документи. У Дніпровському суді генератора в одному з приміщень вистачало лише на архів, кілька відділів, два зали та конвойне приміщення, тоді як частина залів і кабінетів залишалася без електропостачання.

Саме тут проявляється ключова різниця між "наявністю" і "спроможністю": для невеликого суду генератора може бути достатньо. Для великого районного суду Києва з десятками працівників, кількома залами, серверною, канцелярією, архівом і відеоконференцзв'язком – ні.

Показово, що в окремих випадках суди були змушені вирішувати проблему самостійно. Зокрема, під час обговорень у Вищій раді правосуддя судді зазначали, що генератори для роботи іноді доводилося купувати за власні кошти. Втім, навіть це не завжди дозволяло забезпечити повноцінну роботу суду через обмежену потужність обладнання та загальний стан інфраструктури.

Це питання порушувалося і 23 квітня на засіданні Вищої ради правосуддя під час розгляду звіту ДСА за 2025 рік. Очільника Державної судової адміністрації прямо запитали про забезпечення судів безперебійним живленням. Він відповідав, що ДСА займається цим з 2023 року і що "кожен суд забезпечений альтернативними джерелами", але водночас визнав, що наприкінці 2025 року ситуація різко погіршилася. За його словами, у грудні 2025 року ДСА зібрала додаткові потреби судів, а ВРП погодила перерозподіл видатків для 358 судів на майже 150 млн грн. Окремо він зазначав, що особливу увагу приділяли судам Києва, зокрема на лівому березі, які мали отримати потужніші генератори.

Ця відповідь важлива з двох причин. По-перше, вона підтверджує, що проблема була відома на системному рівні. По-друге, показує, що частину рішень почали ухвалювати вже після того, як суди фактично пройшли найскладніший зимовий період.

На тому ж засіданні прозвучало ключове уточнення: чи забезпечують ці заходи повноцінну роботу суду, а не лише окремих залів. Відповідь була показовою: усе залежить від масштабу суду і потребує комплексних рішень — потужніших генераторів, акумуляторів та інверторів.

Це підтверджують і відповіді київських судів. Проблема була не у відсутності альтернативних джерел живлення. А в тому, що вони не дозволяли повноцінно працювати — із залами засідань, канцелярією, сервером, друком документів, доступом до реєстрів, відеоконференцзв'язком і нормальними умовами для працівників та відвідувачів.

Вища рада правосуддя, розглядаючи той звіт ДСА, визнала його таким, що відображає основні напрями діяльності, результати, проблемні питання та заходи для їх вирішення, і загалом оцінила роботу органу позитивно. Водночас зафіксувала, що окремі проблеми залишаються актуальними та потребують подальших дій з боку ДСА.

Саме тут виникає головне протиріччя. На рівні звітів рух є: закупівлі, перерозподіли, збір потреб, плани енергоаудитів, генератори, EcoFlow, інвертори. На рівні конкретних судів реальність інша: обмежене живлення, холодні приміщення, знеструмлені зали, проблеми з друком, нестабільний інтернет.

Тому питання до ДСА не лише в тому, чи щось робилося. Очевидно, робилося. Але чи були ці дії своєчасними, достатніми і співмірними з реальними потребами, особливо для великих судів із високим навантаженням.

Окремий контекст — нестабільність самої ДСА. Орган, який мав забезпечувати сталість роботи судів, сам певний час перебував у стані турбулентності. У липні 2023 року його тодішньому голові Олексію Сальнікову повідомили про підозру, а в грудні того ж року його звільнила Вища рада правосуддя. Після цього ДСА тривалий час працювала без повноцінного керівника.

Лише у грудні 2025 року новим очільником ДСА призначили Максима Пампуру. Водночас він не є зовнішнім кандидатом: Пампура тривалий час працював у ДСА і, зокрема, за часів Сальнікова обіймав посаду заступника голови.

Додатково на системні проблеми ДСА звертала увагу і Рахункова палата. За результатами аудиту там виявили недоліки у фінансовому, кадровому та матеріально-технічному забезпеченні місцевих і апеляційних судів, а також наголосили на потребі структурних змін у діяльності органу. Окремо критичну оцінку отримав період, коли обов'язки голови ДСА виконував Максим Пампура.

І тут виникає ключове питання: чи могла система належно підготуватися до блекаутів, якщо орган, відповідальний за забезпечення судів, сам проходив через управлінську кризу?

Це не знімає відповідальності з держави загалом і не скасовує об'єктивного фактору війни. Але відповіді судів показують: там, де йдеться про доступ до правосуддя, система має діяти на випередження, а не реагувати постфактум, коли засідання вже зриваються, а робота судів обмежується. Суди мали бути готовими до відключень ще до початку блекаутів, а не після того, як засідання переносили, сервери зупинялися, а працівники були змушені обирати між слуханнями справ і друком документів.

Відповідальність без одного винного

Відповіді судів і позиція ДСА показують, що проблему з енергозабезпеченням не можна пояснити відповідальністю лише одного органу.

Формально за матеріальну базу і створення належних умов для роботи судів відповідає Державна судова адміністрація. Водночас частину рішень ухвалюють і на рівні самих судів. Голови і керівники апарату на місцях вирішують, як працювати під час відключень: які справи слухати першими, що переносити, як розподіляти ресурси і підтримувати хоча б мінімальну роботу суду.

Але навіть найкращі локальні рішення мають межі. Якщо суду бракує технічної бази (генераторів належної потужності, резервного живлення для серверів, стабільного інтернету), можливості керівництва все одно обмежені.

Є й ширший рівень відповідальності – держава загалом. Саме вона визначає, скільки коштів отримує судова система і які витрати стають пріоритетними в кризових умовах. Перерозподіл коштів, закупівлі обладнання, модернізація інфраструктури – усе це залежить від політичних і бюджетних рішень.

При цьому не можна ігнорувати і фактор війни. В умовах масованих російських атак на енергетику забезпечити повністю стабільну роботу складно навіть за наявності ресурсів.

Тому реальна здатність судів працювати під час блекаутів залежала одразу від кількох рівнів – системного, локального і державного.

Зібрані відповіді показують, що проблема була не лише в обмежених ресурсах, а й у відсутності узгодженого підходу. Там, де система мала діяти як єдине ціле, рішення часто залишалися фрагментованими. У результаті доступ до правосуддя залежав не від єдиного стандарту, а від конкретного суду, його технічних можливостей і того, наскільки ефективно вдалося поєднати рішення на різних рівнях.

Зима 2025-2026 років засвідчила, що українська судова система здатна працювати навіть в умовах енергетичної нестабільності. Але ця робота залишається нерівномірною і залежною від технічних можливостей конкретного суду. Формально вона не зупинилася, але часто обмежувалася: засідання відкладалися, пріоритети розгляду змінювалися, обсяг нерозглянутого накопичувався. У результаті доступ до правосуддя був вразливим і нерівним.

Це має і довгострокові наслідки. Проблема вже помітна у справах, які потребують системного та тривалого розгляду. Наприклад, за оцінками представників потерпілих у справах Майдану, до 50% засідань у цих провадженнях відкладають саме через проблеми з електропостачанням.

А коли справи і так слухаються роками, кожне перенесення – це ризик втратити докази, свідчення і зрештою можливість притягнути винних до відповідальності.

Про ті самі проблеми говорять і самі судді. Під час співбесід у Вищій кваліфікаційній комісії суддів кандидати до апеляційних судів регулярно згадують слабкі технічні можливості судів і вплив відключень на розгляд справ. Тобто це вже не окремі випадки, а недолік всієї системи.

Це впливає не лише на доступ до правосуддя, а й на саму судову систему. У судах вже є кадровий дефіцит, а через постійні відключення, проблеми з технікою та нестабільну інфраструктуру робота стає ще складнішою і менш привабливою. Тому питання вже не тільки в тому, як забезпечити безперервний розгляд справ, а й у тому, хто взагалі буде готовий надалі працювати в таких умовах.

Ризики нікуди не зникають. Навпаки, нові відключення підтверджують: без стабільних технічних рішень судова система знову стикатиметься з тими самими викликами. І питання тут не лише в тому, чи працюватимуть суди, а в тому, наскільки якісним і своєчасним буде це правосуддя.

Тетяна Чижик, юристка ВО "Автомайдан"