Бути сильним

Мені часом прагнеться повернутися до лютого 2022 року. Аби знову відчути те неймовірне відчуття єдності перед лицем безжальної загрози.

2022 року Україна явила світу взірцевий приклад національної концентрації. Смертоносний ризик реальної втрати державності змусив забути про політичні розбіжності й особисті амбіції.

Суспільство, армія, волонтери, бізнес, місцеве самоврядування, державні структури й значна частина політичного класу почали працювати як елементи єдиної системи тотального опору. Не ідеально. Не без помилок. Не без суперечностей. Але впевнено, послідовно й ефективно.

"Держава тримається не на силі законів чи інституцій, а на неписаній згоді громадян бути разом у часи випробувань", — зауважив Руссо майже три століття тому. З огляду на сучасні реалії, як на мене, великий філософ був правий лише почасти. У час кривавого випробування наші громадяни, не вагаючись, відважно взяли до рук зброю, енергійно розбудували систему народного тилу, натхненно вдихнули нове життя в підстаркувату вітчизняну оборонку. А ще — підтримали, посилили, а подекуди тимчасово замістили інституції. Підперли їх власною ініціативою саме там, де структури влади виявилися критично неспроможними.

Виклик повномасштабної війни наочно довів: протистояти великим загрозам неможливо без потужних інституцій. Будь-який ентузіазм і креатив не в змозі компенсувати слабкість великих управлінських систем. Але ці системи залишаються (чи стають) потужними лише тоді, коли зазнають природного оновлення. Коли до їхніх судин вливається свіжа кров ідей та ініціатив. І коли ці ідеї та ініціативи набувають сили законів. Де-факто й де-юре. Застаріла норма завжди ламається під тиском оновленої реальності. Натомість продуктивна ідея стає жертвою реальності, якщо вона живе лише в площині дописів у соціальних мережах, картинок на кольорових презентаціях, бадьорих зведень чи гучних гасел на мітингах. Слова на картонках помирають, якщо не стають залізними літерами законів.

Саме в цьому, на мій погляд, — відповідь на одвічне питання: чому наша політична система не здатна реалізувати неймовірний потенціал, який безумовно має держава. Цей потенціал уже дозволив не програти, коли всі ставили на нас хрест. І він досі дозволяє нести тяжкий хрест війни до перемоги. Всупереч істерикам, розбратам і хитанням.

У протистоянні з беззаперечно ресурснішим ворогом ми не маємо розкоші розкидатися нашим головним ресурсом — тими, хто має ідеї, і тими, хто має досвід. Спроба обирати між креативними й компетентними може призвести до того, що в державній системі залишаться неосвічені й безідейні. Бо такі легше пристосовуються до обставин. Навряд чи можемо собі це дозволити. Позаяк ці персонажі так само легко пристосуються навіть до окупаційної влади.

Кожен, чия відданість, досвід, ініціативність, креативність, мудрість та інтуїція вже перевтілилися в нові спроможності держави, має залишатися в обоймі. Як би хто з них не ставився одне до одного. Вони мають впливати на напрацювання рішень, які мусять бути наслідком тверезих компромісів, а не підсумком аудиту образ чи наслідком передвиборчих розрахунків.

Люди, запитані часом, зобов'язані залишатися або ставати тими, хто впливає на рішення, що ведуть до перемоги. Таких людей треба не лише слухати, а й чути, навіть якщо почуте псує налаштунок і настрій. Країна не має права дозволити собі легковажності списувати їх у розпорядження, на пенсію, на вільні хліби чи в блогери. Розуміючи, що кожен із них не святий. Все просто: немає святішої мети, ніж збереження України.

Кожен, хто довів власну ефективність, має залишитися в строю. Між ними не можна обирати, якщо ти вже обрав опір, а не капітуляцію. Треба просто обрати для кожного належне місце.

Інакше знову будемо планувати оборону з огляду на горизонт рейтингу. Розвивати армію з огляду на горизонт каденції. Розбудовувати оборонну промисловість, спираючись на політичну кон'юнктуру. Формувати міжнародні союзи як проєкт конкретної владної команди. Щоразу починати з нуля після зміни персоналій. Ритуально ганьбити попередників і звично ганити наступників.

Політична система приречена бути не споживачем суспільної енергії, а механізмом її організації.

Маємо унікальний бойовий досвід, але його треба перетворити на нові доктрини, систему підготовки, оборонне планування і стратегію розвитку армії.

Маємо сильний defense-tech сектор, але його треба перетворити на промислову політику, експортну спроможність, технологічну автономію, стійке рівноправне партнерство із союзниками.

Маємо зріле громадянське суспільство, але його треба не використовувати лише як ресурс у кризу, а включити до системи державної стійкості.

Маємо високу повагу до українських військових у світі, але її треба перетворити на навчальні програми, спільні виробництва, безпекові союзи та реальний політичний вплив.

Для досягнення цієї мети потрібні люди. І вони є. Ретельний пошук, осмислений добір і дбайливе збереження цих людей нарешті забезпечать державі те, чого їй так довго бракувало, — тяглість і системність.

Виклики війни мали б остаточно покласти край суперечці про вибір між зручним і ефективним. Україна не має права розкидатися сильними людьми, на якій би посаді вони не перебували. Чи навіть якщо досі не обіймають жодної посади. Можливі суперечності між ними — не проблема, а шанс. Політика — мистецтво компромісів, побудоване, зокрема, на підпорядкуванні дрібних суперечок великій меті. Саме це й називається національною концентрацією. Саме це демонструвала влада у 2022 році. Проте чомусь "забула" про це влітку 2026-го.

Влада має всі важелі — від заохочення до спонукання, — щоб система працювала на спільний результат. Аби панічний зойк легкодухого не став визначальним елементом державної політики. А похмура пересторога застиглого консерватора не перетворилася на шлагбаум для нових ідей. Поєднання досвіду та ініціативи перетворить потенціал країни на спроможність держави.

Бути сильним — це відчувати силу, генерувати силу, накопичувати силу. Тільки в суперечках сильних така сила народжується, обертаючись на силу переможну.

Власне, я теж хочу думати не про героїчне минуле, а про переможне майбутнє.

А ви ні?

Роман Костенко, народний депутат, секретар Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, полковник Центру спеціальних операцій "А" Служби безпеки України