Від розмінування до результатів: переосмислення протимінної діяльності в Україні

Україні потрібен не лише план розмінування. Їй потрібна стратегія управління земельними ресурсами, орієнтована на кінцеві результати, що спирається на дані протимінної діяльності, де головною метою є безпека людини.

Технічне планування та визначення пріоритетів мають ґрунтуватися на очікуваних результатах: зниженні ризиків, захисті населення, відновленні енергопостачання, відновленні сільського господарства, безпечному поверненні людей, доступі до води, використанні культурної спадщини, економічній діяльності, відновленні довкілля та стабілізації територій, а не лише на кількості очищених гектарів чи знищених вибухонебезпечних предметів.

У деяких випадках повне розмінування буде необхідним. В інших більш доцільними можуть бути часткове вивільнення земель, створення безпечних коридорів доступу, контроль за використанням земель, компенсація, надання альтернативних земельних ділянок, зміна цільового призначення територій або довгострокове управління залишковими ризиками.

Масштаби цього виклику роблять таке переосмислення нагальною потребою. Україна стикається з історично безпрецедентним рівнем забруднення територій, де величезні площі можуть містити міни, нерозірвані боєприпаси та інші вибухонебезпечні залишки війни.

Проте територія, що підозрюється як забруднена, не є тотожною території з підтвердженим забрудненням, і далеко не кожна така ділянка потребує повного розмінування. Чітке розмежування між потенційно забрудненими, підтверджено забрудненими та справді небезпечними територіями є необхідною умовою для ефективного використання ресурсів і успішного відновлення країни.

У міру переходу України від активної фази війни до відбудови саме рішення щодо класифікації, черговості опрацювання та подальшого використання таких земель визначатимуть майбутнє країни на десятиліття вперед.

Прецедент "Червоної зони": коли держава обирає класифікацію замість суцільного розмінування

Після Першої світової війни Франція створила "Червону зону" (Zone Rouge) — території, настільки зруйновані війною, що вони стали непридатними для звичайного використання. Землі класифікувалися відповідно до рівня руйнувань і їхнього майбутнього призначення: частина територій була повністю закрита для використання, частина — заліснена, а інші поступово поверталися до цивільного життя.

Франція не розглядала всі забруднені території однаково. Значення Zone Rouge полягало не лише в тому, що держава визначила небезпечні території. Найважливішим було те, що Франція визнала: різні земельні ділянки потребують різних сценаріїв майбутнього використання.

Одні території після відповідних заходів були повернуті для цивільного використання, інші стали лісовими або меморіальними зонами, а деякі залишилися закритими, оскільки їх безпечне використання було нереалістичним.

При цьому держава продовжувала управляти залишковими ризиками, пов'язаними з вибухонебезпечними предметами, через систему інформування населення, механізми повідомлення про небезпечні знахідки та реагування спеціалізованих служб, не створюючи ілюзії, що кожен вибухонебезпечний предмет можна вилучити з кожного гектара землі.

Сьогодні Україна стикається з подібними умовами на окремих територіях: розгалужені системи окопів, мінні поля, райони масованих артилерійських обстрілів та повністю зруйновані населені пункти.

Хоча історичний контекст відрізняється, позиційний і виснажливий характер значної частини цієї війни робить цей прецедент надзвичайно актуальним. Головне питання державної політики полягає не лише у спроможності проводити розмінування, а й у тому, як класифікувати території, визначати черговість робіт і приймати рішення щодо їхнього подальшого використання: що необхідно розмінувати, що слід залишити під контролем, що можна перепрофілювати, а де доцільніше застосувати механізми компенсації.

Протимінна діяльність має перейти від орієнтації на кількісні показники до досягнення реальних результатів — захисту людей, забезпечення доступу до послуг, відновлення засобів до існування та сталого відновлення країни.

Доказова база, обстеження та розумніше визначення пріоритетів

Ефективна протимінна діяльність вимагає чіткого розмежування між територіями, що підозрюються як забруднені, територіями з підтвердженим забрудненням і тими, які взагалі не потребують жодного втручання. Системи обстеження повинні забезпечувати можливість виключення територій із переліку небезпечних, скорочення меж небезпечних зон, проведення розмінування або застосування заходів контролю — і все це має ґрунтуватися на доказах, а не на припущеннях.

Штучний інтелект, супутникові технології та безпілотні літальні апарати можуть суттєво покращити процес визначення пріоритетів, однак їхні результати повинні підтверджуватися польовими даними та професійною експертизою. Технології мають допомагати ухвалювати рішення, а не замінювати людей, які за них відповідають.

Правильний метод для правильного рівня ризику

Різні інструменти забезпечують різний рівень достовірності інформації. Дистанційне зондування Землі та системи штучного інтелекту дозволяють швидко здійснювати широкомасштабний первинний аналіз. Безпілотники забезпечують детальну оцінку місцевості. Нетехнічне обстеження збирає інформацію від місцевих громад, тоді як технічне обстеження уточнює межі небезпечних ділянок. Ручне розмінування забезпечує найвищий рівень впевненості, але водночас є найдорожчим і найтривалішим методом.

Вибір конкретного методу повинен визначатися не стандартною процедурою, а рівнем впевненості, необхідним для майбутнього використання території.

Сільськогосподарські землі: різні території — різні рішення

Сільськогосподарські землі не є однорідною категорією. До них належать присадибні ділянки, під'їзні шляхи, фруктові сади, технологічні маршрути для сільськогосподарської техніки та віддалені поля. Кожна з цих територій має власний профіль ризику та різну цінність для людей, які ними користуються.

У деяких випадках повне розмінування є цілком виправданим. В інших більш ефективними рішеннями можуть стати компенсація, обмін земельними ділянками, встановлення огорож, маркування небезпечних зон або зміна функціонального призначення території. Основою таких рішень повинні бути суспільна користь і безпека людей, а не лише економічна доцільність.

Спочатку інфраструктура: швидше відновлення завдяки цільовому розмінуванню

Відновлення критичної інфраструктури часто приносить суспільству значно більшу негайну користь, ніж очищення великих сільськогосподарських територій. Цільове розмінування дозволяє швидше відновити електропостачання, системи водопостачання, школи, медичні заклади, транспортні маршрути та доступ аварійно-рятувальних служб.

Саме тому часткове розмінування, зосереджене навколо об'єктів критичної інфраструктури, може значно прискорити відновлення для набагато більшої кількості людей, ніж підхід, який передбачає очищення кожного гектара перед отриманням будь-якої практичної користі.

Зменшення вразливості, а не лише усунення загроз

Рівень ризику визначається не лише наявністю вибухонебезпечних предметів, а й вразливістю людей. Люди наражаються на небезпеку під час повсякденної діяльності: ведення сільського господарства, пересування дорогами, заготівлі дров, повернення до своїх домівок.

Тому зменшення вразливості населення може бути не менш важливим, ніж фізичне усунення самих загроз. Якщо ризик неможливо зменшити шляхом зміни поведінки або способу використання території, необхідно застосовувати механізми обмеження доступу та довгострокового контролю, доповнені справедливою компенсацією та наданням життєздатних альтернатив для постраждалих громад.

Стимули, управління та рішення, засновані на доказах

Системи протимінної діяльності повинні уникати стимулів, які заохочують очищення більшої кількості гектарів замість реального зниження ризиків.

Оператори повинні мати можливість ставити під сумнів завдання, що мають недостатнє або слабке обґрунтування. Донори мають підтримувати визначення пріоритетів на основі доказів, а не орієнтуватися виключно на кількісні показники виконаних робіт.

Інформаційні системи повинні допомагати фахівцям ухвалювати рішення, але не підміняти їхню професійну експертизу.

Посилення системи управління та узгодження стимулів із реальним зменшенням ризиків є необхідною умовою для того, щоб ресурси спрямовувалися туди, де вони забезпечують найбільший рівень захисту людей та сприяють відновленню.

Висновок

Необхідність переосмислення протимінної діяльності в Україні ґрунтується на простому, але принциповому розумінні: розмінування території та зниження ризику — це не завжди одне й те саме.

План розмінування, ефективність якого вимірюється лише кількістю очищених гектарів, може демонструвати чудові статистичні результати, але водночас не зробити життя людей, які живуть, працюють і відбудовують ці території, безпечнішим або кращим.

Натомість стратегія, орієнтована на досягнення результатів, ставить значно важливіше запитання: що саме потрібно зробити з цією конкретною земельною ділянкою, щоб вона знову стала безпечною, продуктивною та корисною, і який спосіб дозволить досягти цього найефективніше?

Досвід Zone Rouge демонструє, що це не нова проблема і не визнання поразки. Через понад сто років після Першої світової війни Франція й досі управляє залишковими ризиками на територіях, які свідомо вирішила не розміновувати повністю. Саме цей підхід — заснований на класифікації територій та чесному інформуванні про ризики, а не на запереченні їхнього існування — дозволив решті країни успішно відновитися.

Масштаби забруднення в Україні є значно більшими, складнішими та розгортаються в умовах активного або нещодавно завершеного збройного конфлікту. Проте логіка залишається незмінною: суцільне розмінування всієї території не є ані реалістичною, ані завжди доцільною кінцевою метою.

Диференційоване управління територіями — повне розмінування там, де це є критично важливим; контрольоване використання, компенсація або обмеження доступу там, де це доцільніше; поєднання сучасних технологій, доказових методів обстеження та системи управління, орієнтованої на реальне зниження ризиків, — пропонує швидший, чесніший і, зрештою, більш гуманний шлях до відновлення.

З огляду на роль України як одного з ключових світових виробників продовольства, значення правильних рішень у сфері протимінної діяльності виходить далеко за межі її власних кордонів.

Пол Геслоп та Пол Девіс