Спецоперація "Форест Гамп". Маємо зробити все можливе, щоб захистити незалежність НАБУ і САП
"Перемогти корупцію — неправильний підхід. Її треба систематизувати та контролювати".
Це, мабуть, найточніше формулювання того, що ми побачили у звіті НАБУ про спецоперацію "Форрест Гамп".
Корупція тут в нас постає не як випадковий хабар, чи в особі чиновника, який не втримався перед спокусою. Це навіть не історія про групу людей, які вирішили трохи заробити на державі. Це БУКВАЛЬНО спосіб управління державою: система зі своїми правилами, посередниками, касирами, банками, домовленостями та людьми, які мають достатньо влади, щоб роздавати вказівки високопосадовцям, "тупати ніжками" і контролювати збирання чорного кешу для внесення застави за Германа Галущенка.
І все це, звісно, виглядає абсолютно жахливо.
Перше, що справді вражає у відео — масштаб і технічна реалізація самої операції. Як НАБУ вдалося не лише почути ці розмови, а й побачити їх, зафіксувати зустрічі, рух грошей, ролі та зв'язки між людьми, мені навіть складно уявити.
Але значно важливіше те, що саме ми почули.
Ми бачимо нових фігурантів. Зокрема заступницю керівника Офісу президента Ірину Мудру, яка свого часу мала підтримку частини громадянського суспільства і донедавна зберігала доволі непогану репутацію навіть серед деяких антикорупціонерів. Хоча певні сигнали ми як журналісти отримували й раніше. Просто, на жаль, не мали доказів.
На записах, схоже, звучить голос Вадима Столара, а також Максима Микитася який, зокрема, допомагає зі збиранням грошей.
Люди входять і виходять, телефонують одне одному. Шукають кеш. Передають вказівки. Вирішують питання. І все це відбувається з тією буденністю, яка лякає найбільше. Ніхто не говорить пошепки, ніби робить щось надзвичайне. Навпаки, вони звучать як люди, які перебувають у звичному робочому процесі. Наче мова не про чорний кеш і не використання державних ресурсів у приватних інтересах, а звичайна ранкова нарада в Офісі президента. Є завдання, відповідальні, дедлайни й керівники. Корупцію справді не перемагають. Її систематизують і контролюють.
Але окрема і надзвичайно важлива частина цієї історії — "Сенс Банк".
Нагадаю, це колишній "Альфа-Банк", який був націоналізований державою. Проте після побаченого складається враження, що на практиці його націоналізувала не держава, а Офіс президента.
Люди на плівках сприймають націоналізований банк як приватний бек-офіс. Через нього, судячи із записів, можна проводити гроші, збирати чорний кеш і вносити заставу за друга.
Так буває, коли межа між державним і особистим спочатку стає непомітною, а потім зникає зовсім.
І тут ідеться непро одну заставу, один банк чи кількох людей на записах.
Думаю, згодом ми дізнаємося про значно ширше коло осіб, які могли бути причетними до фінансових махінацій у цьому банку і фактично сприймали його як свою власність. Тут неминуче виникають питання щодо ролі Андрія Єрмака, а також інших фігурантів розслідувань УП та плівок Міндіча Василя Веселого та його брата. Окремі питання є і до керівництва Національного банку, яке нічого дивного в роботі "Сенсу" всі ці роки не помічало.
І, звісно, після цього хочеться зрозуміти, що відбувається з іншими націоналізованими активами?
Чи справді вони належать державі?
Чи не перетворилися так само на приватні офіси, каси та інструменти людей, які тимчасово отримали доступ до державної влади?
Також очевидно , що фігуранти, яких ми сьогодні бачимо й чуємо, — не найвищий рівень цієї історії.
На це натякають і самі записи, де звучать таємничі "Давид" і "керівник". Хто саме ховається за цими іменами та означеннями — надзвичайно цікаве питання. Особливо з огляду на те, що в червні цього року керівником Офісу президента був уже не Андрій Єрмак.
Але хочу наприкінці сказати про найцінніше в цій історії .
НАБУ і САП сьогодні є критично важливим балансом для влади. Особливо під час війни, коли суспільний контроль об'єктивно слабшає, значна частина рішень закрита з міркувань безпеки, а влада отримує значно більше повноважень і значно менше обмежень. І намагається "контролювати" корупцію.
Після всього, що я почула на цих записах, для мене очевидно: ці люди й надалі намагатимуться знищити незалежність антикорупційних органів.
Діалог про те, що Олександр Клименко може залишитися керівником САП ще на сім років, викликає у фігурантів справжній жах. І це надзвичайно показово.
Люди, які пропонують "систематизувати та контролювати" корупцію, найбільше бояться, що ще сім років існуватиме незалежний орган, здатний систематизувати й контролювати докази їхніх злочинів.
Тому наше завдання — зробити все можливе, щоб захистити незалежність НАБУ і САП.
Звісно, це не означає повної індульгенції. В антикорупційних органів також є помилки. До них мають бути запитання. Вони так само повинні залишатися під суспільним, парламентським і журналістським контролем.
Але після побаченого для мене абсолютно очевидно: НАБУ і САП допомагають утримувати крихкий баланс і не дозволяють владі остаточно скотитися в абсолютну корупційну вакханалію.
І тепер ми ще краще розуміємо, чому їх так відчайдушно намагалися знищити. І чому спробують знову.
Севгіль Мусаєва