Перший день після виборів, які не можна проводити
Всі, хто говорить про вибори, чітко аргументують їхню політичну доцільність, але уникають відповіді на питання: "Як?".
Коли такі поради озвучували американські партнери, ми наполягали на абсурдності цієї ідеї, бо крім політичної доцільності, ніхто не міг пояснити механізм проведення виборів так само, як і спосіб захисту їхнього результату. Тепер з тією ж порадою виступає колишній міністр оборони Михайло Федоров, а питання "Як?" знову залишається без відповіді.
У філософа Андрія Зелінського є концепція "першого дня після". Я не знаю, що гірше для країни — перший день після виборів, які не визнали українські громадяни та світ, чи перший день, коли стало зрозуміло, що виборів не буде.
Міжнародні видання замайоріли заголовками про те, що ексміністр кинув політичний виклик Зеленському. У фокусі опинилася не національна безпека, а загроза втрати політичної впливовості президента. Про людей, які під обстрілами шукають найближче укриття, про мало не щоденні балістичні атаки та КАБи — у цих матеріалах майже не йшлося.
Рух ЧЕСНО, як член робочої групи, що напрацьовує норми закону про повоєнні вибори, констатує просту річ — законодавство "сире" й готове десь наполовину.
Парламент кулуарно шукає можливості скасувати воєнний стан, аби формально дати зелене світло виборчому процесу. Водночас законотворці поки що не запропонували чіткого механізму, який забезпечить людям можливість висловити свою позицію або балотуватися.
Зараз у багатьох може складатися враження, що вибори — це змагання між Зеленським та Федоровим, але вони далеко не єдині учасники.
Що означає провести вибори в країні, де мільйони громадян перебувають за кордоном, а точних реєстрів виборців за межами України не існує?
Що означає організувати голосування в областях, де щодня працюють Сили протиповітряної оборони, а виборчі дільниці стають легітимною ціллю для ракетного удару?
Що означає забезпечити доступ до виборів для військових на передовій, коли зв'язок обривається на тижні, а ротація залежить не від графіку виборчої комісії, а від бойової обстановки?
Жодної відповіді на ці питання наразі не існує ні в законопроєктах, ні в заявах тих, хто закликає до виборів просто зараз.
ОПОРА та Центр політико-правових реформ вже перелічили десятки причин, чому вибори під час війни неможливі — з більшістю з них важко посперечатися. Але я хочу подивитися на цю ситуацію з іншого боку: не та те, чому вибори не можна провести, а що станеться, якщо вони відбудуться під час війни.
Уявімо цей "перший день після".
Явка низька, бо частина громадян фізично не змогла дістатися дільниць або ж не оновила свої дані в реєстрі виборців.
Частина не повірила в прозорість процесу під обстрілами або в легітимність голосування в "Дії".
Опозиційні кандидати заявляють про тиск і фальсифікації, й довести протилежне в умовах воєнного стану неможливо.
Міжнародні спостерігачі фіксують порушення там, де фізично не змогли працювати повноцінно, бо частина території залишається небезпечною.
Росія отримує ідеальний привід говорити про нелегітимність української влади, і цей аргумент звучатиме переконливо не лише в Москві, а й у столицях, де і без того шукають причини зменшити підтримку.
Тепер уявімо інший "перший день після". Після того, як вибори просто не відбулися. Довіра до влади й далі тримається на тому самому "крихкому кредиті", про який говорив сам ексміністр. Дискусія про легітимність триває, але без ризику зафіксувати поразку демократії в офіційних бюлетенях. Працюють антикорупційні органи, зʼявляються нові серії аудіозаписів із викриттям корупції.
Питання "чи потрібні вибори?" насправді не політичне. Воно технічне й безпекове, а відповідь на нього дає не заява перед камерою, а роки кропіткої роботи над реєстрами, механізмами захисту дільниць і зміцненням довіри суспільства до процесу.
Розроблення якісних виборчих правил, завершення воєнного стану, робота з реєстром виборців, підготовка ЦВК та Конституційного суду, забезпечення рівних можливостей для всіх кандидатів — це складові відповіді на питання "як провести вибори?". А питання "Навіщо?" тут взагалі не мало б виникати.
Віта Думанська, лідерка Руху ЧЕСНО