Як справа "Форест Гамп" показала прогалини в системі фінмоніторингу, або звідки взялись 150 млн грн на заставу

Коли за підозрюваного у корупції вносять сотні мільйонів гривень застави, держава має знати дві речі: хто саме платить і звідки ці гроші. Інакше застава ризикує перетворитися з інструменту правосуддя на спосіб легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.

Нещодавно оприлюднені матеріали кримінального провадження "Форест Гамп" показали саме таку проблему. За версією слідства, 150 мільйонів гривень застави за колишнього міністра енергетики Германа Галущенка могли бути сформовані з коштів незаконного походження, які перед внесенням до суду пройшли через складний ланцюг компаній і банківських рахунків.

Від "Мідаса" до "Форест Гампа"

"Мідас" – кримінальне провадження НАБУ щодо масштабної корупції в енергетичному секторі. Один із його фігурантів – ексміністр енергетики Герман Галущенко, якому повідомлено про підозру за участь у злочинній організації та легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом.

У червні суд визначив за нього заставу в розмірі 150 мільйонів гривень. Гроші були внесені, і Галущенко вийшов з–під варти.

Але далі виникло питання: хто вніс ці гроші і звідки вони взялися?

Саме на це відповідає інше провадження — "Форест Гамп", яке розслідують НАБУ і САП. За версією слідства, кошти незаконного походження могли бути введені в легальний банківський обіг через певну мережу юридичних осіб, після чого використані для внесення застави.

І тут починається найцікавіше.

Як 150 мільйонів пройшли через систему

З матеріалів засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань економічної безпеки вимальовується маршрут, який складно назвати простим:

готівка → конвертація у безготівкові кошти → десятки юридичних осіб → близько 85 рахунків у 21 банку → концентрація коштів на кількох компаніях → чотири банки на фінальній ланці → рахунок ВАКС → 150 мільйонів гривень застави.

Уся операція тривала кілька днів – з 25 по 29 червня 2026 року.

І лише 30 червня Держфінмоніторинг сформував та передав НАБУ першочергові матеріали щодо відповідних операцій. Згодом детективи отримали додаткову інформацію, яка дозволила відтворити детальніші ланцюги руху коштів і обґрунтувати підозрілість окремих операцій. Тобто держава отримала картину вже після того, як 150 мільйонів опинилися на рахунку суду.

І в цьому постає головне питання "Форест Гампа": чому система фінансового моніторингу спрацювала постфактум?

У Держфінмоніторингу пояснюють, що відомство разом із НБУ не бачить усі банківські операції в режимі реального часу. Щодня в Україні проходять десятки мільйонів транзакцій, а первинний фінансовий моніторинг є безпосереднім обов'язком банків. Але тоді виникає інше питання: якщо саме банки мають першими зупиняти підозрілі операції, чому врешті ланцюг із десятків компаній, близько 85 рахунків і 21 банку таки завершився переказом 150 мільйонів гривень на рахунок суду?

За словами першого заступника голови Держфінмоніторингу Богдана Корольчука, закон дозволяв банкам відмовити в проведенні підозрілої операції, зупинити її або провести додаткову перевірку. Проте відповідні платежі були проведені.

Читайте також: Дорогі корупціонери: хто вніс понад мільярд застави за топпосадовців Зеленського

Застава як "кешбек"

Є ще одна проблема, яка виходить за межі фінмоніторингу.

Застава за своєю суттю має гарантувати належну поведінку підозрюваного. Але якщо її за підозрюваного вносить компанія, яка не має очевидного зв'язку з ним, а гроші, за версією слідства, походять із тієї самої злочинної діяльності, в якій він підозрюється, виникає парадокс. Кримінальна мережа фактично використовує власні незаконні доходи, щоб забезпечити свободу одного зі своїх учасників.

Керівник Першого головного підрозділу детективів НАБУ Олександр Абакумов звертає увагу саме на цю проблему. І це не поодинокий випадок. У провадженнях НАБУ і САП застави за високопосадовців нерідко вносять юридичні особи, які формально не мають зв'язку з підозрюваними. Їхні номінальні власники при цьому не завжди можуть зрозуміло пояснити, чому готові ризикувати десятками чи сотнями мільйонів гривень заради невідомої для них персони.

Механізм, за версією слідства у "Мідасі", може бути таким: готівку незаконного походження обмінюють на безготівкові кошти, проводять через компанії, а потім одна з них стає формальним заставодавцем.

Це фактично окремий нелегальний сервіс. За матеріалами справи, комісія за такі послуги могла становити від 10% до 30% суми. Якщо це так, то йдеться вже не про випадкове використання чужого рахунку, а про високорентабельний ринок обслуговування кримінальних коштів.

Таким чином, замість гарантії належної процесуальної поведінки застава може перетворитися на операційні витрати кримінальної мережі – заплатили, звільнили з-за грат, продовжили працювати.

Чи врятує ситуацію законопроєкт №15388?

У парламенті був зареєстрований законопроєкт №15388 ще до публікації матеріалів "Форест Гамп" і поки не розглядався у сесійній залі. Його автори пропонують посилити контроль за коштами, які вносяться як застава. Зокрема:

1. Деанонімізація заставодавців. Державна судова адміністрація отримає три робочі дні на те, щоб опублікувати у відкритому доступі реквізити кримінального провадження, судового рішення, суми й дати платежів, а також ПІБ або найменування юридичних осіб, які внесли кошти.
2. Стягнення непідтверджених сум у дохід держави. Якщо легальність походження коштів для застави довести неможливо, вони конфіскуються на користь держави.
3. Розширення обов'язків суб'єктів первинного фінансового моніторингу. До моменту переказу застави банк повинен ідентифікувати особу платника, вжити заходів для встановлення джерела коштів, задокументувати зв'язок із підозрюваним та зупинити зарахування в разі відсутності офіційних підтвердних документів.
4. Автоматичний статус ризикової операції. Внесення застави підлягатиме безумовному фінансовому моніторингу незалежно від розміру платежу. Про такі транзакції банки повинні звітувати до Держфінмоніторингу не пізніше наступного робочого дня .
5. Імперативне зупинення платежів. Якщо підтвердити законність джерел коштів для застави неможливо, банк зобов'язаний зупинити операцію.

Не можна боротися з корупцією, вимикаючи пропорційність

Transparency International Ukraine та парламентський Комітет з питань інтеграції України до ЄС уже звернули увагу на низку проблем законопроєкту.

Перша – надмірна залежність від самих банків.

Якщо саме банк визначатиме, наскільки швидко і глибоко перевіряти джерело коштів, то результат залежатиме від внутрішніх процедур та ресурсів конкретної фінустанови. Це може створити ситуацію, коли в однакових кримінальних провадженнях один підозрюваний вийде під заставу швидко, а інший чекатиме завершення перевірки значно довше.

Друга проблема – відсутність достатнього ризик–орієнтованого підходу.

Посилений контроль за заставою у справах про топкорупцію виглядає логічним. Але якщо ті самі правила однаково застосовувати до всіх кримінальних проваджень, система отримає надмірне регулювання там, де ризик зовсім інший. Європейський підхід якраз передбачає диференціацію за рівнем ризику, а не однакову процедуру для всіх.

Третє питання – публічність даних заставодавців.

Прозорість застави, безумовно, потрібна. Суспільство має знати, скільки грошей внесено, коли і в рамках якого судового рішення. Але автоматично публікувати персональні дані кожної особи, яка внесла заставу, – вже інше питання. Така людина може не бути підозрюваною чи навіть фігурантом провадження. Тут потрібен баланс між суспільним інтересом і правом на приватність.

Нарешті – найбільш чутливе питання: конфіскація. "Неможливо підтвердити законність джерела коштів" – не те саме, що "доведено злочинне походження".

Якщо держава хоче забрати кошти у власність, стандарт доказування не може перетворитися на формальність. Інакше під загрозою опиняться не лише потенційні учасники корупційних схем, а й добросовісні треті особи. Саме тому боротьба з відмиванням грошей має посилюватися не через автоматичне вилучення всього, що здається підозрілим, а через чіткі критерії ризику, належну процедуру і доказовий зв'язок із кримінальною діяльністю.

Найважливіший висновок із цієї справи полягає не в тому, чи були саме ці 150 мільйонів злочинними. Це має встановити суд. Питання в іншому. Якщо кошти для застави на 150 мільйонів можна провести через десятки компаній, близько 85 рахунків і 21 банк, а держава встановлює повний маршрут уже після здійснення платежу – система має очевидну прогалину. Тому відповідь не може зводитися лише до того, щоб "ще більше перевіряти застави". Потрібно побудувати систему, яка дозволить швидко виявляти нетипові фінансові ланцюги, особливо коли йдеться про застави за високопосадовців у корупційних провадженнях.

При цьому нові правила мають бути пропорційними: посилений контроль – там, де високий ризик; захист приватності – там, де йдеться про добросовісних третіх осіб; конфіскація – лише за належної доказової бази.

За відкритими джерелами, 1 вересня 2026 року САП звернулася до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу та арешт 150 мільйонів гривень застави. Тепер справа "Форест Гамп" має відповісти ще й на практичне питання: чи здатні антикорупційні органи в межах чинного законодавства перекрити цей канал, не чекаючи нових законів. Бо якщо незаконні гроші можуть пройти через банківську систему, перетворитися на заставу і забезпечити свободу підозрюваного, проблема вже не лише в тому, хто вніс гроші.

Проблема в тому, як система дозволила їм дійти до суду.

Олександр Вегержинський, дослідник Незалежної антикорупційної комісії (НАКО)