50 років українських студій у Канаді: чому це важливо для України

У липні 2021 року Володимир Путін опублікував статтю про "історичну єдність росіян та українців", у якій фактично заперечив право України на окрему історію та національну ідентичність. Через сім місяців Росія розпочала повномасштабне вторгнення.

Цей зв'язок між історичними наративами та військовою агресією не випадковий. Російсько-українська війна ведеться не лише за території, а й за право українців бути окремою нацією, мати власну державу та самостійно визначати своє майбутнє.

Інтелектуальна боротьба за українську суб'єктність розпочалася задовго до відновлення незалежності у 1991 році. Після розпаду Радянського Союзу вона не завершилася, адже світ не змінив миттєво своїх уявлень про Україну, яка століттями перебувала в тіні Російської імперії та СРСР.

Цього року Канадський інститут українських студій (КІУС) при Альбертському університеті відзначає своє 50-річчя. Його заснували у 1976 році, коли незалежної української держави ще не існувало, а історичні дослідження в Радянському Союзі були обмежені ідеологічними рамками.

За пів століття інститут став частиною великої міжнародної інтелектуальної мережі, яка працює над тим, щоб Україна мала власний голос у світовому академічному просторі.

Щоб зрозуміти, чому наш інститут виник саме в Канаді, варто повернутися до історії цієї країни. Канадська ідентичність тривалий час формувалася навколо двох великих мовно-культурних спільнот: англомовної та франкомовної. Але імміграція поступово змінювала суспільство.

Українці стали однією зі спільнот, які активно виступали за визнання багатокультурної природи Канади. Перші хвилі української імміграції наприкінці XIX та на початку XX століття осідали переважно в Альберті, Манітобі та Саскачевані.

Після Другої світової війни до Канади прибула нова хвиля українців, серед яких було багато науковців, журналістів та громадських діячів. До 1970-х років українці вже прагнули не лише зберігати культуру своїх предків, а й бути повноправними учасниками формування канадської нації.

Коли у 1971 році уряд П'єра Трюдо проголосив політику офіційного мультикультуралізму, українська громада була серед активних учасників суспільної дискусії, яка допомогла сформувати нову модель канадської ідентичності.

Фактично, ми, українці, допомагали Канаді переосмислити себе як багатокультурну державу і водночас переосмислювали власне місце в ній.

Саме в цьому середовищі виникла можливість перевести українські студії з громадського простору до університетської системи. Існує поширене уявлення, що Канадський інститут українських студій створила українська діаспора. Насправді він виник завдяки партнерству трьох сил.

Українська громада забезпечила ідею, інтелектуальний потенціал та фінансові ресурси. Альбертський університет надав академічну інфраструктуру й інституційну підтримку. Уряд провінції Альберта забезпечив довгострокову державну підтримку.

Важливу роль у створенні інституту відіграв історик і політичний мислитель Іван Лисяк-Рудницький. Першим директором став Манолій Лупул. Значний внесок зробив також Петро Саварин, впливовий представник українсько-канадської громади.

Але головним досягненням стала сама модель співпраці. Вона дозволила перетворити громадську ініціативу на стабільну академічну інституцію, здатну працювати незалежно від політичних циклів.

Інституції не виникають на порожньому місці. Вони є результатом десятиліть накопичення людських, інтелектуальних та фінансових ресурсів.

Деколонізація України почалася задовго до незалежності

У 1970–1980-х роках радянська пропаганда суттєво впливала на те, як світ розумів історію Східної Європи. Україну часто розглядали крізь російську історичну оптику, а не як самостійний історичний суб'єкт. Наші науковці досліджували українську державність, мову, культуру та історію у взаємозв'язку з європейськими процесами, польсько-українськими, єврейсько-українськими та іншими міжкультурними взаєминами.

Ми прагнули, щоб Україна була присутня в міжнародній науці не як периферія Росії, а як самостійна частина європейської історії. Ця робота має два виміри: допомогти українцям зрозуміти власне минуле незалежно від російського інтелектуального впливу та змінити уявлення світу про Україну.

Одним із найважливіших проєктів інституту стала англомовна Encyclopedia of Ukraine. Її історія бере початок від "Енциклопедії українознавства", над якою працювали українські науковці за кордоном під керівництвом Володимира Кубійовича.

Згодом за участю вчених КІУС, зокрема Данила Струка, було підготовлено п'ятитомне англомовне видання. Воно стало основою цифрової Internet Encyclopedia of Ukraine.

Сьогодні наша енциклопедія щороку отримує мільйони переглядів. Нею користуються дослідники, журналісти, студенти та викладачі. Її матеріали також потрапляють до інформаційного середовища, з якого черпають знання системи штучного інтелекту.В умовах, коли Росія інвестує величезні ресурси в міжнародну дезінформацію, значення таких проєктів лише зростає.

Енциклопедію неможливо створити за кілька років чи підтримувати в межах короткого грантового циклу. Вона потребує десятиліть роботи, стабільного фінансування та зусиль багатьох поколінь науковців.

Ми створюємо знання не лише заради знань. Ми створюємо їх, щоб змінювати світове уявлення про Україну.

Одинадцять центрів і програм, які працюють на Україну

Сьогодні КІУС – це не просто університетський підрозділ, а ціла дослідницька екосистема, до якої входять 11 центрів і програм. Ми вивчаємо Голодомор, українське середньовіччя, ранньомодерну історію, сучасну Україну, українську мову та історію українців у різних країнах світу.

Центр українських історичних досліджень імені Петра Яцика під керівництвом Франка Сисина десятиліттями працює над фундаментальними дослідженнями української історії. Серед тем – Гетьманщина, козацька державність, політичні інституції та дипломатичні зв'язки України.

Особливе місце посідають кримськотатарські студії. Лише за останні два роки нам вдалося спрямувати на їхній розвиток понад півмільйона канадських доларів власних і залучених коштів.

Для нас принципово важливо, щоб історія Криму вивчалася не лише через російський імперський наратив, а й через історію корінного народу півострова.

Наш інститут також багато років підтримує дослідження Батурина, колишньої столиці Гетьманщини, збереження його історичної спадщини та наукові публікації.

Ще один приклад – Центр дослідження Східної України, створений свого часу на базі Харківського національного університету імені Каразіна. Його робота охоплювала східні, центральні та південні регіони України, історичну й культурну ідентичність яких сьогодні намагається заперечити Росія.

Ми підтримуємо українських дослідників, їхні публікації та міжнародний науковий обмін. Таким чином, інвестиції в українські студії в Канаді повертаються в Україну у формі досліджень, книжок, академічних партнерств і нових знань про нас самих.За цей час існування інститут надав щонайменше 1742 наукові відзнаки, гранти та стипендії. Із них 883, або близько 51% були виділені для українських науковців та інституцій.

Чому інвестиції в історію України мають значення для її майбутнього

Сьогодні наш інститут має близько 85 цільових фондів, створених завдяки пожертвам українців Канади та інших благодійників.

Одним із найвідоміших меценатів був канадський підприємець Петро Яцик. Він розумів, що підтримка української науки – це інвестиція в майбутнє України та міжнародне визнання її історії.

Я часто замислююся над тим, чому підприємці готові вкладати значні ресурси в дослідження українського середньовіччя або козацької державності.

Для мене відповідь очевидна. Вони розуміють зв'язок між тим, як нація знає себе, і тим, як її бачить світ. Інвестиція у фундаментальне дослідження не дає швидкого результату. Але через десять чи двадцять років вона впливає на університетські програми, міжнародні публікації, громадські дискусії та історичну пам'ять наступних поколінь.

П'ятдесят років тому Україна не мала незалежної держави, але українці Канади вже створювали інструменти для її інтелектуальної присутності у світі.

Сьогодні ми маємо незалежну Україну, але її право на існування знову намагаються заперечити силою.Саме тому наша робота не завершена.

Україні необхідно інвестувати не лише в міжнародні інформаційні кампанії, а й у довгострокову інтелектуальну інфраструктуру: університетські програми, наукові центри, фундаментальні дослідження, переклади, енциклопедії та міжнародні академічні партнерства.

Адже світові уявлення не змінюються за один день. Для цього потрібні десятиліття послідовної роботи.

Саме така робота дозволяє Україні не лише розповідати світові власну історію, а й бути повноправним автором цієї історії.

Наталя Ханенко-Фрізен, директорка Канадського інституту українських студій, професорка Альбертського університету

З нагоди 50-річчя Канадського інституту українських студій 28–30 жовтня 2026 року в Едмонтоні відбудеться міжнародний симпозіум Recentring the Humanities: Ukraine and the World.
Участь онлайн безкоштовна за умови попередньої реєстрації.
Програма симпозіуму та реєстрація тут.